Мар’яна Драч: На хвилях Радіо Свобода передача «Виклик» і її ведуча я, Мар’яна Драч.
Сьогоднішня програма про виклик туберкульозу. Чому дедалі більше українців хворіють на сухоти, які не можна лікувати традиційними методами?
Чому Україні не вдалося отримати масштабну міжнародну допомогу на протидію туберкульозу?
Про це протягом наступних 15 хвилин.
Коли Вас більше трьох тижнів допікає кашель, тримається висока температура, турбує біль у грудях – не легковажте і звертайтеся до лікаря. Це можуть бути ознаки туберкульозу. Епідемія сухот триває в Україні вже понад десятиліття. Тепер медики б’ють на сполох через те, що не можуть справитися із сухотами традиційними препаратами. Чому це стається? Для Радіо Свобода пояснює професор Світлана Черенько з Інституту фтизіатрії імені Яновського у Києві.
Світлана Черенько: Головна причина розвитку хіміорезистентного туберкульозу – це неправильне лікування під час лікування нових випадків захворювання. Це нерегулярний прийом протитуберкульозних препаратів і перерви в лікуванні. Досить місяць приймати нерегулярно протитуберкульозні препарати. – і у хворих вже розвивається резистентність.
Мар’яна Драч: За оцінкою Всесвітньої організації охорони здоров’я, Україна опинилася у трійці світових лідерів з поширення мультирезистетного туберкульозу. У самій Україні із статистикою проблеми, каже Радіо Свобода завідувач Кафедри фтизіатрії Національного медичного університету імені Богомольця Василь Петренко.
Василь Петренко: Вірогідної інформації щодо поширеності хіміорезистентного туберкульозу в Україні немає, оскільки в Україні немає чіткої системи лабораторної, бактеріологічної діагностики туберкульозу. За даними деяких областей серед хворих із вперше виявленим туберкульозом це близько 20%, серед хронічних хворих сягає майже 70%.
Мар’яна Драч: За офіційними даними, в Україні щороку фіксують 36 тисяч нових випадків захворювання на туберкульоз і понад 10 тисяч смертей від нього. За неофіційними підрахунками, від сухот потерпає більше мільйона українців.
Області, де найбільше поширений туберкульоз, — Дніпропетровщина, Миколаївщина, Херсонщина, Луганщина і Харківщина. Так зокрема, на Дніпропетровщині захворюваність на туберкульоз зростає на 10-15 % щороку, хоча й ці цифри приблизні, бо є проблема з обліком, інформує кореспондентка Радіо Свобода Юлія Рацибарська.
Юлія Рацибарська: Варто пригадати скандал річної давнини. У п’яти сільських районах Дніпропетровщини несумлінно вели облік хворих на туберкульоз, їх реєстрували у журналах не підшитих і не завірених підписами керівників районних лікарень. У обласній санепідемстанції кажуть: проблема ще й у тому, що медпрацівники працюють за інерцією, ніби до початку епідемії.
Приголомшує ще одне: упродовж року на Дніпропетровщині реєструється до семи випадків зараження на туберкульоз самих медичних працівників. Експерти кажуть, що ця негативна тенденція збережеться. Адже хворі приходять із так званими стійкими до ліків формами захворювання. В одному із сільських районів уже почали демонструвати випадки захворюваності на нову смертельну форму туберкульозу. Його викликає паличка Коха, яка мутувала із ВІЛ.
Володимир Притула : У Криму рівень захворюваності на туберкульоз менший, ніж у середньому в Україні. Але кількість хворих при цьому висока. Такий парадокс пояснюється просто: саме сюди приїздять лікуватися з інших регіонів. Однак найближчим часом їздити їм може бути нікуди. Кримський кореспондент Радіо Свобода Володимир Притула розповідає.
Володимир Притула: У ХХ столітті в приморській зоні Криму збудували кілька десятків протитуберкульозних санаторіїв та оздоровниць. Однак в остання десятиліття намітилась тенденція перепрофілювання відповідних лікувальних та реабілітаційних закладів з подальшим продажем.
За даними Постійної комісії Криму з питань охорони здоров’я, кількість протитуберкульозних закладів у автономії зменшилась майже втричі. Тому експерти прогнозують: кількість хворих в Криму на сухоти зросте майже в такій пропорції.
Мар’яна Драч: Крім того, що хворі не проходять до кінця курсу лікування, ще одна проблема полягає у тому, що українська держава закуповує неякісні ліки проти туберкульозу. Так каже Радіо Свобода медик Валерій Івасюк, який донедавна був заступником міністра охорони здоров’я України.
Валерій Івасюк: На цьому відмиваються колосальні кошти, які відмиваються десятками мільйонів гривень. Йдеться про купівлю протитуберкульозних ліків, які не сертифіковані Всесвітньою організацією охорони здоров’я, які не прийняті в жодній нормальній країні до ініціювання. Це, як правило, ліки індійського виробництва. І в цьому сенсі я хотів би сказати, що держава виховує резистентний абсолютно смертельний туберкульоз, лікуючи наших пацієнтів не6 якісними, абсолютно шкідливим для печінки в той самий час ліками.
Мар’яна Драч: Валерій Івасюк пов’язує своє звільнення з уряду з тим, що боровся з такою політикою. На це стримано реагує Олена Хейло з Всесвітньої організації охорони здров’я.
Олена Хейло: Щоб реально оцінити якість ліків потрібні докази, а не припущення. На сьогоднішній день офіційних оцінок щодо якості протитуберкульозних препаратів не було проведено.
Мар’яна Драч: А що каже уряд? Радіо Свобода протягом 10 днів неодноразово намагалося почути позицію Міністерства охорони здоров’я, але так і не дочекалося: «На жаль, Ви знаєте, заступник міністра не може дати Вам коментар».
Мар’яна Драч: Україні буде важко справитися з епідемією туберкульозу без міжнародної підтримки, переконані експерти. Минулого року український уряд уже подав заявку до Глобального фонду боротьби зі СНІДом, малярією і туберкульозом, щоб отримати гроші на протидію сухотам. Але прохання України відхилили. Чому це сталося Радіо Свобода пояснив Андреас Тамберґ з женевської штаб-квартири Глобального фонду:
Андреас Тамберґ: Серед причин – недостатньо розписаний бюджет, недостатньо розроблений план як в Україні будуть дотримуватися рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров''я. Україна подала заявку на понад 90 мільйонів доларів. Щоб схвалити заявку такого масштабу, потрібно мати дуже чіткий фінансовий і технічний план, чого не було.
Мар’яна Драч: Нині Україна знову готує заявку на міжнародний грант. Новий конкурс Глобального фонду щойно розпочався. Але чи готова Україна дотримуватися міжнародних норм у боротьбі з туберкульозом?
Олена Хейло: На сьогоднішній день Україна прийняла стратегію, що рекомендує Всесвітня організація охорони здоров’я. Є відповідні накази МОЗУ і Верховної Ради. Але це, скажімо, тільки початок. Для того, щоб реалізувати це все, ці рекомендації потрібен час, потрібні кадри і потрібно бажання.
Мар’яна Драч: А чи є це все?
Олена Хейло: Я так думаю, що на сьогоднішній день цього недостатньо, всього недостатньо, починаючи, скажімо, з кадрів. Це ж українські кадри, вони ж вирішують все.
Мар’яна Драч: Каже Радіо Свобода Олена Хейло, технічний радник Програми боротьби з туберкульозом Всесвітньої організації охорони здоров’я. А з кадрами Україні може допомогти, зокрема Латвія. 10 років тому вона була гарячою точкою поширення туберкульозу зі стійкістю до ліків. Тепер рівень захворюваності вдалося скоротити втричі, і в Ризі готові поділитися досвідом. Розповідає кореспондентка Радіо Свобода в Ризі Людмила Пилип.
Людмила Пилип: Латвія демонструє успіхи у боротьбі з туберкульозом через те, що держава взяла під особливий контроль цю проблему, каже Радіо Свобода керівник науково-учбового центру по боротьбі з розповсюдженням нетипових сухот доцент Вайра Леймане. За її словами, дуже важливо, щоб хворі завершували курс лікування.
Вайра Леймане: Найголовніша вимога - якщо ми призначили режим лікування, то хворі повинні його виконувати від самого початку до кінця. Це лікування триває два роки.
Людмила Пилип: Свій успішний досвід Латвія передає іншим країнам, в яких існує гостра проблема захворювання туберкульозом. Зокрема в Ризі в міжнародному науково-учбовому центрі по боротьбі з розповсюдженням стійкого до ліків туберкульозу проводяться відповідні курси.
Вайра Леймане: Українських колег завжди будуть тут очікувати. Тільки слід надіслати лист, в якому повідомити про своє бажання приїхати на курси навчання з мультирезистентного туберкульозу або з інших проблем, пов’язаних з туберкульозом.
Мар’яна Драч: В Естонії з 2004 року діє закон, за яким інфекційних хворих, в тому числі і туберкульозом, можна направляти на примусове лікування. Якщо хворий туберкульозом зі стійкістю до ліків не хоче продовжувати лікування, то на підставі рішення медиків його можна затримати на дві доби. Про це обов’язково повідомляють родичів хворого чи його законного представника. На триваліше лікування пацієнта направляють лише після отримання дозволу від адміністративного судді. Україна також має змушувати хворих завершувати лікування, каже Радіо Свобода Віталій Руденко, який очолює громадську лігу «Українці проти туберкульозу».
Віталій Руденко: Тих законодавчих актів, які сьогодні є в Україні, їх недостатньо, а ті, які є, вони не діють. Я думаю, що коли в США наш, колишній, мається на увазі, представник з Росії приїхав і він був хворий, то його просто закрили, і поки він не вилікувався, його нікуди не випустили. Потім йому пред’явили рахунок за лікування. От і все, отак треба вирішувати питання. Коли ми кажемо про захист прав, то я в першу чергу бачу захист прав здорових на здоров’я.
Мар’яна Драч: Натомість голова комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я, регіонал Тетяна Бахтєєва переконана, що Україні вистачає закону проти туберкульозу, який ухвалили 2001 року.
Тетяна Бахтєєва: Я вважаю, що цього закону достатньо. Чого не вистачає, так це фінансування протитуберкульозних програм, недостатнє матеріально-технічне забезпечення лікарень, відсутність рентген апаратів. Коли у міських лікарнях апарати 70-их років, то звісно, що рівень обстеження недостатній.»
Мар’яна Драч: Тетяна Бахтєєва в інтерв’ю Радіо Свобода. І ще додає парламентар: чим скоріше в Україні поліпшиться рівень життя, тим менше буде заражених паличкою Коха. Всесвітня організація охорони здоров’я не підтримує політики ізоляції хворих, але вважає, що кожна країна повинна вирішувати це питання індивідуально, каже Олена Хейло.
Олена Хейло: Перше, що потрібно робити – з пацієнтом треба працювати, його треба мотивувати до лікування. Якщо людина знає, що вона буде все робити правильно і вилікується, її не потрібно закривати десь, вона буде лікуватись. Але потрібно забезпечити нормальні умови існування в тих же, скажімо, госпіталях.
Мар’яна Драч: Сьогодні проблема ще й у тому, що українці дуже мало знають про сухоти. Віталій Руденко з громадської ліги «Українці проти туберкульозу» очікує тут більшої просвітницької роботи від влади.
Віталій Руденко: В національній програмі боротьби з туберкульозом на 2007 рік на 2008 не закладено жодної копійки на інформування громадськості по туберкульозу, наші громадяни не знають, що таке туберкульоз.
Мар’яна Драч: Попри всю складність і підступність туберкульозу, цю недугу вилікувати можна. З тими, хто поборов хворобу, спілкувалася кореспондентка Радіо Свобода Леся Бакалець.
Леся Бакалець: Історик Володимир Миколайович з Хмельниччини з’ясував, що має «хворобу злиденних» випадково – травмував коліно, а лікар без флюорограми на прийом не пускав. На фото легенів виявилось невелика пляма – і Володимира Миколайовича одразу ж направили до диспансеру. Після чотирьох років лікування, каже, зараз хвороба відступає. І наголошував: в цьому заслуга не тільки лікарів, а і його власна:
Володимир Миколайович: Я бачив людей, які опускали руки. До хвороби я і курив, і вживав спиртне, але після того, як захворів, я всіх ці шкідливі звички покинув. Тобто я сам собі регулював здоров’я.
Леся Бакалець: У викладачки Марини з Києва ситуація була набагато складнішою. Незважаючи на те, що її батьки - лікарі, лікування вона почала невчасно.
Марини: Точно мені поставили діагноз у червні 2005 року, фактично туберкульоз до цього у мене уже був з 2003 року, але не діагностований, тобто не змогли вчасно його визначити. Коли уже була температура сорок і ніякими антибіотиками вона не знімалась, тоді вже почалися підозри. Якщо говорити не медичною мовою, в моїх легенях вже була дірка.
Леся Бакалець: Активне лікування Марині також допомогло – три роки постійних обстежень, аналізів та самоконтролю – і перемога над хворобою.
Мар’яна Драч: Лікарі кажуть: туберкульоз може вразити будь-кого, тому раз на рік варто робити флюорографію легенів, адже чим раніше виявити недугу, тим легше її лікувати. Радіо Свобода поцікавилося у перехожих на вулицях Києва, коли востаннє вони робили знімок легенів.
Респоднетка: Буквально на тому тижні, взагалі намагаюся один раз на рік робити.
Респоднет: Нещодавно. Я просто студент і по медогляду необхідно було пройти.
Респоднет (переклад): Дуже давно, не пам’ятаю, думаю, що мені не потрібно. Поки не помру.
Мар’яна Драч: Бережіться і будьте здорові. Ви слухали програму «Виклик», присвячену епідемії туберкульозу. З Вами була я, Мар’яна Драч, Говорить Радіо Свобода.
 |
Чому Україні не вдалося отримати масштабну міжнародну допомогу на протидію туберкульозу?
Про це протягом наступних 15 хвилин.
Коли Вас більше трьох тижнів допікає кашель, тримається висока температура, турбує біль у грудях – не легковажте і звертайтеся до лікаря. Це можуть бути ознаки туберкульозу. Епідемія сухот триває в Україні вже понад десятиліття. Тепер медики б’ють на сполох через те, що не можуть справитися із сухотами традиційними препаратами. Чому це стається? Для Радіо Свобода пояснює професор Світлана Черенько з Інституту фтизіатрії імені Яновського у Києві.
Світлана Черенько: Головна причина розвитку хіміорезистентного туберкульозу – це неправильне лікування під час лікування нових випадків захворювання. Це нерегулярний прийом протитуберкульозних препаратів і перерви в лікуванні. Досить місяць приймати нерегулярно протитуберкульозні препарати. – і у хворих вже розвивається резистентність.
Мар’яна Драч: За оцінкою Всесвітньої організації охорони здоров’я, Україна опинилася у трійці світових лідерів з поширення мультирезистетного туберкульозу. У самій Україні із статистикою проблеми, каже Радіо Свобода завідувач Кафедри фтизіатрії Національного медичного університету імені Богомольця Василь Петренко.
Василь Петренко: Вірогідної інформації щодо поширеності хіміорезистентного туберкульозу в Україні немає, оскільки в Україні немає чіткої системи лабораторної, бактеріологічної діагностики туберкульозу. За даними деяких областей серед хворих із вперше виявленим туберкульозом це близько 20%, серед хронічних хворих сягає майже 70%.
Мар’яна Драч: За офіційними даними, в Україні щороку фіксують 36 тисяч нових випадків захворювання на туберкульоз і понад 10 тисяч смертей від нього. За неофіційними підрахунками, від сухот потерпає більше мільйона українців.
Області, де найбільше поширений туберкульоз, — Дніпропетровщина, Миколаївщина, Херсонщина, Луганщина і Харківщина. Так зокрема, на Дніпропетровщині захворюваність на туберкульоз зростає на 10-15 % щороку, хоча й ці цифри приблизні, бо є проблема з обліком, інформує кореспондентка Радіо Свобода Юлія Рацибарська.
Юлія Рацибарська: Варто пригадати скандал річної давнини. У п’яти сільських районах Дніпропетровщини несумлінно вели облік хворих на туберкульоз, їх реєстрували у журналах не підшитих і не завірених підписами керівників районних лікарень. У обласній санепідемстанції кажуть: проблема ще й у тому, що медпрацівники працюють за інерцією, ніби до початку епідемії.
Приголомшує ще одне: упродовж року на Дніпропетровщині реєструється до семи випадків зараження на туберкульоз самих медичних працівників. Експерти кажуть, що ця негативна тенденція збережеться. Адже хворі приходять із так званими стійкими до ліків формами захворювання. В одному із сільських районів уже почали демонструвати випадки захворюваності на нову смертельну форму туберкульозу. Його викликає паличка Коха, яка мутувала із ВІЛ.
Володимир Притула : У Криму рівень захворюваності на туберкульоз менший, ніж у середньому в Україні. Але кількість хворих при цьому висока. Такий парадокс пояснюється просто: саме сюди приїздять лікуватися з інших регіонів. Однак найближчим часом їздити їм може бути нікуди. Кримський кореспондент Радіо Свобода Володимир Притула розповідає.
Володимир Притула: У ХХ столітті в приморській зоні Криму збудували кілька десятків протитуберкульозних санаторіїв та оздоровниць. Однак в остання десятиліття намітилась тенденція перепрофілювання відповідних лікувальних та реабілітаційних закладів з подальшим продажем.
За даними Постійної комісії Криму з питань охорони здоров’я, кількість протитуберкульозних закладів у автономії зменшилась майже втричі. Тому експерти прогнозують: кількість хворих в Криму на сухоти зросте майже в такій пропорції.
Мар’яна Драч: Крім того, що хворі не проходять до кінця курсу лікування, ще одна проблема полягає у тому, що українська держава закуповує неякісні ліки проти туберкульозу. Так каже Радіо Свобода медик Валерій Івасюк, який донедавна був заступником міністра охорони здоров’я України.
Валерій Івасюк: На цьому відмиваються колосальні кошти, які відмиваються десятками мільйонів гривень. Йдеться про купівлю протитуберкульозних ліків, які не сертифіковані Всесвітньою організацією охорони здоров’я, які не прийняті в жодній нормальній країні до ініціювання. Це, як правило, ліки індійського виробництва. І в цьому сенсі я хотів би сказати, що держава виховує резистентний абсолютно смертельний туберкульоз, лікуючи наших пацієнтів не6 якісними, абсолютно шкідливим для печінки в той самий час ліками.
Мар’яна Драч: Валерій Івасюк пов’язує своє звільнення з уряду з тим, що боровся з такою політикою. На це стримано реагує Олена Хейло з Всесвітньої організації охорони здров’я.
Олена Хейло: Щоб реально оцінити якість ліків потрібні докази, а не припущення. На сьогоднішній день офіційних оцінок щодо якості протитуберкульозних препаратів не було проведено.
Мар’яна Драч: А що каже уряд? Радіо Свобода протягом 10 днів неодноразово намагалося почути позицію Міністерства охорони здоров’я, але так і не дочекалося: «На жаль, Ви знаєте, заступник міністра не може дати Вам коментар».
Мар’яна Драч: Україні буде важко справитися з епідемією туберкульозу без міжнародної підтримки, переконані експерти. Минулого року український уряд уже подав заявку до Глобального фонду боротьби зі СНІДом, малярією і туберкульозом, щоб отримати гроші на протидію сухотам. Але прохання України відхилили. Чому це сталося Радіо Свобода пояснив Андреас Тамберґ з женевської штаб-квартири Глобального фонду:
Андреас Тамберґ: Серед причин – недостатньо розписаний бюджет, недостатньо розроблений план як в Україні будуть дотримуватися рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров''я. Україна подала заявку на понад 90 мільйонів доларів. Щоб схвалити заявку такого масштабу, потрібно мати дуже чіткий фінансовий і технічний план, чого не було.
Мар’яна Драч: Нині Україна знову готує заявку на міжнародний грант. Новий конкурс Глобального фонду щойно розпочався. Але чи готова Україна дотримуватися міжнародних норм у боротьбі з туберкульозом?
Олена Хейло: На сьогоднішній день Україна прийняла стратегію, що рекомендує Всесвітня організація охорони здоров’я. Є відповідні накази МОЗУ і Верховної Ради. Але це, скажімо, тільки початок. Для того, щоб реалізувати це все, ці рекомендації потрібен час, потрібні кадри і потрібно бажання.
Мар’яна Драч: А чи є це все?
Олена Хейло: Я так думаю, що на сьогоднішній день цього недостатньо, всього недостатньо, починаючи, скажімо, з кадрів. Це ж українські кадри, вони ж вирішують все.
Мар’яна Драч: Каже Радіо Свобода Олена Хейло, технічний радник Програми боротьби з туберкульозом Всесвітньої організації охорони здоров’я. А з кадрами Україні може допомогти, зокрема Латвія. 10 років тому вона була гарячою точкою поширення туберкульозу зі стійкістю до ліків. Тепер рівень захворюваності вдалося скоротити втричі, і в Ризі готові поділитися досвідом. Розповідає кореспондентка Радіо Свобода в Ризі Людмила Пилип.
Людмила Пилип: Латвія демонструє успіхи у боротьбі з туберкульозом через те, що держава взяла під особливий контроль цю проблему, каже Радіо Свобода керівник науково-учбового центру по боротьбі з розповсюдженням нетипових сухот доцент Вайра Леймане. За її словами, дуже важливо, щоб хворі завершували курс лікування.
Вайра Леймане: Найголовніша вимога - якщо ми призначили режим лікування, то хворі повинні його виконувати від самого початку до кінця. Це лікування триває два роки.
Людмила Пилип: Свій успішний досвід Латвія передає іншим країнам, в яких існує гостра проблема захворювання туберкульозом. Зокрема в Ризі в міжнародному науково-учбовому центрі по боротьбі з розповсюдженням стійкого до ліків туберкульозу проводяться відповідні курси.
Вайра Леймане: Українських колег завжди будуть тут очікувати. Тільки слід надіслати лист, в якому повідомити про своє бажання приїхати на курси навчання з мультирезистентного туберкульозу або з інших проблем, пов’язаних з туберкульозом.
Мар’яна Драч: В Естонії з 2004 року діє закон, за яким інфекційних хворих, в тому числі і туберкульозом, можна направляти на примусове лікування. Якщо хворий туберкульозом зі стійкістю до ліків не хоче продовжувати лікування, то на підставі рішення медиків його можна затримати на дві доби. Про це обов’язково повідомляють родичів хворого чи його законного представника. На триваліше лікування пацієнта направляють лише після отримання дозволу від адміністративного судді. Україна також має змушувати хворих завершувати лікування, каже Радіо Свобода Віталій Руденко, який очолює громадську лігу «Українці проти туберкульозу».
Віталій Руденко: Тих законодавчих актів, які сьогодні є в Україні, їх недостатньо, а ті, які є, вони не діють. Я думаю, що коли в США наш, колишній, мається на увазі, представник з Росії приїхав і він був хворий, то його просто закрили, і поки він не вилікувався, його нікуди не випустили. Потім йому пред’явили рахунок за лікування. От і все, отак треба вирішувати питання. Коли ми кажемо про захист прав, то я в першу чергу бачу захист прав здорових на здоров’я.
Мар’яна Драч: Натомість голова комітету Верховної Ради з питань охорони здоров’я, регіонал Тетяна Бахтєєва переконана, що Україні вистачає закону проти туберкульозу, який ухвалили 2001 року.
Тетяна Бахтєєва: Я вважаю, що цього закону достатньо. Чого не вистачає, так це фінансування протитуберкульозних програм, недостатнє матеріально-технічне забезпечення лікарень, відсутність рентген апаратів. Коли у міських лікарнях апарати 70-их років, то звісно, що рівень обстеження недостатній.»
Мар’яна Драч: Тетяна Бахтєєва в інтерв’ю Радіо Свобода. І ще додає парламентар: чим скоріше в Україні поліпшиться рівень життя, тим менше буде заражених паличкою Коха. Всесвітня організація охорони здоров’я не підтримує політики ізоляції хворих, але вважає, що кожна країна повинна вирішувати це питання індивідуально, каже Олена Хейло.
Олена Хейло: Перше, що потрібно робити – з пацієнтом треба працювати, його треба мотивувати до лікування. Якщо людина знає, що вона буде все робити правильно і вилікується, її не потрібно закривати десь, вона буде лікуватись. Але потрібно забезпечити нормальні умови існування в тих же, скажімо, госпіталях.
Мар’яна Драч: Сьогодні проблема ще й у тому, що українці дуже мало знають про сухоти. Віталій Руденко з громадської ліги «Українці проти туберкульозу» очікує тут більшої просвітницької роботи від влади.
Віталій Руденко: В національній програмі боротьби з туберкульозом на 2007 рік на 2008 не закладено жодної копійки на інформування громадськості по туберкульозу, наші громадяни не знають, що таке туберкульоз.
Мар’яна Драч: Попри всю складність і підступність туберкульозу, цю недугу вилікувати можна. З тими, хто поборов хворобу, спілкувалася кореспондентка Радіо Свобода Леся Бакалець.
Леся Бакалець: Історик Володимир Миколайович з Хмельниччини з’ясував, що має «хворобу злиденних» випадково – травмував коліно, а лікар без флюорограми на прийом не пускав. На фото легенів виявилось невелика пляма – і Володимира Миколайовича одразу ж направили до диспансеру. Після чотирьох років лікування, каже, зараз хвороба відступає. І наголошував: в цьому заслуга не тільки лікарів, а і його власна:
Володимир Миколайович: Я бачив людей, які опускали руки. До хвороби я і курив, і вживав спиртне, але після того, як захворів, я всіх ці шкідливі звички покинув. Тобто я сам собі регулював здоров’я.
Леся Бакалець: У викладачки Марини з Києва ситуація була набагато складнішою. Незважаючи на те, що її батьки - лікарі, лікування вона почала невчасно.
Марини: Точно мені поставили діагноз у червні 2005 року, фактично туберкульоз до цього у мене уже був з 2003 року, але не діагностований, тобто не змогли вчасно його визначити. Коли уже була температура сорок і ніякими антибіотиками вона не знімалась, тоді вже почалися підозри. Якщо говорити не медичною мовою, в моїх легенях вже була дірка.
Леся Бакалець: Активне лікування Марині також допомогло – три роки постійних обстежень, аналізів та самоконтролю – і перемога над хворобою.
Мар’яна Драч: Лікарі кажуть: туберкульоз може вразити будь-кого, тому раз на рік варто робити флюорографію легенів, адже чим раніше виявити недугу, тим легше її лікувати. Радіо Свобода поцікавилося у перехожих на вулицях Києва, коли востаннє вони робили знімок легенів.
Респоднетка: Буквально на тому тижні, взагалі намагаюся один раз на рік робити.
Респоднет: Нещодавно. Я просто студент і по медогляду необхідно було пройти.
Респоднет (переклад): Дуже давно, не пам’ятаю, думаю, що мені не потрібно. Поки не помру.
Мар’яна Драч: Бережіться і будьте здорові. Ви слухали програму «Виклик», присвячену епідемії туберкульозу. З Вами була я, Мар’яна Драч, Говорить Радіо Свобода.
