Одні звинувачують Тегеран. Інші – Вашингтон. Але майже всі жителі південного узбережжя Ірану погоджуються в одному: поновлення повітряних ударів між Сполученими Штатами та Іраном має тяжкі наслідки. Люди залишилися без електроенергії, пального і можливості заробляти на життя посеред літньої спеки.
На узбережжі Хузестану та Бушеру біля Перської затоки, а також уздовж узбережжя Макран у провінції Хормозган біля Оманського моря життя людей здавна було пов’язане з водою.
Однак нещодавні удари США по портах, суднах і рибальських човнах позбавили засобів до існування рибалок, моряків і всіх, хто залежить від морської торгівлі. Вашингтон заявляє, що розпочав ці атаки у відповідь на удари Ірану по торговельних суднах у районі Ормузької протоки та поблизу неї.
«Стільки човнів затонуло, пішло під воду після ракетних ударів. Стільки човнів згоріло… Забудьте про гроші – подумайте, скільки людей загинуло», – сказав житель півдня Ірану на відео, поширеному в соціальних мережах.
Війна проти життєво важливої інфраструктури — це війна проти цивільного населенняПрезидентка «Червоного Хреста»
За даними іранської влади, відтоді як наприкінці червня США почали завдавати ударів по півдню Ірану, внаслідок бомбардувань загинули близько 50 людей, зокрема цивільні. Протягом останніх дев’яти днів атаки відбувалися щодня.
Генеральний секретар ООН Антоніу Гутерріш висловив особливе занепокоєння ударами по цивільній інфраструктурі в Ірані та інших країнах регіону. Його речник Стефан Дюжаррік наголосив, що такі об’єкти мають бути захищені незалежно від того, яка сторона веде бойові дії.
США заявляють, що їхньою головною метою є систематичне послаблення морських сил Ірану та його можливостей обмежувати доступ до Ормузької протоки – критично важливого маршруту для світових поставок енергоресурсів. У відповідь на війну Іран фактично перекрив протоку.
Вашингтон стверджує, що удари спрямовані проти військових об’єктів, які використовуються для створення загрози судноплавству через протоку.
Однак місцеві жителі кажуть, що наслідки атак відчуваються далеко за межами військових об’єктів і дедалі сильніше впливають на повсякденне життя.
«У 41-градусну спеку без світла просто закипаєш»
Удари по електростанціях і трансформаторних підстанціях уздовж узбережжя вивели з ладу системи охолодження у регіоні, де температура в липні часто перевищує 40 градусів за Цельсієм.
У нас немає світла. Вночі, коли ми хочемо спати, навколо чути війну, вибухи бомбЖитель південного Ірану
Президентка Міжнародного комітету Червоного Хреста Мір’яна Сполярич раніше застерігала, що «війна проти життєво важливої інфраструктури — це війна проти цивільного населення». За її словами, навмисні удари по системах електропостачання, водопостачання, охорони здоров’я та інших основних службах можуть становити воєнні злочини.
Один із жителів портового міста Бандар-Аббас розповів, що був змушений сидіти разом із родиною у припаркованому автомобілі, оскільки в їхньому будинку не було електроенергії.
«У нас немає світла. Вночі, коли ми хочемо спати, навколо чути війну, вибухи бомб… Що ми зробили, щоб на це заслуговувати? Замість того щоб опівдні відпочивати вдома, ми сидимо всією родиною в машині. У 41-градусну спеку без електроенергії просто закипаєш», – сказав він.
У багатій на нафту провінції Хузестан жителі повідомляють про планові та аварійні відключення електроенергії на тлі й без того виснажливої спеки.
«У таку спеку вони вимикають електроенергію, – сказав один із жителів про ситуацію в Абадані, Хорремшехрі та інших районах провінції. Це неможливо витримати».
Пошкоджені дороги й мости ще більше ускладнили становище, перекривши або обмеживши шляхи до прибережних міст і з них. Водії в соціальних мережах закликають людей не намагатися подорожувати автомобілем.
Довгі черги за пальним стали частиною повсякденного життя. Відключення електроенергії також порушили роботу мереж зв’язку, через що родини годинами не можуть зв’язатися з близькими у постраждалих районах і дізнатися, чи вони в безпеці.
Нинішні удари наклалися на проблеми, які існували ще до поновлення бойових дій. Через пошкодження енергетичної інфраструктури від початку війни Іран втратив близько 230 мільйонів кубометрів добового видобутку природного газу. Влітку дефіцит посилився через різке зростання споживання електроенергії для охолодження, що призвело до віялових відключень у домогосподарствах і на підприємствах.
Вид на Ормуську протоку біля узбреження іранського міста Бандар-Аббас. 13 липня 2026 року
Хоча США завдавали ударів по об’єктах у різних частинах країни, головною ціллю залишається південне узбережжя Ірану. Через війну тисячі суден опинилися заблокованими в Перській затоці.
Зірване перемир’я
Обидві сторони звинувачують одна одну у зриві меморандуму про взаєморозуміння, підписаного минулого місяця.
Документ передбачав припинення бойових дій на 60 днів, щоб сторони могли провести мирні переговори й спробувати врегулювати конфлікт, який розпочався 28 лютого.
Становище стало настільки тяжким, що минулого тижня десятки тисяч іранців підписали онлайн-петицію із закликом до консервативного керівництва країни відвідати південні регіони та на власні очі побачити умови, в яких живуть люди.
Автори петиції закликали посадовців не ухвалювати здалеку рішення, які наражають на небезпеку життя звичайних громадян.
«Такий крок може сприяти більшому співчуттю, ефективнішій підтримці та реалістичнішому ухваленню рішень на загальнодержавному рівні», – йдеться в петиції.
На узбережжі Ормузької протоки. Липень 2026 року
Водночас невдоволення діями іранської влади не означає підтримки американських ударів. Reuters опитав понад два десятки жителів південних провінцій, зокрема учасників попередніх антиурядових протестів. Жоден із них не сказав, що поновлення війни спонукало його підтримати нові виступи проти режиму.
«Я люблю Іран, а не Ісламську Республіку і не тих, хто закликає продовжувати війну, сидячи у своїх будинках та офісах із кондиціонерами. Ця війна має припинитися. Досить», — сказав Reuters власник магазину з провінції Хузестан.
Інші жителі, обурені поновленням війни, покладають відповідальність і на Вашингтон.
Один чоловік назвав американські удари кампанією, яка «не дає нам спати».
Туризм і морська спадщина під загрозою
Конфлікт також завдав значних збитків туристичній галузі.
Насамперед ми маємо перевірити, чи живі ми самі, чи живий наш сусід, чи залишилися поруч наші друзі й родичіЖителька південного Ірану
Історичні пам’ятки Хузестану та острова Кешм не зазнали прямих пошкоджень. Однак прибережні райони включили до зон із посиленими безпековими обмеженнями.
Через це гостьові будинки спорожніли, а туристичні гіди залишилися без роботи напередодні осіннього та зимового сезонів, які мали стати найприбутковішими для регіону.
У Кешмі та Сіріку разом зі спаленими дерев’яними човнами рибалки втратили не лише джерело заробітку, а й частину морської спадщини півдня Ірану, яка поступово зникає.
Водночас, попри руйнування, місцеві жителі розповідають про солідарність у суспільстві. Іранці з інших регіонів країни відкривають свої домівки для людей, які були змушені залишити найбільш постраждалі райони.
Саме це відчуття зв’язку між людьми, не менше за надію на завершення війни, допомагає жителям узбережжя Перської затоки витримувати нинішні умови.
«Насамперед ми маємо перевірити, чи живі ми самі, чи живий наш сусід, чи залишилися поруч наші друзі й родичі», – сказала одна з мешканок півдня Ірану.