Київ, 2 квітня 2008 (RadioSvoboda.Ua) – Росія може відмовитися від російсько-українського Договору про дружбу і співробітництво, якщо Україна вступить до НАТО. Таку думку у понеділок на ICTV висловив заступник голови Комітету у справах СНД Костянтин Затулін. За його словами, вступ України до НАТО порушує 6-ту статтю Договору, яка забороняє використання території однієї країни на шкоду безпеці іншої. Учора Держдума Росії влаштувала на українську тему спеціальні парламентські слухання і дійшла аналогічного, щоправда неофіційного, висновку. Окрім свого невдоволення, а часом і обурення стосовно намірів України отримати План дій щодо членства в Альянсі, російські депутати закинули Україні й порушення 12-ї статті Договору, де йдеться про права національних меншин. В Україні такі заяви коментують наразі стримано.
Активізація російського політикуму після офіційного підтвердження Президентом Віктором Ющенком про наміри України отримати План дій щодо членства в НАТО на саміті цієї організації в Бухаресті вкотре нагадала, що Росія є чи не найголовнішим чинником в геополітичному становищі України та її євроатлантичних перспективах. Заяви російських політиків про можливість перегляду Договору про дружбу і співробітництво між Україною та Російською Федерацією і «заборона» Україні вступати будь-коли до НАТО виглядають як шантаж. Це вказує на те, що Росія не позбулася імперських манер у стосунках з Україною.
Це також свідчить і про те, що Росія боїться втратити з-під контролю Україну, яку вона продовжує розглядати не як окрему і незалежну державу, а як стратегічний об’єкт. Адже територією України проходять стратегічно важливі для Росії транзитні шляхи (енергоносії, залізниця, автомагістралі, повітряний простір і таке інше), що у найкоротший шлях і з налагодженою інфраструктурою з’єднує її з Центральною та Західною Європою. Цими факторами вдало і прагматично користується Росія.
В Україні ж крім обережних заяв у ЗМІ про невигідність базування Чорноморського флоту Росії в Криму та про його зловживання, усного обурення ціною на газ та збиткового для України використання її газотранспортної системи, серйозних претензій до північної сусідки ніхто з можновладців ніколи не пред’являв. Жоден Президент і уряди так і не спромоглися підрахувати усі втрати та вигоди від співробітництва з Росією та започаткувати систему стосунків із нуля та із обопільних інтересів.
Єдину спробу нещодавно зробив уряд Юлії Тимошенко під час газових перемов у Росії, однак ці наміри були заблоковані в Україні передовсім. (Радіо Свобода про це писала).
Президент Ющенко поки на таку, як висловився російський політик Борис Нємцов, істерику довкола намірів України приєднуватися до ПДЧ і розриву Росією Договору, не відреагував. Попри те, що зовнішньополітична діяльність – саме його вотчина. Не висловився з цього приводу і український парламент.
Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко лише заявила, що розраховує на те, що перегляд Росією Договору про дружбу і співробітництво з Україною посилить взаємодію двох країн.
«Я сподіваюсь, що після перегляду цей договір буде концептуально посилено, бо сьогодні Україна хотіла б мати дійсно справжню співпрацю, в якій ми могли б об`єднати зусилля для освоєння світових ринків і в тих галузях і напрямах, в яких ми завжди мали потужну кооперацію», –сказала вона журналістам. Тимошенко також осудила позицію Росії щодо намірів України приєднатися до НАТО. Мовляв, ми ж не диктуємо Росії, з ким їй співпрацювати і у який спосіб їй захищати свої кордони та незалежність.
Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією був підписаний 31 травня 1997 року, а набув він чинності 1 квітня 1999 року. У документі зокрема йдеться про те, що сторони беззастережно визнають один одного як рівноправного стратегічного партнера у співробітництві в різних сферах, визнають територіальну цілісність і кордони, забезпечують невтручання у внутрішні справи сторін тощо.
Попри політичний галас росіян, Україна поки не порушила жодної домовленості. І це може бути серйозним козирем та аргументом України у співпраці та інтеграції у євроатлантичний світ.
Хто найбільше боїться вступу України до НАТО і чому?
Понад 60% росіян висловлюють упевненість, що приєднання Грузії й України до НАТО несе загрозу Росії. Такі дані опублікувала «Газета.Ру», за результатами опитування громадян російським Аналітичним центром Юрія Левади. 30% росіян переконані, що приєднання України до НАТО може створити серйозну загрозу безпеці Росії. Такої ж думки дотримується більшість російських політиків. А директор Департаменту загальноєвропейського співробітництва МЗС Росії Сергій Рябков в інтерв''ю Інтерфаксу заявив прямо, що можливе розширення НАТО не входить до сфери російських інтересів, тому Росія змушена реагувати різко і прямо.
Така позиція росіян є звичною і навіть зрозумілою. Російська влада, звинувачуючи Україну в порушенні Договору про дружбу і співробітництво, якраз сама його порушує. При цьому країни, яких називають країнами з усталеною демократією, такі порушення не помічають (Тузла, ситуація в Криму тощо).
Цікавою в цьому контексті є позиція і деяких західних країн, зокрема Франції, Німеччини, Великої Британії. Лідери цих країн уже натякнули, що не готові підтримувати прагнення України приєднатися до НАТО.
Під час Помаранчевої революції у німецькому Бундестазі обговорювали українське питання. Більшість німецьких депутатів відмовлялися підтримувати події на українському Майдані. Мовляв, усе що робиться в Україні – це без сумніву, ознаки демократії, однак ми не повинні підтримувати їх, аби не зашкодити нашому другові Росії, який забезпечує нас енергоносіями. Приблизно таку думку тоді висловив канцлер Ґерхардт Шрьодер. І лише невелика група депутатів виступила з відвертими заявами про те, що німці, як справжні демократи, не мають права продавати свободу і демократію, за енергетичні інтереси у Росії.
Вірогідно нинішній канцлер Анґела Меркель керується такими ж аргументами. Така ж ситуація і стосовно Франції, яка, як і багато інших європейських держав, живиться російськими енергоносіями, а в Україні має мінімальний інтерес. Названі країни є впливовими як у ЄС так і в НАТО, тому їхня позиція є вагомою для України.
Прихильники України… Скільки їх?
Найбільшими вболівальниками українських інтересів донедавна була Польща. Щоправда деякі польські аналітики відзначають, що з приходом до влади Дональда Туска «адвокатство» Польщі щодо України дещо послабилося. Однак, перебуваючи нещодавно в Києві, новий польський прем’єр наголосив, що вступ України до НАТО, річ неминуча, це може не станеться сьогодні, чи завтра, але він неодмінно станеться.
Наразі підтримку Україні в отриманні ПДЧ висловився президент Литви Валдас Адамкус, який вважає, що надання Плану дій щодо членства в Альянсі Україні та Грузії відповідатиме інтересам безпеки і стабільності в регіоні і в усьому євроатлантичному співтоваристві. Свою абсолютну підтримку України в цьому питанні вкотре висловив президент США Джордж Буш під час його короткого візиту до Києва, напередодні саміту Альянсу.
Власне, кого країна може вважати своїм другом і її місце на зовнішній арені, буде з’ясовано безпосередньо на саміті НАТО в Бухаресті. Заодно українська влада перевірить рівень довіри до себе та порахує своїх реальних стратегічних партнерів.
Це також свідчить і про те, що Росія боїться втратити з-під контролю Україну, яку вона продовжує розглядати не як окрему і незалежну державу, а як стратегічний об’єкт. Адже територією України проходять стратегічно важливі для Росії транзитні шляхи (енергоносії, залізниця, автомагістралі, повітряний простір і таке інше), що у найкоротший шлях і з налагодженою інфраструктурою з’єднує її з Центральною та Західною Європою. Цими факторами вдало і прагматично користується Росія.
В Україні ж крім обережних заяв у ЗМІ про невигідність базування Чорноморського флоту Росії в Криму та про його зловживання, усного обурення ціною на газ та збиткового для України використання її газотранспортної системи, серйозних претензій до північної сусідки ніхто з можновладців ніколи не пред’являв. Жоден Президент і уряди так і не спромоглися підрахувати усі втрати та вигоди від співробітництва з Росією та започаткувати систему стосунків із нуля та із обопільних інтересів.
Єдину спробу нещодавно зробив уряд Юлії Тимошенко під час газових перемов у Росії, однак ці наміри були заблоковані в Україні передовсім. (Радіо Свобода про це писала).
Президент Ющенко поки на таку, як висловився російський політик Борис Нємцов, істерику довкола намірів України приєднуватися до ПДЧ і розриву Росією Договору, не відреагував. Попри те, що зовнішньополітична діяльність – саме його вотчина. Не висловився з цього приводу і український парламент.
Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко лише заявила, що розраховує на те, що перегляд Росією Договору про дружбу і співробітництво з Україною посилить взаємодію двох країн.
«Я сподіваюсь, що після перегляду цей договір буде концептуально посилено, бо сьогодні Україна хотіла б мати дійсно справжню співпрацю, в якій ми могли б об`єднати зусилля для освоєння світових ринків і в тих галузях і напрямах, в яких ми завжди мали потужну кооперацію», –сказала вона журналістам. Тимошенко також осудила позицію Росії щодо намірів України приєднатися до НАТО. Мовляв, ми ж не диктуємо Росії, з ким їй співпрацювати і у який спосіб їй захищати свої кордони та незалежність.
Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією був підписаний 31 травня 1997 року, а набув він чинності 1 квітня 1999 року. У документі зокрема йдеться про те, що сторони беззастережно визнають один одного як рівноправного стратегічного партнера у співробітництві в різних сферах, визнають територіальну цілісність і кордони, забезпечують невтручання у внутрішні справи сторін тощо.
Попри політичний галас росіян, Україна поки не порушила жодної домовленості. І це може бути серйозним козирем та аргументом України у співпраці та інтеграції у євроатлантичний світ.
Хто найбільше боїться вступу України до НАТО і чому?
Понад 60% росіян висловлюють упевненість, що приєднання Грузії й України до НАТО несе загрозу Росії. Такі дані опублікувала «Газета.Ру», за результатами опитування громадян російським Аналітичним центром Юрія Левади. 30% росіян переконані, що приєднання України до НАТО може створити серйозну загрозу безпеці Росії. Такої ж думки дотримується більшість російських політиків. А директор Департаменту загальноєвропейського співробітництва МЗС Росії Сергій Рябков в інтерв''ю Інтерфаксу заявив прямо, що можливе розширення НАТО не входить до сфери російських інтересів, тому Росія змушена реагувати різко і прямо.
Така позиція росіян є звичною і навіть зрозумілою. Російська влада, звинувачуючи Україну в порушенні Договору про дружбу і співробітництво, якраз сама його порушує. При цьому країни, яких називають країнами з усталеною демократією, такі порушення не помічають (Тузла, ситуація в Криму тощо).
Цікавою в цьому контексті є позиція і деяких західних країн, зокрема Франції, Німеччини, Великої Британії. Лідери цих країн уже натякнули, що не готові підтримувати прагнення України приєднатися до НАТО.
Під час Помаранчевої революції у німецькому Бундестазі обговорювали українське питання. Більшість німецьких депутатів відмовлялися підтримувати події на українському Майдані. Мовляв, усе що робиться в Україні – це без сумніву, ознаки демократії, однак ми не повинні підтримувати їх, аби не зашкодити нашому другові Росії, який забезпечує нас енергоносіями. Приблизно таку думку тоді висловив канцлер Ґерхардт Шрьодер. І лише невелика група депутатів виступила з відвертими заявами про те, що німці, як справжні демократи, не мають права продавати свободу і демократію, за енергетичні інтереси у Росії.
Вірогідно нинішній канцлер Анґела Меркель керується такими ж аргументами. Така ж ситуація і стосовно Франції, яка, як і багато інших європейських держав, живиться російськими енергоносіями, а в Україні має мінімальний інтерес. Названі країни є впливовими як у ЄС так і в НАТО, тому їхня позиція є вагомою для України.
Прихильники України… Скільки їх?
Найбільшими вболівальниками українських інтересів донедавна була Польща. Щоправда деякі польські аналітики відзначають, що з приходом до влади Дональда Туска «адвокатство» Польщі щодо України дещо послабилося. Однак, перебуваючи нещодавно в Києві, новий польський прем’єр наголосив, що вступ України до НАТО, річ неминуча, це може не станеться сьогодні, чи завтра, але він неодмінно станеться.
Наразі підтримку Україні в отриманні ПДЧ висловився президент Литви Валдас Адамкус, який вважає, що надання Плану дій щодо членства в Альянсі Україні та Грузії відповідатиме інтересам безпеки і стабільності в регіоні і в усьому євроатлантичному співтоваристві. Свою абсолютну підтримку України в цьому питанні вкотре висловив президент США Джордж Буш під час його короткого візиту до Києва, напередодні саміту Альянсу.
Власне, кого країна може вважати своїм другом і її місце на зовнішній арені, буде з’ясовано безпосередньо на саміті НАТО в Бухаресті. Заодно українська влада перевірить рівень довіри до себе та порахує своїх реальних стратегічних партнерів.
