Доступність посилання

21 Жовтень 2017, Київ 13:38

«Вільне слово». Україна посіла 87 місце в міжнародному рейтингу свободи слова


Вісімдесят сьоме місце зайняла Україна у рейтингу свободи слова міжнародної неурядової організації "Репортери без кордонів". Всього до списку потрапили 173 країни. Наскільки змінилася ситуація зі свободою слова в Україні в порівнянні з минулими роками? Чи стало українській пресі легше дихати?

П’ять сходинок вгору

Рік тому у Звіті «Репортерів без кордонів» Україна посіла 92 місце, а нині ситуація зі свободою слова покращилася, і країна перемістилася на п’ять позицій вгору, каже Ельза Відал, керівник відділу Європи та колишнього Радянського Союзу. За її словами, від тиску з боку влади страждають, в основному, журналісти в українських регіонах. Організація зафіксувала 20 таких випадків. Здається, небагато. Однак пані Відал пояснює, що якщо стільки порушень буде зафіксовано, наприклад, у Франції, то наслідком буде ледь не міжнародний скандал. «Загалом стан свободи слова в Україні покращився. Однак, є одна проблема, яка викликає в нас тривогу, це цензура та доступ до публічної інформації».

У 2004 році Україна посідала 138 місце у рейтингу свободи слова. Після Помаранчевої революції влада перестала чинити тиск на пресу, проте впродовж останніх трьох років журналісти стали заручниками «грошових мішків», переконаний голова Київської незалежної медіа-профспілки Юрій Луканов. Власники ЗМІ намагаються відстоювати свої економічні інтереси через журналістів. «І тому журналісти певним чином відчувають цензуру, хоча вона і не носить таких брутальних форм, як це було колись».

Свобода слова в Україні існує, так само як і професійна журналістика, вважає ведучий програми «Свобода слова» на телеканалі ICTV Андрій Куликов. На його думку, якщо ж в Україні і чиниться тиск на працівників мас-медіа, то він має комерційний характер. «Часто журналістам просто недоплачують гроші, тримають їх «у чорному тілі», складається враження, що процвітає «джинса».

Журналіст Єгор Соболєв вважає, що Україні цього року несправедливо занизили рейтинг свободи слова, поставивши її на 87 місце у звіті «Репортерів без кордонів». Адже українські журналісти багато чого зробили для зміцнення вільного слова.
«Що треба, щоб бути на першому місці? Треба, щоб якомога більше журналістів розуміли, що лише стовідсоткова свобода є засобом для досягнення вершин у кар’єрі».

А на думку медіа-юриста Тараса Шевченка, щоб свобода слова стала нормою журналістської професії, працівникам засобів масової інформації треба «вбивати дракона в собі» - позбуватися самоцензури і не продаватися. «Українській журналістиці на цей момент не вистачає самостійності та незалежності від грошей, від капіталу, характерною рисою української журналістики, на жаль, є велика кількість замовних матеріалів. Наступними рисами української журналістики є нереформований державний сектор, велика кількість державних друкованих ЗМІ, комунальних ЗМІ, незабезпеченість стандартів суспільного мовлення. Це ті чинники, які поки не дозволяють Україні стати вище в рейтингу».

Ефективність засобів масової інформації

У рейтингу свободи слова Естонія посідає третє місце, Латвія - дванадцяте, Литва на шістнадцятій позиції. У Латвії засоби масової інформації є досить впливовими, і викривальні публікації у пресі часто псують кар’єру того чи іншого політика або чиновника. Показовим є приклад, коли латвійські ЗМІ повідомили, що міністр зі справ електронного управління Іна Гуделе святкувала свій день народження за бюджетні кошти, після чого їй прийшлося піти у відставку. Бюро з боротьби з корупцією порушило з цього приводу кримінальну справу. Тому чиновники враховують, що будь-який хибний крок завдяки ЗМІ може стати відомим широкому загалу. Однак це не впливає на їхню відкритість стосовно спілкування з журналістами.

Про високий рівень свободи слова в Латвії свідчить також факт існування в країні не тільки латиського, але й досить широкого російського інформаційного простору, коли значна кількість газет, журналів, радіостанцій та телеканалів націлена на російськомовну аудиторію. А окремі видання, зокрема, газети «Вісті сьогодні» і «Час» відверто займають проросійську позицію, особливо щодо стану російськомовного населення в Латвії. У свою чергу телевізійний Перший Балтійський канал вільно ретранслює російське державне телебачення. У Латвії більшість видань належить національному капіталу і буває, що у поданні окремих матеріалів вони націлені на підтримку лінії власника.

Свобода слова потрібна не лише співробітникам засобів масової інформації , але й споживачам цієї інформації, тобто людям. Показовими у цьому випадку були події восьмирічної давнини у Чехії, коли на підтримку державного телеканалу, який боровся проти спроби запровадити цензуру, на вулиці вийшли тисячі пражан.

Як Ви оцінюєте роботу українських журналістів? Чи вважаєте Ви, що отримуєте чесну і неупереджену інформацію?
Тетяна Петрівна, економіст: Подають чесну інформацію, але, на жаль, на наше життя це не впливає.
Валентин, колишній журналіст: Я вважаю, що журналісти у своєму загалі чесні люди. Однак зараз економічна криза, деякі, може, продаються.
Настя, студентка: Не вся інформація, яку ми отримуємо зі ЗМІ, чесна. Особливо це стосується жовтої преси.
Олексій, комірник: Думаю, що кожен ЗМІ подає саме ту інформацію, яка вигідна його власнику.
Людмила, не працює: Думаю, що проблема в тому, що ми не маємо вибору. Адже, якби ми мали не лише українські канали, а й зарубіжні, то могли б вибирати, кому вірити.
  • 16x9 Image

    Марічка Набока

     У 2004 році закінчила Український гуманітарний ліцей КНУ ім. Тараса Шевченка. У 2010 отримала диплом магістра журналістики Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка. Має публікації в газеті «Громадський захисник», журналах «Книжник-review», «Київська Русь» та інших виданнях. Працювала в програмі «Підсумки» на телеканалі Ера. На Радіо Свобода – з 2007 року. Коло професійних зацікавлень: права людини, українська культура, волонтерський рух.

XS
SM
MD
LG