Нові удари США по Ірану, поновлення Тегераном атак на американські бази в Перській затоці та рішення президента Дональда Трампа відновити морську блокаду суден, які прямують до іранських портів або виходять із них, перевели конфлікт у нову й непередбачувану фазу. А досвід України застосування дронів змінює війну на морі.
Джонатан Шроден, директор з наукових досліджень американського аналітичного центру CNA та фахівець із нерегулярних воєн, вважає, що нинішня ескалація нагадує типовий шлях багатьох збройних конфліктів до переговорного врегулювання: бойові дії припиняються, переговори відновлюються, а потім сторони знову повертаються до застосування сили.
Ситуація в Ормузькій протоці безпосередньо впливає і на Україну. У звичайних умовах через неї перевозять близько 20 мільйонів барелів нафти й нафтопродуктів на добу – приблизно п’яту частину світового споживання. Обмеження судноплавства підвищують світові ціни на пальне, газ і добрива, що збільшує витрати українського аграрного сектору, перевізників і споживачів.
Радіо Свобода поговорило зі Шроденом про те, чому бойові дії чергуються з дипломатією, наскільки складно контролювати Ормузьку протоку і як український досвід застосування морських дронів змінює сучасну війну.
«Такі цикли є досить поширеними»
Радіо Свобода: США завдали нових ударів по Ірану, а Тегеран атакував американські бази в країнах Перської затоки. На якому етапі перебуває конфлікт із військового погляду? Це досі контрольована ескалація чи ситуація переходить у небезпечнішу фазу?
Джонатан Шроден: Те, що ми бачимо зараз, доволі характерне для воєн, які зрештою завершуються певною формою переговорного врегулювання. США та Іран мають меморандум про взаєморозуміння, який містить частину погоджених умов і визначає подальший шлях переговорів. Сторони дотримувалися цього процесу приблизно місяць після підписання документа.
Однак історія переговорів про завершення воєн, особливо тих, що передбачають припинення вогню, показує: домовленості й самі переговори часто зриваються по кілька разів.
У деяких випадках цей процес триває багато місяців або навіть років. Спочатку з’являється прогрес, сторони починають переговори, потім вони провалюються і бойові дії поновлюються.
Виникає чергування дипломатичного поступу, зриву домовленостей і насильства. Згодом бойові дії досягають такого рівня, що обидві сторони знову хочуть їх припинити. Тоді вони повертаються до режиму припинення вогню і відновлюють переговори.
Такі цикли є досить поширеними. Думаю, саме це ми бачимо зараз.
Імовірно, цей процес продовжуватиметься, оскільки проблеми, які мають розв’язати США та Іран, надзвичайно складні.
Що означає криза в Ормузькій протоці
Радіо Свобода: Ормузька протока знову опинилася в центрі кризи, а рух торговельних суден різко скоротився. Яке військове значення мають події в цьому районі?
Джонатан Шроден: Тут є два складники. Перший – короткостроковий. Скорочення руху суден через протоку до мінімуму й надалі погіршуватиме економічну ситуацію для споживачів у всьому світі.
Це стосується зростання цін на продовольство і пальне, а також проблем у сільському господарстві через нестачу добрив, які перевозять через протоку. Наслідки посилюватимуться залежно від інтенсивності судноплавства.
Довгострокова проблема полягає в тому, що ситуація ставить під сумнів ширший економічний і безпековий принцип свободи судноплавства у міжнародних водах. Цей принцип є однією з основ міжнародного порядку щонайменше від завершення Другої світової війни.
Іран заявляє про контроль над протокою. Водночас президент Дональд Трамп 13 липня фактично оголосив, що США гарантуватимуть прохід через неї, але стягуватимуть 20-відсотковий збір із суден (пізніше він відмовився від цієї пропозиції – ред.).
Якби будь-яка з цих моделей була запроваджена надовго, це порушило б усталений принцип вільного і рівного проходу міжнародними водними шляхами, зокрема такими вузькими стратегічними маршрутами, як Ормузька протока.
Чи здатні США гарантувати прохід суден
– Президент Трамп заявив, що США стануть «гарантом» безпеки Ормузької протоки, одночасно відновивши блокаду іранських портів. Що потрібно американському флоту для виконання такого завдання?
– Тут також є дві частини. Перша – блокада, яку військово-морські сили США вже здійснювали протягом кількох місяців. Наскільки я розумію, Сполучені Штати мають необхідні кораблі й інші засоби, щоб продовжувати її відповідно до наказу президента.
Значно складніше гарантувати безпечний прохід через саму протоку. Це вузький водний шлях, а загрози існують одразу в кількох середовищах.
Під водою головну небезпеку становлять морські міни різних типів. Ніхто точно не знає, скільки мін Іран установив у протоці. Я бачив оцінки, за якими їх може бути до 80 – значно більше, ніж вважали раніше.
На поверхні загрозу становлять іранські швидкісні катери й інші ударні судна. З повітря Іран може застосовувати ракети та безпілотники. Тегеран уже продемонстрував, що вміє ефективно їх використовувати і має значні запаси.
Військово-морські сили США здатні виконувати таку місію. Вони мають ракетні есмінці, які можуть захищатися від усього спектра загроз і супроводжувати невелику кількість цивільних суден.
Однак кожен новий прохід збільшує небезпеку. Щоразу, коли американські кораблі супроводжують торговельні судна через протоку, існує ризик ураження як цивільного, так і військового корабля.
Що частіше відбуватимуться такі операції, то більшою буде сукупна ймовірність того, що якесь судно пошкодять або потоплять. Якщо США оберуть саме такий підхід, ризики для їхнього флоту постійно зростатимуть.
Як перевіряти судна під час блокади
– Очікується, що блокада поширюватиметься на судна під будь-якими прапорами. Гуманітарні вантажі пропускатимуть після перевірки. Наскільки складно в реальному часі відрізнити законну комерційну діяльність від обходу санкцій чи військових перевезень?
– Це точно непросто. Військово-морські сили США не мають достатньо кораблів і персоналу, щоб зупиняти, брати на абордаж і фізично перевіряти кожне зустрічне судно.
Тому американські військові використовуватимуть розвідувальні дані з різних джерел, щоб визначати кораблі, які потребують особливої уваги.
Вони аналізуватимуть попередні маршрути судна, тип вантажу, який воно зазвичай перевозить, дані про власника й реєстрацію та інші обставини. Це дозволить звузити перелік суден, які справді необхідно перевірити.
Забезпечення блокади завжди потребує значних ресурсів. Тому флот намагатиметься всіма способами скоротити кількість сил, залучених до перевірок.
Вибір між очікуванням і ризикованим проходом
– Американські посадовці стверджують, що нейтральний транзит через протоку залишатиметься дозволеним. Іран водночас фактично називає цей водний шлях «своєю територією». Як це ускладнює роботу військових і торговельних суден?
– Судноплавним компаніям доводиться робити дуже складний вибір.
До останнього загострення вони мали три варіанти. Перший – заплатити Ірану і скористатися визначеним Тегераном маршрутом через іранські територіальні води. Другий – пройти територіальними водами Оману за маршрутом, який організували Військово-морські сили США. Третій – залишатися на місці й чекати на покращення ситуації.
Традиційні судноплавні маршрути через протоку не здавалися безпечними, оскільки вважається, що вони заміновані.
Після заяви Ірану про закриття протоки маршрут через його територіальні води, схоже, більше недоступний. Тому залишаються два варіанти: чекати або спробувати скористатися оманським маршрутом, який США називають відкритим.
Однак у другому випадку судно ризикує зазнати атаки іранської ракети або безпілотника.
Це складне рішення для судновласників. Вони порівнюють ризики з вартістю страхування. Думаю, що принаймні найближчим часом значна частина компаній вирішить зачекати й подивитися, як розвиватиметься ситуація.
Іран зберіг основні засоби асиметричної війни
– Кризи в Ормузькій протоці виникали й раніше. Однак тепер на полі бою є безпілотники, безекіпажні морські системи та високоточні ракети. Чи змінився військовий баланс принципово?
– На папері головна відмінність полягає в тому, що звичайні військово-морські сили Ірану майже перестали існувати. США знищили переважну більшість його традиційних військових кораблів.
Однак вони ніколи не були головною частиною іранської стратегії захисту узбережжя. Іран переважно воює асиметричними засобами – використовує морські міни, невеликі ударні катери, безпілотники й ракети.
Навіть після інтенсивної американської кампанії протягом перших 30 днів війни Іран зберіг тисячі таких засобів.
Отже, спроможності, необхідні Тегерану для реалізації його стратегії, досі наявні у великих кількостях. Тому практичний військовий баланс не надто відрізняється від того, що існував на початку війни.
Саме тому Іран продовжує атакувати судна і проводити військові операції. Що довше триває конфлікт, то більше важелів він отримує.
У певному сенсі ця стратегія нагадує повстанську війну. Повстанці перемагають, якщо не програють. Іран також намагається діяти так, щоб здобути перемогу, просто уникаючи поразки.
Чого США навчаються в України
– Пентагон заявив, що під час останніх ударів США вперше застосували в бою ударні морські дрони одноразового використання. Що це говорить про майбутнє війни на морі? І наскільки удари по військово-морській інфраструктурі Ірану можуть послабити здатність Тегерану загрожувати судноплавству?
– Тут також є два питання.
Щодо впливу на іранські можливості: я не бачив докладної інформації про масштаби руйнувань, завданих цими атаками. Судячи з небагатьох повідомлень, які я прочитав, пошкодження не були ані особливо значними, ані стратегічно важливими.
Щодо майбутнього морської війни: думаю, ми побачимо значне поширення безпілотних систем у всіх середовищах. Досі найбільше їх застосовували в повітрі.
Російсько-українська війна зараз значною мірою визначається використанням повітряних дронів. Водночас Україна застосовувала безекіпажні надводні й підводні апарати, особливо в Чорному морі, та знищила або пошкодила низку російських кораблів.
Україна не має традиційного великого військово-морського флоту, тому її здатність досягти таких результатів без нього є одним із найпоказовіших аспектів війни.
У майбутньому ми побачимо більше подібних прикладів. Держави, які не мають потужних флотів, використовуватимуть безекіпажні судна, щоб компенсувати брак традиційної військово-морської сили.
Що стосується нового американського озброєння, я не думаю, що воно найближчим часом принципово змінить спосіб ведення війни Сполученими Штатами.
Кожен із трьох застосованих морських дронів Corsair коштував понад один мільйон доларів, а їхніми цілями були переважно нерухомі об’єкти. Тому можна запитати, чи не було б ефективніше просто вразити їх ракетами. Найімовірніше, так.
Однак США певною мірою використовують цю війну як лабораторію для випробування нових технологій і вивчення результатів їхнього бойового застосування. Тому цінність цих ударів, імовірно, полягає не стільки у завданій Ірану шкоді, скільки в досвіді, який отримують американські військові.
Форум