Медики окупованої території

Надання медичної допомоги та лікування людей на окупованих територіях Донбасу перебуває нібито одночасно в двох паралельних світах. З одного боку – існують медичні заклади, машини швидкої допомоги, система аптек, ухвалене відповідне «законодавство», залишилися пенсійного віку лікарі і медсестри.

З іншого боку – є пацієнти: пенсійного віку жінки та чоловіки, молоді школярі та студенти, вчителі та шахтарі. Але ніхто з них не бажає лікуватися, тому що на першому місті стоїть виживання: їжа, опалення, елементарний одяг та взуття. Турботу про власне здоров’я відкладають на потім, коли настане мирне життя.

Біля центральної міської лікарні Тореза стоять всі наявні машини швидкої допомоги – ніхто не поспішає дзвонити за номером «103». У коридорах лікарень – пусто (нема ні лікарів , ні пацієнтів), тільки відчувається специфічний запах, характерний для медичних закладів.

В ніким не визнаній «ДНР» «міністр охорони здоров’я» Андрій Пруцкіх заявив про те, що на окупованих територіях міняють цілі в надані медичної допомоги населенню. Головна ціль – не лікування, як було 22 роки тому в Україні, а диспансеризація та санітарно-профілактичні заходи. Мабуть, лікувати вже нікому, бо за його словами, в «ДНР» не вистачає 4500 лікарів. Тому населення повинно переходити на самолікування та оздоровчі дієти. Для вирішення проблеми дефіциту лікарів збираються залучити студентів медиків, щоб набували практичного досвіду на бідних пацієнтах. Також оголошено боротьбу з наданням платних медичних послуг – обов’язкову купівлю масок, бахил, медичних рукавичок вважають «небажаною та корупційною». З рекламних бігбордів на вулицях вже закликають повідомляти на відповідний телефонний номер у разі ненадання фіскального чеку при наданні платних послуг у лікарнях та інших медичних установах.

Корупція в медицині залишилися та набула своєї специфіки на окупованих територіях. Задля того, щоб ошукати та обібрати пацієнта, використовується індивідуальний підхід, залежно від статків хворого та його родичів. Нема сталих сум за проведену операцію, але все необхідне купується заздалегідь у численних аптеках, які існують чи в самій лікарні, чи на її території, як наприклад, у центральній лікарні міста Торез. Залишилися вивіски аптечних закладів українською мовою та обладнання куплене за кошт держави ще до окупації.

В аптеках продають ліки та медичні засоби переважно завезені із Росії. Ціни на них захмарні і вищі, ніж в Україні, чи навіть у самій Російській Федерації. Захмарні ціни – не гарантія якості ліків. Існує велика ймовірність натрапити на прострочені та неякісні ліки чи плацебо. Іде торгівля простроченими ліками, які надходять у так званих «гуманітарних конвоях» з Росії. Відсутність належного контролю призвела до появи купи сфальсифікованих ліків, які не допомагають від хвороб та травматичних ушкоджень.

Для ефективного лікування на окуповані території люди завозять ліки з України в сумках та баулах, ховають від перевіряльників у одязі. Чомусь на ліки з України оголошене своєрідне полювання як з боку українських військових, так і з боку бойовиків. Мабуть, це пов’язано з так званою «фармацевтичною мафією». Торгівля ліками – це прибутковий бізнес, який приносить величезні доходи. Місцеві хронічно хворі люди у першу чергу просять привезти їм дуже необхідні якісні та відносно дешеві ліки з України.

Якщо трапилось лихо і хтось важко захворів, то люди виїжджають лікуватися на неокуповану територію України. Всі більш-менш кваліфіковані спеціалісти лікарі виїхали, тому отримати тут кваліфіковану допомогу дуже складно. Лікарям та медичним робітникам платять мізерну зарплату та існує кількамісячна затримка з її виплатою. Самі лікарі перебувають у відчаї та скруті, бо не бачать перспектив процвітання «республік».

Реформування, а на справді оптимізація медичної інфраструктури в Торезі, почате ще в часи Януковича, завмерло. Залишилися медичні заклади першого рівня – амбулаторії та поліклініки, другого рівня – центральна міська лікарня Тореза та третього рівня – спеціалізовані медичні установи у Донецьку.

Окупанти лише змінили вивіски, почепили прапори з двоглавим орлом на захоплених ними, два роки тому відремонтованих за кошти держави України, приміщеннях лікарень. Тепер у назви медичних закладів прийшло запозичене з Росії розумне слово «муніципальний». Окупаційна влада не поспішає вкладати кошти в придбання нового обладнання чи в запровадження страхової медицини з наданням карток, як у деяких містах Російської Федерації.

Система «швидкої допомоги» в «ДНР» використовує як старі машини, так і сучасні реанімаційні автомобілі, які були придбанні за державний кошт в межах регіонального проекту «Своєчасна допомога». Цей напис на машині швидкої допомоги залишився незафарбованим окупаційною владою. Він нагадує жителям Торезу той час, коли вони були в Україні, жили з нею єдиним життям.

Медики завжди стояли на сторожі здоров’я людини, даючи клятву Гіппократа. Окупаційна влада «ДНР» додумалася ввести у власний «закон» про охорону здоров’я статтю 70 – «Присягу врача «Донецкой Народной Республики». Однак лікар завжди був і залишиться лікарем, незважаючи на лінії розмежування і кордони.

Мирослав Тямущий, пенсіонер, м. Торез

Думки, висловлені в рубриці «Листи з окупованого Донбасу», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Надсилайте ваші листи: DonbasLysty@rferl.org