Віталій Пономарьов
Київ – Однією з давніх традицій української політики є протистояння керівника держави, зорієнтованого на Європу, та опозиції зі Сходу та Півдня України, підтримуваної Москвою. 350 років тому таке протистояння навіть вилилося у збройний конфлікт між гетьманом Іваном Виговським та полтавським полковником Мартином Пушкарем, від царського імені обдарованим соболями.
Після смерті Богдана Хмельницького старшинська рада обрала гетьманом Івана Виговського, і невдовзі він уклав угоди з Польщею, Туреччиною, Молдовою, Волощиною, Семиграддям, Кримом та Швецією. Полтавський полковник Мартин Пушкар, що теж претендував на булаву, відправив до Москви донос, звинувачуючи гетьмана в намаганні «продати Україну Польщі». Такий самий донос написав і кошовий Запорозької Січі Яків Барабаш.
Наприкінці 1657 року проти гетьмана повстали козаки Полтавського і Миргородського полків, запорожці та селяни Полтавщини, прозвані «дейнеками» (турецькою мовою – «дрючок»). Козацький літописець описав дейнеків так: «Цей полк мав у собі мало товариства з добрим християнським сумлінням та й зброї не мав пригожої до війни, а лише рогатини, коси та киї, зате мав готові до вбивства і грабунків людських маєтків серця».
Переговори та війна
До Пушкаря у Лубни прибув окольничий Богдан Хитрово і від імені царя обдарував полковника соболями, одночасно на кордоні зосередилася велика московська армія. На початку травня 1658 року 20-тисячне козацьке військо на чолі з Виговським разом з ногайською кіннотою Карач-бея переправилося на Лівобережжя. Після безуспішних спроб гетьмана домовитися з опозицією про примирення союзники завдали поразки 40-тисячному війську Пушкаря та Барабаша біля Красного Лугу та Пустозера і змусили його відступити до Полтави.
11 червня козакам з ногайцями вдалося виманити заколотників з міста до урочища Жуків Байрак і там розгромити їх. Пушкар хоробро бився і загинув у бою, а Барабаш втікав під захист московської армії, однак був схоплений козаками і повішений.
Дізнавшись про розгром повстання, московська армія відступила з прикордоння.
Київ – Однією з давніх традицій української політики є протистояння керівника держави, зорієнтованого на Європу, та опозиції зі Сходу та Півдня України, підтримуваної Москвою. 350 років тому таке протистояння навіть вилилося у збройний конфлікт між гетьманом Іваном Виговським та полтавським полковником Мартином Пушкарем, від царського імені обдарованим соболями.
Після смерті Богдана Хмельницького старшинська рада обрала гетьманом Івана Виговського, і невдовзі він уклав угоди з Польщею, Туреччиною, Молдовою, Волощиною, Семиграддям, Кримом та Швецією. Полтавський полковник Мартин Пушкар, що теж претендував на булаву, відправив до Москви донос, звинувачуючи гетьмана в намаганні «продати Україну Польщі». Такий самий донос написав і кошовий Запорозької Січі Яків Барабаш.
Наприкінці 1657 року проти гетьмана повстали козаки Полтавського і Миргородського полків, запорожці та селяни Полтавщини, прозвані «дейнеками» (турецькою мовою – «дрючок»). Козацький літописець описав дейнеків так: «Цей полк мав у собі мало товариства з добрим християнським сумлінням та й зброї не мав пригожої до війни, а лише рогатини, коси та киї, зате мав готові до вбивства і грабунків людських маєтків серця».
Переговори та війна
До Пушкаря у Лубни прибув окольничий Богдан Хитрово і від імені царя обдарував полковника соболями, одночасно на кордоні зосередилася велика московська армія. На початку травня 1658 року 20-тисячне козацьке військо на чолі з Виговським разом з ногайською кіннотою Карач-бея переправилося на Лівобережжя. Після безуспішних спроб гетьмана домовитися з опозицією про примирення союзники завдали поразки 40-тисячному війську Пушкаря та Барабаша біля Красного Лугу та Пустозера і змусили його відступити до Полтави.
11 червня козакам з ногайцями вдалося виманити заколотників з міста до урочища Жуків Байрак і там розгромити їх. Пушкар хоробро бився і загинув у бою, а Барабаш втікав під захист московської армії, однак був схоплений козаками і повішений.
Дізнавшись про розгром повстання, московська армія відступила з прикордоння.
