Українські військові, стоячи в золотому пшеничному колоссі, збивають повітряні цілі противника в синьому небі – таку картину авторства 12-річного Максима Бровченка отримав головнокомандувач української армії. Валерій Залужний особисто зустрівся із переселенцем з нині окупованого Бердянська. Передавши хлопчику подарунки у відповідь, генерал подякував Максиму за віддану підтримку Збройних сил України. Макс малює й продає свої роботи, збираючи гроші на допомогу армії. Його твори, зокрема, є й у папи Римського. А ще Макс захоплюється космосом. Він має аутизм. Про те, як це – бути «нейровідмінним» на планеті Земля, – хлопець написав книжку.
Максим разом зі своєю мамою Оксаною евакуювалися з Бердянська у квітні 2022-го. У рідному місті в окупації вони прожили понад місяць. Жінка не приховує: через аутизм – однією з визначальних рис якого є прямота й свобода висловлення думок – перебувати в рідному місті було небезпечно. До прикладу, каже мама, траплялося, коли Макс міг прямо в обличчя запитати російських військових: «Коли ви вже зд**нете?». Тож полишала Бердянськ дитина під медикаментами – уві сні. Сім’я змогла вибратися на вільну територію України і зараз живе в Запоріжжі. Попри скромні побутові умови, усі зароблені гроші хлопець віддає армії.
Про непросте життя з особливим відчуттям світу, непересічні таланти, перебування в окупації й відданість своїй країні – Макс і його мама розповіли проєкту «Ти як?».
«Похід до дитячого садка став тригером»
Максим Бровченко так само, як і його мама Оксана Бровченко, народився та виріс у Бердянську. Коли синові виповнилося пів року, жінка помітила, що він відрізняється від дітей свого віку – не бавиться іграшками, а ніби колекціонує їх, виставляючи рядами. У трирічному віці, коли Макса віддали до дитячого садка, його нейровідмінність проявилася ще очевидніше, каже мама.
З трьох до чотирьох років, каже Оксана, був найважчий період: «Похід до дитячого садка став тригером, запустилися всі ознаки аутизму. Проблема була в сенсориці, у тому, що він не переносив мерехтливе денне світло, яке там було. Якщо хтось з дітей плакав – це також було сенсорне навантаження. Уже в три роки я бачила, що з’явилися «стими» – він починав розхитуватися, кричав, якщо щось гнівало. Він падав на підлогу, затуляючи вуха, коли чув якийсь звук».
Попри те, що Оксана сама – фаховий вихователь-психолог, їй було складно настільки, що хотіла кинути роботу, аби приділяти синові більше уваги. З Максимом, ділиться жінка, вона працювала не лише як мама, а і як фахівець. За ці роки вона вивчила все, що знайшла з теми аутизму, брала консультації фахівців, їздила на конференції – усе, аби допомогти своїй дитині адаптуватися в суспільстві.
Спілкування з однолітками не складалося, але завдяки психологам і комплексній допомозі в дитячому садку, каже, син призвичаївся до соціуму.
Він довів, що він такий, як всі, хоч і відрізняється за поведінкою – і його прийнялиОксана Бровченко
У семирічному віці Макс, як і всі діти, пішов до школи. Оксана привела його до звичайного освітнього закладу, хоча їй радили спеціалізований. Каже: попередила вчителів і батьків, що у її Макса – аутизм. Перший місяць був найскладнішим:
«На перших батьківських зборах батьки мене питали: «А він не буде падати на підлогу, кричати, зривати уроки?». Я казала: «Побачимо. Якщо буде – ми підключимо шкільних психологів, соціальних робітників, будемо вирішувати». Але по завершенню першої чверті все було нормально, і навіть у класі батьки й діти трішечки підзабули, що це дитина з аутизмом. У першому класі він отримав грамоту за успіхи, брав участь у математичних конкурсах, вигравав їх. І він довів, що він такий, як всі, хоч і відрізняється за поведінкою – і його прийняли».
З п’яти років Макс цікавиться космосом. Це почалося несподівано: Оксана з сином ішли з дитсадка – раптом почалася гроза. Хлопчик дуже налякався, але жінка простими словами пояснила природу явища. Дитина захопилася вивченням таємниць влаштування Всесвіту й відтоді мріє стати астрофізиком.
«Я купувала йому неймовірну кількість енциклопедій, діставали фотографії. Поки він сам не міг багато читати – читала вголос. Показувала йому, як користуватися інтернетом, як знаходити відео. Він дуже швидко це опанував. Сам зайшов на сайт NASA, почав цікавитися, що ж там відбувається, і познайомився з багатьма астрономами, космологами, фізиками, з професурою. І почав ставити їм такі запитання, на які наука поки не знає відповідей. «А що там, під Всесвітом, як називається цей простір?» – згадує Оксана.
З третього класу Макс почав брати індивідуальні уроки фізики – вчителька йому розповідала, як створений світ з наукової точки зору. Навчання складалося з експериментів і прикладів, для хлопця – захопливо, каже жінка: «Потім у нас з’явився перший телескоп. Ми стежили за Місяцем, за зорями. Макс знав усе: коли які метеоритні потоки, які коли фази Місяця, що відбувається, який космічний апарат куди полетів. Він це відстежував з третього класу».
Новий друг і захоплення живописом
Потім хлопчик завів блог, аби розказувати про те, що дізнався, іншим. І назвав його «Космомакс».
Це притаманно людям з аутизмом – зануритися з головою в одну тему, скрупульозно її вивчатиОксана Бровченко
Спершу ролики йому допомагала записувати мама, а потім навчився монтувати й публікувати сам. На карантині Макс почав малювати. Спершу пастеллю, а коли натер пальці ледь не до крові, каже Оксана, перейшов на фарби. Улюблена тема в живописі в нього – також космос.
«Коли Макс написав перші картини, я була в захваті. Але думаю: може, мені як мамі хочеться вірити, що мій син талановитий. Я показала у Facebook, і було багато позитивних відгуків. Це – його спецінтерес. Це притаманно людям з аутизмом – зануритися з головою в одну тему, скрупульозно її вивчати, перфекціонізм тут зашкалює, відточує до ідеальності», – розказує жінка.
2020 року в житті Оксани й Макса з’явився друг і помічник. Біл Пітерс приїхав до них зі США, коли дізнався про захоплення дитини. Чоловік – також людина з аутизмом, консультант і волонтер. Для хлопчика він став наставником, а для Оксани – партнером по життю.
«Познайомилися ми на Facebook. Макс зробив коротке відео – розповідав про космос. Біл каже: «Я хочу приїхати, хочу познайомитися з Максом!». Я погодилася. А за кілька днів він мені пише: «Зустрічайте», такий-то вагон. Тоді Макс відчув підтримку Біла і почав малювати активніше. Це дало йому великий поштовх до творчості. Біл – доросла людина з аутизмом. В деяких країнах існує така практика, як наставництво: коли доросла людина з аутизмом опікується дитиною. Він пояснює і самій дитині, і оточенню особливості людини з аутизмом, але наголошує, що всі – однакові люди, з однаковими правами. Такий наставник може бути провідником між дитиною і суспільством», – пояснює жінка.
«Дуже швидко Макс перейшов на олію, він дивився уроки американського художника Боба Росса, який помер ще в 1990-х. Але лишилися його уроки. Коли нас питають: «Хто твій вчитель з малювання?», ми сміливо кажемо, що Боб Росс», – додає Оксана.
Війна й окупація
Усі пів року він майже «тероризував» всіх: «Наближається страшна війна»Оксана Бровченко
Макс передбачав повномасштабну війну за пів року до її початку, каже переселенка: «Ми зайшли в збройний магазин у червні в Києві. Моя дитина каже: «А продайте мені РПГ». Почали питати: «Навіщо?». Каже: «Розумієте, така страшна буде війна, мені потрібно чимось захищати». Я не очікувала такого, ми якось це звели на жарт. Але Макс наполягав: «Мені потрібна зброя, якщо не РПГ, то продайте мені п’ять гранат». Усі пів року він майже «тероризував» всіх: «Наближається страшна війна». Він почав малювати страшні картини», – говорить Оксана.
24 лютого 2022 року, коли пролунали перші вибухи, Оксана з Максом були в рідному Бердянську самі. Біл за місяць до того поїхав консультувати людей в іншу країну. Хлопчик прокинувся й спокійно сказав: «Це сталося». За два дні місто захопили, почався хаос і паніка, згадує жінка. Вони прожили в окупації місяць, найскладніше було з їжею. А ще, каже, дуже страшно було за Макса – він ненавидів російських військових і міг сказати їм це просто в обличчя.
«Ми з Максом йшли вулицею, щоб знайти щось купити з їжі, полиці були порожні, з продуктами була величезна проблема… Ми йшли по хліб і побачили чотирьох російських військових. Макс каже: «Дяді, коли ви вже зд**нете?». Тоді ми говорили ще російською, зараз перейшли на українську, Макс навіть раніше за мене... Зараз я спокійно це кажу, але в ту мить я думала, що все, що зараз нас приб’ють, не питаючи. Але якось обійшлося», – згадує Оксана.
Я взяла на себе цю відповідальність – вивозити Макса в стані снуОксана Бровченко
Тоді ж жінка вирішила виїжджати. Аби вивезти хлопчика – звернулася до лікаря, щоб транспортувати дитину в стані сну. Розрахували дозування снодійного.
«Я взяла на себе цю відповідальність – вивозити Макса в стані сну. І цей ризик був виправданий. Коли Макс прокинувся, ми, дякуючи Богові, вже були на підконтрольній Україні території. Виїхати було важко, але ми змогли», – говорить вона.
Переселенці
Зараз жінка з хлопчиком живуть у Запоріжжі – у доволі скромних умовах. Спільний душ, невелика кімната. «Перший вагон від локомотиву» – так називає жінка свою кімнату. «Душ – по годинах, об 11-й вимикають газ. Кричать: «Вимкніть світло!». А Макс якраз ночами любить працювати. Якось ми викручуємося», – каже вона.
У маленької родини невеликі доходи. Отримують переселенські – дві тисячі на Оксану і три тисячі на Макса. Оксана зараз працює на пів ставки в театрі вокалісткою. Разом з колегою вони співають патріотичні пісні, виступають з доброчинними концертами в шпиталях для поранених бійців.
«Музика – це мій спецінтерес. Це притаманно нейровідмінним людям. У мене аутизм діагностували вже в дорослому віці», – каже Оксана.
Загалом я заробив понад 100 тисяч гривень на ЗСУМаксим Бровченко
Що ж до Макса, то він не полишає свою творчість – малює й продає картини на підтримку української армії.
«Я продав свою першу картину за 700 доларів. Вирішив їх відправити на ЗСУ. Після цього було багато картин. Загалом я заробив понад 100 тисяч гривень на ЗСУ. Я ж хочу перемоги. Про те, щоб витрачати гроші на себе, не йдеться. Я ж хочу перемоги якомога швидше», – говорить Макс.
Хлопчик також написав свою першу книжку – «Планета А». Невдовзі вона має вийти друком. Робота, каже жінка, показує світ аутизму зсередини і знайомить читача з невідомим, дивною дійсністю «інопланетян» – людей з аутизмом, яких у книзі названо «атлантами». Їх через необізнаність бояться земляни.
Атланти – це люди, які відрізняються особливою конструкцією мозкуМаксим Бровченко
Макс простими словами передає все, з чим стикаються люди з особливістю, але націлює читача на те, наскільки важливо не ображати «атлантів».
«Атланти – це люди, які відрізняються особливою конструкцією мозку. Вони надрозумні, тому навіть не знали, що таке війна, бо їм і на думку не спадало воювати один з одним», – таке пояснення знайде читач у дитячій роботі.
Сама ж книга починається з фрази: «Якщо думка народилася, то це вже існує, як мінімум, у вигаданій реальності».
Ось іще одне художнє визначення, яке Макс дає інопланетним нейровідмінним людям: «Атланти – телепати, бо розмова вголос надто енергозатратна та викликає зайвий шум. Вони не дивляться один одному у вічі, бо не хочуть прочитати душу іншої людини. Вони надчутливі до запахів, звуків, світла. На планеті А інша гравітація, тому на Землі атланти незграбні».
Наріжний камінь книги – лаконічна фраза дитини: «Просто прийміть нас такими, які ми є, і ми відкриємо для вас небо».
Макс є місточком між «світами» – нейротиповими і нейровідмінними людьмиОксана Бровченко
«Книга «Планета А» – художня. Він написав її ще три роки тому. Як це вийшло? Влітку, щоб Макс не забув, як писати, я казала йому списувати тексти. Він каже: «А можна я буду щось вигадувати, а не списувати?». «Так, вигадуй». Приходжу з роботи, а він показує на півтори сторінки текст – про планету А. Кажу: «Цікава ідея!». «Ну тоді я буду продовжувати». Макс є місточком між «світами» – нейротиповими і нейровідмінними людьми, допомагає суспільству зрозуміти людей з аутизмом», – говорить Оксана.
«Книга – це моя гіпотеза, як на Землі з’явилися аутисти. Її зможуть почитати і діти, і дорослі», – додає Макс.
Хлопчик каже: він би дуже хотів повернутися в рідний Бердянськ, але у звільнений. Там лишилися його картини й перший телескоп.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія, зокрема, окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацію», згодом – «захист Донбасу». А у вересні та на початку жовтня Росія здійснила спробу анексувати частково окуповані Запорізьку, Херсонську, Донецьку та Луганську області. Україна і Захід заявили, що ці дії незаконні. Генасамблея ООН 12 жовтня схвалила резолюцію, яка засуджує спробу анексії РФ окупованих територій України.
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури по всій території України.
На кінець жовтня Україна оцінювала втрати Росії у війні у понад 70 тисяч загиблих військових. У вересні Росія заявила, що її втрати менші від 6 тисяч загиблих. У червні президент Зеленський оцінив співвідношення втрат України і Росії як один до п'яти.
Не подолавши опір ЗСУ, вцілілі російські підрозділи на початку квітня вийшли з території Київської, Чернігівської і Сумської областей. А у вересні армія України внаслідок блискавичного контрнаступу звільнила майже усю окуповану до того частину Харківщини.
11 листопада українські Сили оборони витіснили російські сили з Херсона.
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей.
Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств та розслідуванні. РФ відкидає звинувачення у скоєнні воєнних злочинів.
Пізніше факти катувань та убивств українських громадян почали відкриватися чи не у всіх населених пунктах, які були звільнені з-під російської окупації. Зокрема, на Чернігівщині, Харківщині, Херсонщині.
З вересня 2022 року запеклі бої російсько-української війни ідуть на сході і на півдні України.
6 червня 2023 року була повністю зруйнована гребля Каховського водосховища (перебувала під контролем російської армії із початку березня 2022 року, а у жовтні була замінована окупантами), що призвело до затоплення великої території, людських жертв, знищення сільгоспугідь, забруднення Дніпра і Чорного моря. Україна назвала це екоцидом.
ООН від початку повномасштабного вторгнення РФ підтвердила загибель в Україні 9 701 цивільного, йдеться у звіті за 25 вересня 2023 року. Реальна кількість жертв, вказують аналітики, є набагато більшою.
Усього із 24 лютого 2022 року ООН зафіксувала в Україні 10 582 випадків загибелі цивільних людей, а також щонайменше 19 875 випадків поранення цивільних. Про це заявив верховний комісар ООН із прав людини Фолькер Тюрк 22 лютого 2024 року.
«Ймовірно, що реальна кількість втрат серед цивільних осіб є набагато вищою», – кажуть в місії.
Форум