Рада Європи оприлюднила перший комплексний звіт про те, як Україна виконує Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами, яка почала діяти в країні у листопаді 2022 року. У звіті оцінили, наскільки українські закони та практика дозволяють запобігати й реагувати на різні форми насильства щодо жінок – від домашнього і сексуального насильства до примусових шлюбів, стерилізації, переслідування та сексуальних домагань.
У 89-сторінковому документі Комітет експертів Ради Європи з протидії насильству стосовно жінок і домашньому насильству (GREVIO) вказує, де система досі не спрацьовує: частина злочинів майже не потрапляє до офіційної статистики, постраждалі не завжди наважуються звертатися по допомогу, а судді та правоохоронці подекуди керуються стереотипами або недостатньо розуміють нові норми.
Водночас звіт відзначає законодавчі зміни останніх років, розвиток мережі допомоги постраждалим і підготовку фахівців – особливо в умовах повномасштабної війни.
Примусові шлюби та стерилізації
Серед випадків насилля, які, ймовірно, залишаються в Україні непоміченими, є примусові шлюби та аборти/стерилізації, адже їх зафіксовано одиниці. Однак низькі показники не обов’язково означають, що таких злочинів в Україні немає, зауважують у звіті експерти GREVIO.
Наприклад, примусовий шлюб є кримінальним злочином в Україні ще з 2017 року. Проте за наступні роки таких випадків зареєстрували лише два. Експерти GREVIO припускають, що постраждалі можуть не наважуватися свідчити проти членів сім’ї чи близьких людей, побоюватися помсти або мати труднощі з доказуванням того, що шлюб був укладений під примусом. Тому радять у звіті окремо дослідити, що саме заважає таким людям звертатися до поліції.
Схожа ситуація – з примусовими абортами та стерилізацією. За офіційною статистикою, у 2023 та 2024 роках таких злочинів в Україні взагалі не реєстрували, а у 2020-му та 2021-му було по одному випадку. Українська влада пояснила GREVIO це тим, що такі практики в країні не трапляються.
Водночас у звіті наводиться інформація про твердження щодо застосування контрацептивів без згоди до жінок з інтелектуальними та/або психосоціальними порушеннями, які живуть у закладах довготривалого догляду, зокрема із застосуванням примусу та погроз.
Тому GREVIO пропонує з’ясувати, чи мала кількість справ може пояснюватися прогалинами у законодавстві та перешкодами для їх виявлення і повідомлення про них.
Молода акторка грає роль 10-річної Джорджії, яку змусили вийти заміж за 47-річного Паоло під час заходу, організованого Amnesty International для засудження дитячих шлюбів 27 жовтня 2016 року в Римі
Стереотипи у судах
Одна з найжорсткіших оцінок звіту стосується сексуального насильства.
Український Кримінальний кодекс ще у 2017 році змінив визначення зґвалтування, поставивши в центр питання добровільної згоди, а не того, чи застосовував нападник фізичну силу. GREVIO позитивно оцінює цю реформу.
Однак, за отриманою експертами інформацією, у судах нижчих інстанцій в Україні досі по-різному трактують питання згоди потерпілої.
«Застосування сили або погроза її застосування досі використовуються як визначальний критерій зґвалтування, що суперечить ознакам складу кримінального правопорушення після внесення змін до законодавства», – йдеться у звіті.
GREVIO також критикує п’ятирічний строк давності у справах про зґвалтування та сексуальне насильство без обтяжувальних обставин. Експерти нагадують: постраждалі нерідко здатні розповісти про пережите лише через роки та після досягнення повноліття.
Домагання без заяв в поліцію
Ще одна сфера, де офіційна кількість звернень може сильно відрізнятися від реального масштабу проблеми, – сексуальні домагання.
Прикладом є історія з університетом Карпенка-Карого: після першої публічної заяви студентки про сексуальні домагання у соцмережах почали з’являтися свідчення інших студентів і випускників.
У 2024 році в Україні вперше запровадили окрему адміністративну відповідальність за них. GREVIO вітає цей крок, але зазначає, що нове українське визначення все ще не повністю відповідає Стамбульській конвенції.
До зміни законодавства сексуальні домагання, за даними звіту, нерідко оформлювали як звичайне «хуліганство», не враховуючи гендерного характеру такого насильства.
Протест проти сексуального насильства у столичному Молодому театрі. Київ, 10 лютого 2025 року
Водночас експерти пишуть, що сексуальні домагання, ймовірно, широко поширені в різних сферах життя – від робочих місць і цифрового простору до бомбосховищ, де люди переховуються під час обстрілів. Особливою мішенню онлайн-домагань стають, серед інших, жінки-політики та журналістки.
Окремо у звіті наводяться результати дослідження українських медіа: 81% опитаних журналісток стикалися принаймні з однією формою онлайн-насильства, тоді як лише чверть редакцій мали практики реагування на такі випадки.
Війна та насильство
Частина висновків GREVIO безпосередньо стосується наслідків війни Росії проти України.
Експерти зазначають, що багаторічне життя у стресі та щоденний контакт із насильством можуть підвищувати толерантність до насильства в суспільстві загалом.
За інформацією, отриманою GREVIO, війна позначилася на домашньому насильстві двома способами: воно з’являється у сім’ях, де раніше його не було, а там, де воно вже існувало, може ставати частішим та жорстокішим.
Психологічне насильство у деяких випадках переростає у фізичне або сексуальне.
У звіті також зазначається про дедалі помітніший зв’язок між проходженням військової служби та тяжкими випадками домашнього насильства.
Ілюстраційна світлина компанії Shutterstock
При цьому GREVIO окремо застерігає від спрощеного трактування проблеми лише як наслідку травми: Україну закликають розробити спеціальні програми роботи з військовослужбовцями та ветеранами, які вчиняють домашнє насильство, і водночас працювати з гендерними стереотипами та відповідальністю кривдників.
Є й інша проблема: під час війни жінці може бути особливо складно заявити про насильство, якщо його вчиняє чоловік, який служить у ЗСУ.
Українська влада вже запровадила низку превентивних заходів – зокрема психологічну підтримку військовослужбовців перед поверненням до родин, так звану процедуру декомпресії, інформаційні матеріали для військових, гарячу лінію та онлайн-платформу для демобілізованих військових і їхніх сімей. GREVIO вважає ці кроки важливими, але закликає суттєво їх розширити.
Штрафи замість серйозного покарання
Ще одна претензія експертів – занадто м’які покарання за домашнє насильство щодо жінок.
За даними звіту, в 2024 році за кримінальною статтею про домашнє насильство засудили 1349 людей. З них 450 отримали громадські роботи, 399 випробувальний період, 85 – арешт, 109 – обмеження волі, 22 – штраф.
GREVIO застерігає, що штраф у випадках домашнього насильства може ще й вдарити по спільному сімейному бюджету, а тому самі постраждалі можуть бути не зацікавлені у зверненні до поліції. Загалом експерти вважають покарання за різні форми насильства щодо жінок в Україні надто м’якими і закликають ширше застосовувати санкції, які будуть справді стримувати кривдників.
Окремо Рада Європи рекомендує Україні запровадити окрему кримінальну відповідальність за сталкінг. Наразі переслідування людини як окремий злочин, що відповідав би вимогам Стамбульської конвенції, українським законодавством не передбачене.
За що Україну похвалили
Попри значний список проблем, загальна оцінка прогресу України є позитивною. GREVIO окремо відзначає політичну волю України виконувати Стамбульську конвенцію під час повномасштабної війни, називаючи сам факт її ратифікації у липні 2022 року проявом прагнення дотримуватися міжнародних стандартів прав людини навіть під час збройного конфлікту.
Експерти позитивно оцінили законодавчі зміни останніх років – зокрема запровадження визначення зґвалтування, заснованого на відсутності добровільної згоди, та відповідальності за сексуальні домагання.
Також позитивно оцінена «тісна співпраця державних органів з організаціями із захисту прав жінок у питаннях підтримки жінок, які постраждали від насильства».
Серед практичних досягнень GREVIO відзначає мережу спеціалізованої допомоги: станом на травень 2025 року в Україні працювали 59 притулків, 108 кризових кімнат, 29 гарячих ліній, 120 служб правової допомоги та 109 служб психологічної підтримки, а також близько 700 мобільних бригад, які можуть безпосередньо виїжджати до постраждалих, зокрема в сільській місцевості.
У звіті також відзначають «широкомасштабні заходи, спрямовані на те, щоб Збройні сили України забезпечували належний захист від гендерно зумовленого насильства, включно із сексуальними домаганнями, щодо жінок-військовослужбовиць, а також мали належні механізми повідомлення про такі випадки».
Окремо експерти похвалили створення Національного тренінгового центру з реагування на гендерно зумовлене насильство та масштабне навчання українських поліцейських, прокурорів, співробітників СБУ, медиків і судово-медичних експертів роботі з випадками сексуального насильства, пов’язаного з війною. За оцінкою GREVIO, це вже підвищило спроможність України розслідувати такі злочини та притягувати винних до відповідальності.
Верховна Рада ратифікувала Стамбульську конвенцію (Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами) 20 червня, а набрала вона чинності 1 листопада 2022 року. Україна ще 2011 року підписала, але понад 10 років не ратифіковувала Стамбульську конвенцію через переважання консервативних та подекуди хибних поглядів на зміст цієї конвенції. |
Your browser doesn’t support HTML5
Чому деякі країни відмовляються від Стамбульської конвенції? (відео)