Ярослава Безлєпкіна
ПРАГА - Коли на початку 1990-х у Празі з’явився український часопис «Пороги», незалежна Україна лише починала формувати власний голос у Європі. Друковане медіа, створене українською громадою в Чехії, швидко перетворилося на простір української інтелектуальної думки та майданчик діалогу між різними поколіннями еміграції, новоприбулими українцями й чеським середовищем.
Сьогодні, через 33 роки після заснування, редакція говорить про один із найважчих періодів існування видання. Через брак фінансування «Пороги» були змушені трансформуватися, перейти на волонтерський формат роботи та розвивати онлайн-архів. До річниці часопису редакція провела дискусію про історію та майбутнє видання у нових суспільних і фінансових умовах.
Повернення українського голосу
Українське друковане слово в колишній Чехословаччині фактично зникло майже на пів століття після приходу комуністичного режиму. Для старшого покоління українців у Чехії кінець 1980-х і початок 1990-х стали моментом, який багато хто раніше навіть не наважувався уявити.
Після Оксамитової революції українська громада почала швидко відновлювати культурне та громадське життя. Виникали організації, проходили дискусії й концерти. Але поряд із ентузіазмом існувала і недовіра, спричинена десятиліттями життя під контролем чехословацької держбезпеки, кажуть у часописі.
Стенд із випусками часопису «Пороги» на зустрічі, присвяченій 33-й річниці часопису
Попри це, зауважують, українське середовище в Чехії почало швидко оживати, і однією з головних цілей громади стало створення власного друкованого медіа. Так, у 1993 році з’явилися «Пороги». До часопису долучалися українські журналісти й інтелектуали, а також чеські україністи.
«Без нього (друкованого медіа – ред.) просто не уявлялося життя повноцінних людей», – розповідає празький україніст та історик Богдан Зілинський.
Місце зустрічі
На початку 1990-х українська громада в Чехії була дуже неоднорідною. Тут зустрілися кілька хвиль еміграції: стара еміграція та її нащадки, новоприбулі заробітчани, а також русини зі Східної Словаччини.
Ленка Віхова – одна з найвідоміших україністок у Чехії і колишня редакторка «Порогів» – згадує, що саме ця неоднорідність зробила українське середовище цікавим.
«Ця нацменшина була надзвичайно живою. Вона була невловимою саме тим, що велика частина нової еміграції приїжджала, і вона змінювалася, весь час мігрувала. Підхопити таку групу людей було дуже важко», – розповідає Віхова.
Ленка Віхова, Богдан Зілинський, Богдан Райчинець (зліва направо) на зустрічі, присвяченій 33-й річниці часопису «Пороги»
Редакція намагалася реагувати на постійні зміни всередині самої громади. Через це часопис одночасно виконував ролі культурного журналу, простору для дискусій та своєрідного мосту між українцями й чеським суспільством.
«Їх («Пороги» – ред.) важко було творити, їх важко було дистрибутувати, але все-таки вони трималися, вони вижили. І я думаю, що вони були навіть цікавіші, ніж проєкти інших національних меншин», – згадує Віхова.
На сторінках «Порогів» з’являлися тексти про українську літературу, історію, політику, культуру й чесько-українські відносини. Для чеських читачів це також була одна з небагатьох можливостей дізнатися про Україну поза російським контекстом.
Від журналу діаспори до медіа війни
Після початку повномасштабного російського вторгнення у 2022 році редакція «Порогів» значною мірою переключилася на волонтерську та інформаційну допомогу українським біженцям у Чехії.
Часопис почав публікувати практичні матеріали про життя в країні: інформацію про документи, медичне страхування, школи, соціальну допомогу та можливості адаптації. Для багатьох українців, які вперше опинилися в Чехії після початку війни, ця інформація стала одним із джерел орієнтації в новій реальності.
«Інформація була свого роду тихою підтримкою, а може, й необхідністю для людей, які вперше приїхали до чужої країни, і ми були тут, щоб підтримати їх і показати, що все не так погано», – розповідає нинішня редакторка Тетяна Пилипчук.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:
Чехія змінює правила для біженців: що чекає на українців?За її словами, саме після 2022 року вона усвідомила, що «Пороги» є більшим, ніж лише журнал для української меншини.
«Вони здатні відображати, реагувати на те, що відбувається, просто змінюватися, перетворюватися, а головне – бути позитивними і підтримувати людей, які потребують орієнтування», – каже Пилипчук.
Поступово журнал почав повертатися і до своєї традиційної культурної та політичної аналітики, історичної пам’яті та української ідентичності. Водночас видання продовжило писати про волонтерські ініціативи та нові українські організації, які виникли в Чехії після початку війни.
Пилипчук каже: сьогодні особливо важливо пояснювати український контекст не лише самим українцям, а й чеському суспільству. Саме тому «Пороги» й надалі публікують авторські аналітичні тексти та матеріали про складні історичні теми.
Банер до з події, присвяченій 33-й річниці часопису
Працювати без фінансування
Сьогодні головною проблемою видання залишається фінансування. Як і багато культурних і медійних проєктів у Чехії, «Пороги» залежать від державної підтримки та грантів. Водночас останні роки стали особливо складними для неприбуткових медіа в Чехії.
За словами Тетяни, після скорочення підтримки з боку Міністерства культури Чехії ситуація стала критичною. Редакція вже кілька місяців фактично працює без фінансування.
«70 на 30 – це правило політики субсидій. Сімдесят відсотків фінансує міністерство, а тридцять ви мусите знайти самі. Тому майже кожен редактор таких видань мусив мати ще одну роботу, щоб прогодуватися», – розповідає голова консультативної ради «Порогів» Богдан Райчинець, який також є президентом Європейського конгресу українців.
Тереза Хланьова, Олекса Лівінський, Богдан Райчинець (зліва направо) на зустрічі, присвяченій 33-й річниці часопису «Пороги»
Для невеликих медіа національних меншин така модель часто означає постійну роботу на межі виживання.
«Ми усвідомлюємо те, що ми робимо, але чи довго ми так витримаємо – це під питанням. Зараз ми робимо це фактично вдвох, бо ми просто не можемо витягнути більшу кількість людей», – каже Пилипчук.
Попри це, редакція продовжує працювати над цифровим архівом видання та новими матеріалами. Для Тетяни головною мотивацією залишається історична тяглість часопису – зв’язок між поколіннями українських інтелектуалів у Чехії та різними етапами української незалежності.
«Для мене важливо показати, що «Пороги» змінюються з часом і з потребою українців, і що це не просто діаспорне медіа, а медіа, яке викриває важливі питання. Ми хочемо бути в відкритому доступі і бути присутніми з нашим українським поглядом на різні питання», – каже Пилипчук.
За понад три десятиліття «Пороги» пережили зміну поколінь, кілька хвиль еміграції та початок великої війни. І навіть тепер, працюючи майже без фінансування, кажуть, залишаються свідченням того, що український голос у Центральній Європі продовжує звучати.
«Пороги» можна знайти на культурних подіях, у фойє Будинку національних меншин у Празі та на сайті porohy.cz.