Що має статися, щоб запрацювала дипломатія і Росія почала рух до завершення війни? Яким може бути цей переломний момент? Що українцям потрібно зробити, щоб вистояти?
Командир батальйону Darknode бригади безпілотних систем Nemesis та реп-виконавець Олександр Ярмак в інтерв’ю Радіо Свобода аналізує стратегічні переваги Росії та формулу перемоги України.
Олександр Ярмак, реп-виконавець, військовослужбовець під час інтерв'ю Радіо Свобода
– Ви долучилися до війська, насправді, одним із перших із відомих артистів. Ще 2022 року, наскільки я знаю, ви долучилися до підрозділу територіальної оборони і стали військовослужбовцем.
– Тоді ми долучилися до центру комплектування.
На той момент я ще не знав, що таке ані ТрО, ані ЗСУ, ані ССО, нічого. Для мене це було романтичне бажання, яке базувалося на такому ідеологічному підґрунті – захищати свою країну.
– Зараз ви вже командир батальйону, командир підрозділу, чималого, це досить великий підрозділ. Як відбувалася оця трансформація? Наскільки легко чи складно перетворитися з людини сцени на людину порядку?
– Не знаю, я все життя намагався впливати на зміни і своєю творчістю, і своїми діями так само. У війську все відбулося відповідно.
Конкретно ми займаємося антишахедною програмою
Мені щось не подобалося, були речі, з якими я категорично не погоджувався. І завжди в житті дотримувався такого правила – критикуєш, пропонуй.
Тому так мене доля і довела до командира батальйону, тому що критикуєш – значить, покажи, як треба, зроби ці зміни, зроби, щоб було краще.
– Де ваш підрозділ зараз? Які завдання виконуєте?
– Бригада Nemesis містить у собі дуже багато компонентів. Конкретно ми займаємося антишахедною програмою.
Ми один із тих підрозділів, хто починав цим займатися в країні, хто один з перших збив ті «шахеди» і поставив це на певну систему. І зараз уже збили понад 3, 5 тисячі «шахедів». І поділилися своїм досвідом, знаннями з багатьма підрозділами. Вплинули на розвиток і тактики, і організації, і загалом ринку, тих засобів, які справді дієві.
– Наскільки складно щось нове впроваджувати в українське військо?
– Скажу так: зараз набагато легше.
Уже на всіх рівнях давно всі прийняли, що дрони, технології роботизовані, максимально автоматизовані, наскільки це можливо, системи виконують дуже багато завдань. І тому є купа прикладів, які є емпіричним доказом.
І вже ніхто не може проти цього, будь-який генерал, будь-якого зразка, бути проти.
Всі побачили, що на тактичному рівні FPV-дрони зупинили і броньовану російську армаду, і особовий склад, і, відповідно, зараз ми бачимо, як ми вже від тактичних успіхів, де ми там знищуємо понад 30 тисяч російських військових, перейшли до оперативного рівня, де ми вже там вибиваємо їм системну логістику, працюємо на глибину значно більшу.
Я пройшов етапи з 2022 року, де в дрони не те що не вірили, а створювали перешкоди взагалі у використанні
Ну і досить красиво виглядають операції наші на стратегічному рівні, де ми застосовуємо свої діпстрайки, свої перші ракети. І тому зараз, скажімо так, для технологій повна підтримка у війську. Але я пройшов етапи з 2022 року, де в дрони не те що не вірили, а створювали перешкоди взагалі у використанні дронових технологій. Я був один із представників командування під час створення Сил безпілотних систем. І я намагався якраз цю правильну культуру, цінності закласти як фундамент для цього виду сил. Зараз Сили безпілотних систем, напевно, один з найефективніших загалом видів сил у Силах оборони України. І це підтверджують цифри.
– Чого бракує зараз? Які б ви бачили перевтілення, трансформації загалом армії України?
– Ну, перше, я вважаю, що мають бути культурні перевтілення.
Я, як представник культури, дуже добре в цьому розбираюся. І культура – це базис будь-якого успішного війська, якщо дивитися в історію людства, в історію різних війн і військових організацій, починаючи від Римської імперії.
«Чувак, якщо щось піде не за планом, цілий президент буде робити все можливе, щоб тебе врятувати»
Чому настільки було високе домінування Римської імперії дуже довгий проміжок часу в світовій історії? Тому що дуже багато було побудовано на культурі, на ідеології, на військовій освіті.
Мені дуже подобається американська військова культура.
Приклад зараз військових дій в Ірані, коли два пілоти катапультувалися в горах Ірану і на них почалося полювання іранських військ.
Під наглядом президента Дональда Трампа відбувалася спеціальна операція з порятунку двох пілотів, висунулися групи спеціального призначення, які провели просто блискучу операцію, яка говорить про те, що: «Чувак, якщо щось піде не за планом, цілий президент буде робити все можливе, щоб тебе врятувати».
І це має такий серйозний вплив на військовий дух, на твою впевненість у твоїх діях, на твою безпеку.
У нас такі історії відбуваються, але не системно і не завжди. І тому в цьому сенсі ми маємо змінити культуру ставлення до солдата і використовувати кращі практики.
Реп-виконавець та військовослужбовець Олександр Ярмак під час інтерв'ю Радіо Свобода
– Ці практики і підходи, на вашу думку, просто мають збільшити бажання, мотивацію залучатися до війська більшої кількості людей?
– Вони збільшать всі показники, абсолютно. Вони збільшать довіру. І єдине, за що я переживаю, – що в цій точці чи не пройшли ми взагалі точку неповернення довіри.
йому зараз дісталася армія, в якій дуже багато проблем і наслідків, причини яких сформовані були навіть не два роки тому, не чотири, а десятки років до цього
І оце набагато критичніше питання, тому що я з великою повагою ставлюся до нового головнокомандувача, до генерала Михайла Драпатого, але перед ним дуже важкі виклики.
Тобто йому зараз дісталася армія, в якій дуже багато проблем і наслідків, причини яких сформовані були навіть не два роки тому, не чотири, а десятками років до цього.
І тому це таке дуже складне питання, і тільки час покаже, чи вийде розв’язати всі ці проблеми. І вони залежні не тільки від головнокомандувача, вони залежні і від президента, і уряду, і керівництва країни.
– Чи є перший етап реформи від Міністерства оборони кроком до професійного війська? Я говорю про нові контракти. Чи це просто, можливо, спроба покрити дефіцит людей?
– Це спроба боротьби з давно закладеними причинами і з отриманими наслідками в певних реаліях. У певних реаліях стану нашої економіки, реаліях стану нашого війська.
дворічні контракти говорять про те, що нам треба протриматися ще десь мінімум два роки
І це, скажімо так, більше гасіння пожеж із наявними ресурсами, ніж дійсно якісь такі фундаментальні зміни, які неможливо було в тому стані, в якому ми знаходимося, зараз провести.
І те, що було озвучено командою Михайла Федорова, для мене абсолютно зрозумілий був меседж. І мені здається, він був найзріліший з усього, що я чув від усіх політиків у нашій країні.
Він полягав у тому, що дворічні контракти говорять про те, що нам треба протриматися ще десь мінімум два роки.
І окрім того, що нам треба протриматися два роки, нам потрібно зробити певні ще кроки і пошуки рішень, щоб вирішити проблему з КАБами, для того, щоб зупинити повністю тактичне просування ворога.
Наслідки влучання авіабомби по житловому будинку в Оріхові
Тому що ми його вбиваємо дронами, але КАБи – вони просто ламають нам хребет.
Це потребує, звісно, залучення всіх фахівців, яких ми маємо і в країні, і поза межами країни, для вирішення цієї проблеми.
Це питання «шахедів». Зараз ми відсотків на 90 вирішили питання звичайних «шахедів», але у нас з’явилася нова проблема – це реактивні «шахеди».
Величезна проблема. Проблема стратегічного значення для нашого виживання. Тому зараз займаються всі цим питанням, але його не вийде швидко вирішити.
Хочемо за два роки побудувати балістику, яку інститути, кращі науковці світу розробляли десятиліттями
Наступне питання – це балістика.
Ми залежні повністю від ракет для систем Patriot, тому що тільки ці системи можуть збивати балістику.
Виробництво компанії Lockheed Martin – 600 ракет на рік. Зараз воно збільшується, а нам потрібно тільки на осінньо-зимовий період півтори тисячі ракет. Тобто в таких реаліях ми живемо і виживаємо.
До цього виклику треба було готуватися. Тому зараз ми хочемо за два роки побудувати балістику, яку інститути, кращі науковці світу розробляли десятиліттями
Ну, буде складно.
Я дуже сподіваюся, що в нас це вийде, але це десь на межі чогось майже нереального.
всім раджу керуватися своїм страхом, це абсолютно нормально, і облаштовувати собі підземне місце на цей осінньо-зимовий період
Тому треба зараз подумати, як ми знову переживемо цю осінь і цю зиму, а пережити ми маємо в укриттях, бомбосховищах і всьому іншому.
Бо збивати більшість ракет, реактивних «шахедів» у нас не так багато ресурсів. Навіть, я б сказав, дуже мало.
– Тобто ви прогнозуєте зиму в укриттях?
– Я раджу прогнозувати зиму в укриттях, в облаштованих укриттях.
У мене тисяча претензій до місцевої влади, до нашої загалом влади стосовно побудови інфраструктури, підземної інфраструктури, укриттів для населення.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:
«Ідеш вулицею, летить дрон. Куди ховатися?». Коли у Києві будуть мобільні укриттяАле я ще й дивуюся, коли люди самі просто не хочуть вижити і у своєму підвалі, у своєму будинку не організувати собі комфортне місце, щоб було куди спуститися. І всі якось, я дивлюся, прийняли оцю лотерею удачі, яка вартує твого життя.
І не тільки твого життя, іноді життя твоїх найближчих, дітей. І це теж відповідальність. Та сьогодні не прилетить. Але дуже багато людей загинуло, які саме так думали.
Тому я всім раджу керуватися своїм страхом, це абсолютно нормально, і облаштовувати собі підземне місце на цей осінньо-зимовий період. Бо така об’єктивна реальність нас чекає.
Просто доля наша – це боротьба з Росією, і сподіваюся, що нарешті ми знайдемо формулу, як перемогти імперію зла.
Але це буде дуже важко, це буде дуже криваво, і зараз ми заходимо в найкривавішу фазу цієї війни. Фазу, коли всі вийшли на стратегічний рівень, і на стратегічному рівні будуть використовувати кожен усе, що має, і від цього буде дуже багато страждань, дуже багато крові і дуже багато жорстокості.
– Цей рівень є фінальним чи ні?
Нам треба налаштуватися на два роки дуже важких випробувань. Мінімум на два роки
– Я вважаю, що так.
Я вважаю, що це, якщо говорити про бокс, десь уже одинадцятий раунд, якщо говорити про футбол, – це вісімдесята хвилина. Тільки тут це не турнір, з якого ти вилетиш і через чотири роки буде наступний.
А це доля цілої держави, мільйонів людей. І, відповідно, я хочу, щоб ми були зрілими і розуміли, що нам треба налаштуватися на два роки дуже важких випробувань. Мінімум на два роки.
– Ви говорите про два роки…
– Я можу аргументувати, чому саме про два роки, а не про п’ять-сім.
Активна фаза, не повністю війна, я вважаю, що має закінчитися за період до двох років. Можливо, за рік. Але для цього ми маємо протриматися.
Дуже просто, на словах просто, на діях надзвичайно складно усвідомити нашу формулу перемоги. Вона полягає в тому, коли ми закриваємо всі переваги ворога на тактичному, оперативному і стратегічному рівнях.
Оці чотири питання, які я вам назвав, – це єдині зараз переваги ворога, які він має.
– Але він може працювати над чимось новим.
– Він працює над чимось новим, над системою «Рассвет», над супутниковим зв’язком. І це серйозний виклик для нас.
Але в тому-то й суть, що якщо ми за два роки не зупинимо оці основні переваги ворога, які він має зараз, то супутниковий зв’язок, його коректність роботи, його інтеграція в купу безпілотних засобів, які можуть бути збудовані за цей час, – вони просто знесуть Україну.
Але глобально нам за цей рік–два треба вирішити дуже багато непростих питань для того, щоб ворог не отримав такої тотальної стратегічної переваги.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:
Російський «Рассвет» уже на орбіті. А де європейський аналог Starlink?– Ми говоримо про два роки чи бодай рік активної фази. Взагалі, найреалістичніший чи, можливо, ідеальний сценарій для вас – як має закінчитися війна для України?
Немає вже якогось там ідеального чи хорошого закінчення
– Немає вже жодного ідеального, будь-якого сценарію. Ми зазнали таких втрат, скільки кращих людей загинуло цієї країни.
Нас чекає страшна демографічна криза. Нас чекає дуже багато загалом психологічних проблем після цієї війни.
Нас чекає дуже багато захворювань через те, що ми просто скільки років їдемо на кортизолі. І в нас немає вже якогось там ідеального чи хорошого закінчення.
Нам просто потрібно вижити, потім обійнятися, сісти і сказати, що тепер робимо далі. От приблизно так.
– А ви думали, що будете робити далі?
– Не думав.
– Я про вашу творчість. Місце творчості у вашому житті лишається?
– Воно, звісно, лишається.
Я намагаюся вставати о п’ятій ранку, іноді до сьомої, якісь робити культурні поробки і продовжувати творчу діяльність.
Але, чесно, хочеться просто дожити до того періоду, коли ми дійсно зупинили цю нечисть.
Зараз треба вижити. Я бажаю це кожному піхотинцю, кожному оператору БПЛА, кожному артилеристу, кожному пілоту. Бажаю вижити, тому що зараз моя особиста думка – ми маємо зробити все можливе, щоб у країні залишилося живими якомога більше справжніх лідерів, людей, які можуть надалі нашу країну привести до реального успіху.
Нереально – домовитися, коли у ворога є стратегічна перевага
І тому нам треба буде дуже сильно маневрувати, десь робити тактичні відступи, десь бути хитрішими.
Коли ми зараз говоримо, мені дуже не подобається, що наші лідери говорять про те, що вони домовляться.
Ну, це нереально – домовитися, коли у ворога є стратегічна перевага. Чому йому йти з нами на якісь перемовини, на якісь поступки, якщо в них є стратегічні переваги?
Вийде домовитися – ну, супер, значить, це буде перемога нашої дипломатії. Але на це не треба розраховувати. Потрібно розраховувати на конкретні дії, які зменшать або повністю нівелюють перевагу ворога.
– Тобто дипломатія запрацює тільки після того, як…
– Я переконаний абсолютно, дипломатія запрацює тільки після того, коли ворог зрозуміє, що він повністю вперся в стіну і далі проходу немає.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ:
Хто кого лякає? Реакції на виступ Путіна на «Валдаї», який боїться ЗСУ– Добре, чого бракує українському суспільству для того, щоб дотиснути?
– Мені здається, що зараз українському суспільству значно більше почало вистачати. І я дивлюся, наскільки люди стали свідоміші в цьому сенсі.
Ну, я говорю про проактивну більше частину суспільства. Ясно, що є багато тих, хто уникає служби в армії в будь-якому прояві. Купу всього зроблено для того, щоб ти обрав собі місце в цьому великому механізмі, який захищає нашу країну і дає нам шанс на майбутнє
Українське майбутнє. Ти боїшся там, не знаю, війни, боїшся вбивати. Займи посаду в логістиці, в забезпеченні, в службі автотранспорту.
Купа є місць, де ти просто, коли робиш якусь просту дію, робиш неймовірний внесок у те, щоб українська держава сталася.
І це наслідок того, що ми розповідали про те, що ми домовимося, ми годували людей обіцянками, ми показували людям жахливий приклад корупції, створювали ще більшу недовіру, ми дали купу приводів, щоб російська пропаганда цим скористалася і українцям взагалі зашила певний свій код.
Але так само я вважаю, що це сталося не зараз, не за останні роки.
Я вважаю, що це наслідок жахливої культурної політики, державної політики, яка тривала десятиліттями. Зовсім не тих лідерів ми підсвічували весь цей час – не якихось розумних, фахових...
Ну, вибачте, якщо ми говоримо про культуру, а у нас у 2021 році ще великими зірками були Олег Вінник, Потап і багато ще інших. І це були лідери суспільства, вони збирали величезні зали, мали величезну суспільну увагу, десь повагу. І тут ми хочемо, щоб ми так швидко, масово, на рівні від маленької дитини до бабусі, комплексно змінилися, стали свідомими. Ну, на жаль, в історії людства так не буває.
– Наскільки сильно війна змінила вас, якщо змінила, як виконавця?
– Насправді змінилося, тільки більше пісень, скажімо так, я вже радикально перейшов на українську мову, а так сенси пісень з 2014 року абсолютно були про те, що ми маємо любити свою країну, захищати свою країну, розвивати свою країну. Весь мій шлях був пов’язаний абсолютно конкретно з цим – про любов до своєї домівки.
Я був дійсно зросійщеною дитиною
Тому тут нічого не змінилося, просто десь, скажімо так, шлях, який я пройшов, він викарбував трошки інший рівень культурного доробку, який зараз я роблю. А так загалом вектор завжди був саме цей. Але я до цього рухався поступово. У мене були пісні українською і в 2015 році, і в 2017.
Я поступово переходив до цього, бо я був дійсно зросійщеною дитиною. І для мене, для моєї родини, це все вже, там, з повномасштабним вторгненням, остаточно стало на місця. В пісні є такі рядки: «Я не знаю, що має в’їбати, щоб зрозуміли важливість мови». Я вже не знаю, що має в’їбати.
Скільки людей загинуло, скільки дітей під плитами загинуло від російських ракет, скільки жаху сталося. Що ти не можеш просто ухвалити для себе якесь рішення?
Я не хочу взагалі себе ототожнювати ні з чим, ні з яким клятим Пушкіним, ні з ким взагалі, хто взагалі там народився і хоч якось дотичний в якомусь коліні до поняття «Росія», «російська культура», «російська мова». Для мене це незрозуміло. Я їх щиро ненавиджу, просто. Ніколи в житті не пробачу і дітей своїх буду виховувати в абсолютній ненависті до цієї нечисті.
– У вас була велика аудиторія, яка виходила далеко за межі України. Коли ви почали писати українські пісні і виконувати, аудиторія пішла? Чи вона лишилася? Не відслідковували це?
– Зараз дуже легко все відслідковувати завдяки інструментам, аналітиці в інстаграмі, в ютубі і все інше. 10 відсотків глядачів з Росії.
– Досі?
– Ну, 10 відсотків із 5 мільйонів переглядів на місяць, це достатньо серйозний загалом вплив. Тому хай вчать українську. Бо Східна Європа буде мати лідером державу саме Україну.