(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозапису)
Чому? Тому що корені, які провокують Голодомор, вони не знищені, вони сьогодні існують. Це і етнічні конфлікти, і ідеологічна та релігійна нетерпимість, це розпад імперій. Це все корені, які в третьому тисячолітті є. І маємо сказати, що ми категорично не допустимо відродження цього режиму, відродження такого уславлення, як «переможця всіх переможців» Сталіна, що сьогодні в Росії спостерігається, відродження тієї радянізації, я би сказала так. Сьогодні в Росії встановлюються типові за ментальністю і в суспільстві радянський спосіб мислення і радянські підходи до всіх інших народів. 
Оксана БілозірНаразі сьогодні немає прямих і чітких підтверджень, що це було фактом. Але, знаєте, як всякий бандитський режим вів упереджувальний удар. От ми, мовляв, організували цей голод саме тому, що вони готувалися до повстання. 
Олена БондаренкоОлена Бондаренко: Я хочу, пане Віталію, дещо сказати трохи по-іншому. Тему цю підняв іноземець Джеймс Мейс, який сам і запропонував світити свічку. І сьогодні в кожній хаті… Вже минулого року я дивилася у вікно і бачила, що мої сусіди навпроти засвічували свічку…
(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозапису)
Віталій Портников: Вже після того, як Дмитро Медведєв відмовився приїжджати до Києва, президенти Македонії, Чорногорії, Азербайджану, які збиралися теж тут бути, відкликали свої попередні повідомлення про приїзд.
Таким чином у Києві фактично до рівня керівників держав збираються ті самі президенти, які були в Тбілісі під час російсько-грузинського конфлікту. Такий собі, умовно кажучи, «клуб приятелів»…
Оксана Білозір: Ну, і нічого страшного в цьому я не бачу.
Віталій Портников: Ні, я не про це кажу. Це не страшно. Це просто говорить про певну політизацію трагедії, яка не мала б бути політизованою.
І от я хотів би почати нашу розмову з того, щоб такі страшні речі, як Голодомор українського народу, як трагедія казахського народу, всіх тих народів, які постраждали під час голоду 1930-их років на території СРСР, на території України, не ставали заручниками політичних ігор політиків, обміну різкими заявами між президентами Дмитром Медведєвим і Віктором Ющенком, щоб ми в дні, коли насамперед мали б думати про цих людей, про жінок, про дітей, які стали жертвами голоду, не обговорювали заяви політиків, які весь час використовують кожну подію якихось мітингових пристрастей…
От дійшли до Голодомору. Бачите.
Оксана Білозір: Тут сама подія і тема Голодомору є політичними за своїм змістом.
Оксана Білозір: Корені, які провокують Голодомор, не знищені, вони сьогодні існують. Це і етнічні конфлікти, і ідеологічна та релігійна нетерпимість, це розпад імперій.
Це означає, що в любому куточку Земної кулі при певних обставинах ця ситуація може сьогодні повторитися. Тому важливо показати весь її жах, весь її масштаб, результати всіх її наслідків для того, щоб світ про це пам’ятав.
Олена Бондаренко: Пане Віталію, звичайно, не можна занадто політизувати будь-які речі, в тому числі будь-які трагедії.
Але ми повинні сьогодні назвати речі своїми іменами.
Перше – це визнати те, що режим був злочинний, котрий організував голод в Україні.
Друге – це назвати тих, хто в цьому винен.
А хто в цьому винен? Будемо говорити прямо. Це винен «таваріщ» Сталін, якого сьогодні безмежно в Росії глорифікують, скажімо так. Це так звана державна партія Комуністична чи ВКП(б), як вона тоді називалася.
Олена Бондаренко: Сьогодні в Росії встановлюються типові за ментальністю і в суспільстві радянський спосіб мислення і радянські підходи до всіх інших народів.
І чому саме геноцид? Тому що давайте говорити відверто (ми знаємо, що конвенція 1948 року визначає геноцидом), справді на Кубані 75% жило українців, 95% українських селян – це були українці. Тому ми можемо чітко говорити, що Голодомор був спрямований конкретно проти конкретної нації.
А водночас він був спрямований ще проти нації як носія свободи. Українці завжди були уособленням вільних, непокірних людей. І ви знаєте про існування такого секретного звіту ОГПУ восени 1932 року про те, що в Україні готуються масові повстання, що є понад 200 районів, нібито, де вже співають «Ще не вмерла Україна…» і де вивішують синьо-жовті прапори.
Оксана Білозір: Я ще хочу з цього приводу додати. Я була в Мордовії. Там є такий табір, де жили українці, які були виселені. Коли було 50 градусів морозу, то ті, які вже не могли терпіти тих знущань, вони просто виходили на той мороз і за кілька хвилин помирали. І на дверях, які виходили на двір, їхньою кров’ю написано: «Якщо ви забудете нас – вас забуде Господь».
Віталій Портников: Мені, пані Оксано, здається, що дуже важливим є те, що казала пані Олена про повстання. Бо ми сьогодні бачимо, це теж почало відбуватися за часів Віктора Ющенка більше, така акцентуація на Голодоморі, намаганням представити український народ як такий народ-жертву.
Ну, по-перше, це така ідея етнічного геноциду…
Оксана Білозір: Ні-ні!
Олена Бондаренко: Пане Віталію, не як народ-жертву, а як народ-незалежник.
Оксана Білозір: По-перше, ми українці.Ми захищаємо свою націю, свою історію.
Віталій Портников: І свою інтерпретацію історії, я сказав би, тому що у кожного народу своя інтерпретація історії, в кожної людини.
Оксана Білозір: Це добре.
Віталій Портников: Я продовжу питання, чому ми так говоримо… Хоча видно, що ця тема може бути дискусійною.
Мені здавалося, що є дуже важливим акцентуація саме на бажанні опору, тому що у нас весь опір, якщо ми про нього говоримо, він завжди зводиться до галицьких земель, де українці не були, я сказав би, такою державною нацією, де вони були частиною населення…
Оксана Білозір: Якраз на галицьких землях були державницькою нацією.
Віталій Портников: Ну, були в часи Австро-Угорської імперії. Там були поляки…
Оксана Білозір: Майже безперервно були.
Віталій Портников: Пані Оксано, зараз у польській пресі досить серйозна дискусія, чи мав Лех Качинський їхати на вшанування жертв Голодомору і не їздив на вшанування жертв етнічних чисток, які влаштовувала УПА.
Оксана Білозір: Я хочу сказати, що чому Президент Ющенкоцю тему підняв? Ми повинні: і українці всередині країни, і світ, який навколо України, розуміти, що Україна і українська нація – це постгеноцидна нація, це нація, яка пережила і духовний, і фізичний геноцид.
І сьогодні ці процеси, які відбуваються в Україні, можливо, складно, можливо, неправильно, з багатьма помилками, вони тільки тому, що оцього кореня генетичного українця, українця праці, власника, господаря, по-перше, він викорінений був, а по-друге, це те, що українцям насадили страх, тваринний страх.
По-перше, я так би не говорила, що цю тему, мовляв, підняв Президент Ющенко.
Я не хочу, щоб взагалі будь-яка людина, будь-яка політична сила і будь-хто піарився на трагедії. Вибачте мені за цинізм.
Оксана Білозір: Ні. Президент просто про цінності говорить.
Олена Бондаренко: Тему підняв Володимир Маняк, великий українець, який копіткою своєюпрацею щоденною збирав ці матеріали по селах, записував і видав оцю книгу. Давайте говорити про це.
Олена Бондаренко: Одна ментальна велика проблема. Це тема всенародних плачів і всенародних співів. Більше нічого, а всенародні плачі об’єднували людей довкола тільки трагічних сторінок нашої історії.
Власне, мене непокоїть те, що ми дуже мало згадуємо переможні сторінки нашої історії…
Власне, мене непокоїть те, що ми дуже мало згадуємо переможні сторінки нашої історії…
Але є, мені здається, одна ментальна велика проблема. І проблема ця, можливо, не коріниться всередині духу нашого народу, а можливо, вона тривалий час нав’язувалася певними нашими істориками, певними нашими політиками. Це тема всенародних плачів і всенародних співів. Більше нічого, а всенародні плачі об’єднували людей довкола тільки трагічних сторінок нашої історії.
Власне, мене непокоїть те, що ми дуже мало згадуємо переможні сторінки нашої історії…
(Скорочена версія. Повну версію «Вечірньої Свободи» слухайте в аудіозапису)
