ЛЬВІВ – Історик, публіцист, дисидент Валентин Мороз був непримиренним до радянської влади і кидав виклик російській імперії, усвідомлюючи, що це загрожує одиночною камерою у в’язниці.
«Політв’язень №1» говорили про нього. КДБ (російською КГБ), як кажуть дослідники, десь побоювалось Валентина Мороза.
Гасло «Свободу Морозу!» звучало у різних країнах світу.
15 квітня минає 90 років від дня народження дисидента Валентина Мороза (1936 – 2019), автора понад тридцяти публіцистичних книг.
16 квітня минає сім років від дня його відходу у вічний світ.
- Валентин Мороз народився 15 квітня 1936 року в селі Холонів Горохівського району на Волині.
- Здобув історичну освіту у Львівському університеті імені Франка.
- Незадовільну оцінку отримав лише з історії КПРС.
- Поширював самвидав.
- Заочно навчався на аспірантурі і працював вчителем історії у сільській школі.
- Із 1964 року викладав у Луцькому, згодом в Івано-Франківському педінститутах.
- Написав кандидатську дисертацію, але арешт завадив захисту. Утім, пізніше захистив в Українському вільному університеті.
- 1 вересня 1965 року Валентина Мороза затримали і засудили до 4 років позбавлення волі за статтею 62 КК УРСР («антирадянська агітація і пропаганда»).
- У 1969 році звільнений з ув’язнення і продовжив друкуватись у самвидаві.
- У червні 1970 року – другий арешт і вирок – 6 років спецтюрми, 3 роки таборів особливо суворого режиму і 5 років заслання.
- Майже два роки Валентин Мороз перебував в одиночній камері.
- У 1974 році оголосив і витримав перше голодування протягом п’яти місяців, домагаючись переведення з тюрми до табору.
- У 1979 році – друге п’ятимісячне голодування.
- У 1979 році відбувся обмін між СРСР і США п’ятьох дисидентів, в тому числі і Валентина Мороза, на двох радянських шпигунів.
- Валентин Мороз потрапив у США, викладав у Гарвардському університеті, працював на Радіо Свобода.
- Із 1981 року проживав у Канаді і мав лише громадянство цієї держави.
- Із грудня 1992 року мешкав у Львові і раз на рік їздив у Канаду.
- 16 квітня 2019 року помер у Львові і похований на Личаківському цвинтарі.
Формування і світогляд
Всі нинішні проблеми Москви від того, що вони втратили УкраїнуВалентин Мороз
«Теперішня російська влада чудово розуміє, що всі нинішні проблеми Москви від того, що вони втратили Україну. Україна і Сибір – це дві величини Росії, якщо вона їх втратить, то стане нарешті нормальною національною державою, не буде імперією», – сказав Радіо Свобода Валентин Мороз у 2014 році.
Росія для нього була ворогом України та українців в усі роки: чи навчався, чи писав свої праці, чи перебував у неволі, чи за океаном, чи вже в незалежній українській державі. Він дуже різко критикував кремлівську політику, наголошував, що Росія без України – не імперія.
«Світ без України мене не цікавить! Україна і український інтерес мусять бути у цьому світі!» – вважав Валентин Мороз.
Світогляд Валентина Мороза відрізнявся від українських дисидентів, можливо, й тому до нього ставились неоднозначно.
Його світогляд формувався у роки Другої світової війни та повоєнні під впливом ОУН і УПА. Він розумів суть окупаційної радянської влади в Україні. Валентин Мороз не вважав себе представником українського інтегрального націоналізму, хоча його до нього приписували. Націоналізм, наголосив в останньому інтерв’ю Радіо Свобода Валентин Мороз, для нього ‒ це любити свою націю.
Він позиціонував себе як радикальний противник окупаційного тогочасного режиму на території УкраїниБогдан Паска
«Його есеїстика, чотири знамениті есеї дуже близькі до українського інтегрального націоналізму. Тобто, він позиціонував себе як радикальний противник окупаційного тогочасного режиму на території України. Для нього нація була на першому місці, і це завжди підкреслював, зокрема в своїх есеях, це було дуже сміливо в 1960-70-х роках. Якщо дехто з дисидентів намагався вести діалог з тогочасною владою, не заперечували комунізму, як такого, говорили про соціалізм з людським так званим обличчям, то у Валентина Мороза цього немає. Він різко кидав виклик тогочасній владі і намагався безкомпромісно відстоювати ідею української державності», – каже Богдан Паска, дослідник життя та діяльності Валентина Мороза, автор монографії «Валентин Мороз: прапор українського дисидентства» і науково-документального видання «Судовий процес Валентина Мороза: розсекречені матеріали».
Арешти
Валентина Мороза арештували 1 вересня 1965 року в Івано-Франківську, де він працював у педагогічному інституті. Слідство тривало декілька місяців, а судовий процес був відкритим у Луцьку. Згідно з вироком, його позбавили волі на чотири роки.
Перебуваючи у мордовських таборах, у 1967 році Валентин Мороз зумів написати есей «Репортаж із заповідника імені Берії». Він написав, що СРСР – це тоталітарна імперія, КДБ ‒ дракон, який стежить за всіма громадсько-активними особистостями. Цей есей В’ячеслав Чорновіл поширив у самвидаві від Львова до Донецька.
Ось що розповів Валентин Мороз за життя:
«Я написав перший «Репортаж із заповідника імені Берії». Іван Гель його передав через свою дружину, і це було надруковано багатьма мовами. Треба було знайти метод, щоб передати. Потрібна була особлива техніка, щоб потрапило на Захід. Залежало від ситуації і конкретних людей».
Тоді Валентина Мороза покарали і перевели з колонії у Владимирську тюрму, навіть порушили проти нього кримінальну справу в ув’язненні, яку змушені були закрити через брак доказів, тому що ніхто з в’язнів не дав проти нього свідчення.
І Валентина Мороза змушені були звільнити після завершення терміну в 1969 році. Тоді з ним познайомився народний депутат шести скликань, починаючи з 1988 року, Ярослав Кендзьор.
Його праці, публіцистичні статті, «Репортаж із заповідника імені Берії», «Серед снігів» – це були блискучі роботи. І КДБ, радянська влада скреготали зубамиЯрослав Кендзьор
«Валентин приїхав потягом до Львова з Росії, і ми групою львів’ян його зустрічали. Йому ніде було зупинитись, і я його повіз в Солонку, де мешкав з батьками. Він жив перші кілька днів у мене, а тоді поїхав до дружини Раї на Івано-Франківщину, і ми вже рідше зустрічались. Він був дисидентом у дисидентстві. У нього не складались стосунки з побратимами, іншими в’язнями. Бо принципи Валентина домінували в кожній фразі, слові. Його праці, публіцистичні статті, «Репортаж із заповідника імені Берії», «Серед снігів» – це були блискучі роботи. І КДБ, радянська влада скреготали зубами. Бо ці праці з’явились за межами колючої зони і були надруковані в позацензурних виданнях. Це тоді була подія», – розповідає Ярослав Кендзьор.
Однак після звільнення Валентин Мороз продовжував писати в самвидаві. У 1969 році вийшли його статті «Серед снігів», «Хроніка опору», «Мойсей і Датан». Він тоді різко розкритикував літературознавця Івана Дзюбу, автора трактату «Інтернаціоналізм чи русифікація?», який під тиском КДБ змушений був написати «Покаянний лист». Кадебісти спеціально поширили цю заяву між політв’язнями на таборах.
У червні 1970 року Валентина Мороза арештовують удруге. Він відмовився розмовляти з кадебістами. У камері написав поетичну збірку і лист до сина. У ньому були слова: «Щоб Україна жила на світі, щоб її не зжерли, хтось мусить сидіти в тюрмі». Але цей лист син не отримав, бо кадебісти його вилучили під час обшуку.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:
Історія України на понад 700 відеокасетах. Архів Ярослава КендзьораСудове засідання було закритим в Івано-Франківську. Вирок – шість років спецтюрми, три роки таборів особливо суворого режиму і п’ять років заслання.
Чекісти робили все можливе, щоб якомога менше народу з’їжджалося з різних містЯрослав Кендзьор
«Ми з моїм кумом Ігорем Калинцем збирались поїхати на суд. Чекісти робили все можливе, щоб якомога менше народу з’їжджалося з різних міст. З Ігорем ми купили навіть квитки. Але Ігоря викликала директорка архіву, де він працював, завантажила його, за рекомендацією кагебістів, роботою, що він мав виконати до кінця дня, бо в іншому випадку його звільнить. Мене теж викликав до себе керівник і попередив про наслідки», – говорить Ярослав Кендзьор, документаліст становлення незалежної України наприкінці 80-х-початку 90-х років ХХ століття.
В архівах КДБ описано, як тоді чинився тиск на активних громадян, на керівників тих установ, де вони працювали, щоб унеможливити приїзд соратників Валентина Мороза до Івано-Франківська. Це обговорювали на нарадах за участі високих посадовців КДБ, судової гілки, прокуратури, міліції. Створювались штучні перешкоди, говорить Богдан Паска:
Це призвело до популяризації імені Валентина МорозаБогдан Паска
«Незважаючи на дії КДБ, в Івано-Франківську зібрались близько 30 людей з різних міст, і це справді було багато. Зокрема, був В’ячеслав Чорновіл. Суд тривав два дні і був мітинг. Люди намагались прорватись у будівлю суду. Це призвело до популяризації імені Валентина Мороза».
Валентин Мороз друге ув’язнення відбув у суворій Владимирській в’язниці. Спершу його тримали у камері разом із кримінальними злочинцями, які, як він розповідав, знущались над ним і навіть порізали загостреною ложкою. Близько двох років Валентина Мороза утримували в одиночній камері. Він кілька разів оголошував голодування. У Владимирській тюрмі голодував протягом 145 днів. Це був 1974 рік.
Інформація дійшла до світової спільноти, яка організувала протести у різних країнах. Правозахисники створили понад двадцять комітетів захисту Мороза і домагались його звільнення.
Валентин Мороз, січень 2014 року
На волі
У ніч з 27 на 28 квітня 1979 року в Нью-Йоркському аеропорту імені Кеннеді п’ятьох політв’язнів СРСР обміняли на двох радянських шпигунів. Валентин Мороз опинився у США. Його дружина Раїса дізналась про звільнення чоловіка з етеру Радіо Свобода. Невдовзі вона переїхала до нього.
Валентин Мороз відповідає на запитання канадських журналістів у приміщенні аеропорту Дорваль (нині Трюдо) у Монреалі. Червень 1979 року
Говорячи про своє звільнення, Валентин Мороз в інтерв’ю Радіо Свобода розповідав, що п’ять місяців тривали переговори, і СРСР намагався все зробити, щоб українця не було у списку на обмін. Саме завдяки полякові Збігнєву Бжезінському, американському політологу, тоді раднику американського президента, Валентин Мороз потрапив на обмін.
«Мене викликали до 6-ї ранку в кабінет начальника тюрми, там був це представник КДБ, і мені сказали, що мене позбавляють «совєтського» громадянства і виселяють з СРСР. Мене, а я був скелет, посадили в автомобіль. Летіли 9 годин з Москви, я не був уже «совєтським», не був ще вільним. Сидів біля вікна, а біля мене кадебісти, лікар-кадебіст. Супроводжували і в туалет. Така система КДБ», – розповідав Валентин Мороз Радіо Свобода.
У США Валентин Мороз викладав у Гарвардському університеті, працював на Радіо Свобода.
Роль Валентина в загальноукраїнському дисидентському русі є, без сумніву, надзвичайно великаЯрослав Кендзьор
«Валентин Мороз відіграв колосальну роль, розповідаючи про ситуацію в СРСР. Він пробив інформаційну залізну завісу. Характер Валентина завжди йому створював проблеми у спілкуванні з людьми і на Заході, коли його обміняли на двох радянських розвідників, його дуже гарно зустріли. А потім почались певні проблеми у спілкуванні. Але роль Валентина в загальноукраїнському дисидентському русі є, без сумніву, надзвичайно велика», – наголошує Ярослав Кендзьор.
У 1981 році Валентин Мороз переїхав до Канади, де отримав громадянство.
А в грудні 1992 року переїхав жити у Львів. Тут видав тритомну монографію «Україна у двадцятому столітті».
Постать Валентина Мороза донині викликає дискусії, зокрема, про те, як він вплинув на український рух опору, які були його стосунки з іншими дисидентами.
Похорон Валентина Мороза у Львові, 20 квітня 2016 року
За словами дослідника Богдана Паски, кадебісти розгорнули проти Валентина Мороза інформаційну кампанію, щоб спеціально розпалити конфлікт у середовищі українських політв’язнів у таборі в Мордовії і намагалися його дискредитувати брудними методами.
Головне завдання було роз’єднати український національний рух, щоб українці сварились один з одним, щоб не було сильних постатейБогдан Паска
«Мені було дивно чути, що Мороз – постать контроверсійна, що розсварився з іншими дисидентами. І це говорять про людину, яка кидала виклик системі, боролася. В архівах КДБ детально розписаний механізм, що кадебісти були в Мордовських таборах і контролювали діяльність дисидентів, і скористалися локальними, побутовими дрібницями, які завжди виникають, і цілеспрямовано розпалили конфлікт, тобто вступали у контакт з окремими дисидентами, не з Морозом. І в 1976-1977 роках їм вдалося розпалити конфлікт, задіявши агентів і співробітників КДБ. Почали обливати брудом, надавати неправдиву інформацію один проти одного.
Ця кампанія проти Мороза продовжилась і після 1979 року. І в перші роки Мороза за кордоном радянські органи продовжували кампанію проти нього, робили інформаційні вкиди. Це простежується у звітах КДБ, де мовиться про те, що вони зробили, щоб спаплюжити постать. Це була тактика КДБ, спрямована проти українського руху. Головне завдання було роз’єднати український національний рух, щоб українці сварились один з одним, щоб не було сильних постатей», ‒ говорить Богдан Паска.
У праці «Репортаж із заповідника імені Берії» Валентин Мороз написав:
«Злочин є злочин, і за ним невідступно ходить розплата. За розстріляних і умертвлених голодом доведеться відповідати, згідно з конституцією, яка колись все-таки стане законом. І за робота, який вміє спокійно проколоти пікою людину, теж доведеться відповідати – тому, хто виссав з нього людину. Правда має довгі руки».
Якби ви хотіли, щоб про вас люди говорили після смерті, на це запитання в останньому інтерв’ю Радіо Свобода Валентин Мороз відповів:
«Нехай читають мої книжки. Нехай пізнають те, що людина мусить знати».