Боснійські діти вчаться читати, писати і ділити людей на своїх і чужих

Анамарія Рамач

Белград – Мусульмани в Боснії зараз святкують свято Курбан байрам. Саме посеред святкувань, 8 грудня, згоріла мечеть у селі Фазлаґіча Кула, в Республіці Сербській, автономії у Боснії, де серби становлять більшість населення. Хоча причина пожежі не з’ясована, навряд чи ця подія могла б бути випадковою, тим більше що вона трапилася під час свята, говорить Ненад Пеїч, коментатор Радіо Свобода, добре знайомий з боснійськими реаліями.

Корені ненависті та нетолерантності в Боснії сьогодення не походять лише з травм часів війни, вважає коментатор Радіо Свобода Ненад Пеїч. Зрештою, сутички скінчилися 13 років тому, а це мало б бути достатньо часу для досвідченого керівництва, щоб, принаймні, розпочати процес примирення. Але цього не сталося. Натомість, щодня сімейні та етнічно розділені школи вбирають ці корені глибше й глибше в національну психологію.

Місія ОБСЄ в Боснії провела дослідження в 230 школах, й виявила тривожну «модель» на національній основі. Чимало дітей щодня втрачає дорогоцінні години лише на проїзд до і зі школи. Не через те, що більш віддалена школа є кращою, а через те, що їхні батьки хочуть, щоб діти навчалися в школі, в якій їхня етнічна група є домінуючою.У деяких випадках діти навіть переступають міжнародний кордон, щоб іти, на їхню думку, до «прийнятної» школи.

Представники ОБСЄ у Боснії наводять слова однієї дитини, яка, очевидно, повторювала своїх батьків: «Я йду до цієї школи, щоб уникнути етнічних провокацій, які мені траплялися в попередній школі». «Вони на нас не дивляться як на школярів, а як на якийсь інший різновид людей. Я хочу йти до тієї школи, куди мій народ іде!»

«Ми маємо бути дуже занепокоєними», – сказав «Радіо Свобода» Антон Касіпович, міністр освіти Республіки Сербської. «Ключовою проблемою є нестача довір’я серед батьків дітей, які належать до різних етнічних груп. Ми не можемо це владнати за короткий час. Ми потребуватимемо довгий час, щоб справитися з цим», – наголошує міністр.

Але 13 років пройшло, а прогрес дуже незначний. Сьогодні в Боснії існує сім освітніх систем, кожна зі своїм власним навчальним планом та підручниками. Мусульманські діти вчать, що події в місті Сребрениця були «геноцидом», у той час як сербським дітям кажуть, що це було «трагічним випадком». Деяких дітей вчать, що сепаратистські домагання є легітимним виявом права на незалежність, у той час як інших навчають, що подібні рухи є зрадою з метою руйнації країни.

Усі вивчають історію країни і кожна етнічна група закінчує школу з повністю інакшим світоглядом. Усі діти впізнають прапор Сполучених Штатів чи Великобританії, але мало кому вдається розпізнати символи інших етнічних груп у Боснії.

Такий вид «навчання», на думку Ненада Пеїча, не призведе до примирення. Цим конфлікт та подільність лише продовжуються та поглиблюються.

Гельсінкська спілка з прав людини в місті Баня Лука, що в Республіці Сербській, у цьому році звітувала про зростання екстремального націоналізму серед боснійської молоді. Місцевий голова Гельсінкської спілки з прав людини Бранко Тодорович у розмові з Радіо Свобода зазначив, що ніхто не хоче обговорювати цю проблему привселюдно. Він погоджується з експертами, які бачать у сімейному житті та в школах причину для цієї потенційно зловісної ситуації. «Я переконаний, що це насіння ненависті та націоналізму принесуть нам нові поділи, глибші ніж ці, які маємо сьогодні... Я також боюся, що це призведе до нового конфлікту», – каже він.

Подільність є визначальною рисою Боснії. Кожного, хто бореться проти неї, вважають ворогом, він є зрадником для своєї етнічної рідні. Екстремізм вважається способом життя, а не причиною для окремих інцидентів.

Існує кілька шкіл у Боснії, які є винятками. Це є Коледж об’єднаного світу в місті Мостар та Католицька гімназія в Сараєві, і можливо ще декілька. Більшість боснійських дітей виросте, розуміючи цінності лише своєї етнічної громади та з глибокою підозрою щодо інших двох етнічних груп у країні.

Ненад Пеїч висловлює побоювання, що жодна з цих етнічних груп не буде здатною керувати об’єднаною країною.