Проте варто подивитись на особисті обставини, які змушують російського президента виступати так жорстко. Навряд чи для когось є таємницею, що Дмитро Медведєв знаходиться у Кремлі не дякуючи власним політичним якостям, а насамперед тому, що такою була воля російських кланів та його попередника. Без рішення Володимира Путіна назвати саме його спадкоємцем президентство залишилося б для Дмитра Медведєва тільки мрією. Однак чи виглядає такий лідер самостійним? Чи не здається він тимчасовим самому собі?
Саме тому Дмитро Медведєв вирішив стати «воюючим» президентом – і йому несподівано допоміг в створенні такого образу російсько-грузинський конфлікт. Президент зробив все, щоб взяти на себе відповідальність за дії російської армії і поразку Грузії – нагадаю, що глава уряду Володимир Путін тоді був на відкритті Олімпійських ігор у Пекіні і просто фізично не міг віддавати накази на перших нарадах «силовиків». Та й в будь-якому разі, Верховним Головнокомандуючим є саме президент.
Гордовите інтерв’ю – останнє в політичній кар’єрі?
Після війни, яку у Москві оголосили переможною, Медведєв продовжував діяти на омріяному напрямку. Не якийсь там ліберал-інтелігент, син професора, а друг військових, який замінює чекістів-губернаторів на губернаторів із армійських лав, як це відбулося, скажімо, в Інгушетії. І висловлювання на адресу України варто також сприймати в ключі побудови цього образу. Так президент Медведєв «дистанцюється» від прем’єра Путіна, як може.
Однак побоюватись погіршення російсько-українських взаємин і тим більш гарячого конфлікту не варто. Наступний рік – рік небувалих економічних випробувань – примусить забути про войовничу риторику і в Москві, і в Києві. І ті, хто робив кар’єру на роздмухуванні конфліктів між сусідніми країнами, будуть займатися іншими, набагато більш невдячними справами. Президент Росії Дмитро Медведєв зовсім тут не виключення. Можна навіть припустити, що таке гордовите передноворічне інтерв’ю – останнє в його політичній кар’єрі. Бо далі вже доведеться говорити про конкретні справи...
(Київ – Прага)
Саме тому Дмитро Медведєв вирішив стати «воюючим» президентом – і йому несподівано допоміг в створенні такого образу російсько-грузинський конфлікт. Президент зробив все, щоб взяти на себе відповідальність за дії російської армії і поразку Грузії – нагадаю, що глава уряду Володимир Путін тоді був на відкритті Олімпійських ігор у Пекіні і просто фізично не міг віддавати накази на перших нарадах «силовиків». Та й в будь-якому разі, Верховним Головнокомандуючим є саме президент.
Гордовите інтерв’ю – останнє в політичній кар’єрі?
Після війни, яку у Москві оголосили переможною, Медведєв продовжував діяти на омріяному напрямку. Не якийсь там ліберал-інтелігент, син професора, а друг військових, який замінює чекістів-губернаторів на губернаторів із армійських лав, як це відбулося, скажімо, в Інгушетії. І висловлювання на адресу України варто також сприймати в ключі побудови цього образу. Так президент Медведєв «дистанцюється» від прем’єра Путіна, як може.
Однак побоюватись погіршення російсько-українських взаємин і тим більш гарячого конфлікту не варто. Наступний рік – рік небувалих економічних випробувань – примусить забути про войовничу риторику і в Москві, і в Києві. І ті, хто робив кар’єру на роздмухуванні конфліктів між сусідніми країнами, будуть займатися іншими, набагато більш невдячними справами. Президент Росії Дмитро Медведєв зовсім тут не виключення. Можна навіть припустити, що таке гордовите передноворічне інтерв’ю – останнє в його політичній кар’єрі. Бо далі вже доведеться говорити про конкретні справи...
(Київ – Прага)
