Доступність посилання

ТОП новини
15 листопада 2019, Київ 09:49

Кінець демократії в Азербайджані?


Азербайджан - Національний прапор біля Будинку уряду в Баку

Ґорхмаз Асґаров Із 1993 року уряд Азербайджану розпочав вікопомну традицію. Того року, вигравши вибори, в яких було знищено політичних опонентів, влада відчула себе достатньо сильною, щоб розпочати наступ на політичні свободи по всій країні. Подібні «святкування перемог» відбулися потім після парламентських виборів 1995 року та президентських 1998-го. Цикл тривав далі у 2000-му та 2003 році, і майже ніхто не сумнівається в тому, що і після цьогорічних президентських виборів тенденція збережеться.

Щоразу дії уряду були методичними та ефективними. Або одну з найбільших політичних партій викидали з її приміщень, або якусь із незалежних газет придушували непомірними штрафами через скарги від якогось урядовця. Після виборів 2000-го та 2003 років недержавне телебачення ANS TV пройшло через державні жорна, а коли вийшло з них, то стало більше проурядовою, ніж канали, що офіційно контролюються державою. У деяких випадках провідних журналістів заарештовували, або з ними ставалися й гірші речі. Тактика інколи змінювалася, але урок був простий: громадянське суспільство в Азербайджані – політичні партії, незалежні медіа, недержавні організації та інше – можуть очікувати наступ після кожних маніпульованих виборів, у яких очікувану перемогу отримає алієвський режим.

Нині жертвами стали іноземні радіокомпанії і... конституція


Цього року впевнений у свої можливостях режим розпочав святкувати перемогу навіть до початку голосування. Ціллю були іноземні радіостанції Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, Голос Америки та Бі-Бі-Сі, які втратили можливість мовлення в Азербайджані. А разом з ними постраждала і азербайджанська конституція.

Зараз уряд працює над зміною конституції, що передбачає скасувати обмеження президентського терміну до двох. Метою такої зміни є обрання нинішнього президента, 47-літнього Ільхама Алієва, на третій термін. А далі на четвертий, п’ятий, і так поки він не помре. Або, може доти, доки інший «блискучий лідер» не замінить його на цій посаді. Ось до чого довели азербайджанську демократію.

Опозиція послаблена і безпорадна

Після років переслідування з боку влади демократична опозиція є слабкою, поділеною та марґіналізованою. Коли уряд призначив на 18 березня референдум про скасування обмежень на президентський термін, опозиція вже не могла стимулювати публічну дискусію з цього питання та його наслідки для майбутнього країни.

Лише жменька газет, такі як опозиційні «Азадліґ», «Єні Мусават», інформаційне агентство «Туран» та незалежний щоденник «Зеркало» нині не обговорюють тему, яку уряд вважає за найважливішу для Азербайджану – ізраїльські обстріли Смуги Гази.

Азербайджан – новий Туркменистан?

Якщо нинішня тенденція збережеться, навіть ці рештки громадянського суспільства зникнуть після парламентських виборів 2010 року, і Азербайджан буде важко відрізнити від сусіднього Туркменистану.

Відтоді, як розвалився Радянський Союз, утворилися лінії поділу між напрямком розвитку окремих колишніх радянських республік. Балтійські країни, а за ними Україна і Грузія, взяли курс на Захід – вони прийняли його політичні норми та євроатлантичну інтеграцію. Інші, Білорусь, Вірменія, країни Центральної Азії вирішили залишатися під сильним впливом Росії, зберегли автократичні пострадянські системи та стали дедалі більше авторитарними.

Деякий час Азербайджан балансував між цими двома світами. Він починав енергетичні проекти із Заходом в Каспійському регіоні, намагався досягти незалежного від Росії розвитку своєї енергетичної системи. Щоб зменшити вплив Москви, Азербайджан потребував захисту з боку Заходу.

Але після російського вторгнення в Грузію минулого серпня влада в Баку почала замислюватися про небезпеку зв’язків із Заходом, який є далеко, і виявився неспроможним захистити своїх друзів від російської агресії. Натомість Росія поруч, вона міцна і готова прийняти азербайджанську владу такою, якою вона є.

Росія нині звернулася до Азербайджану із пропозицією купувати в нього весь його газ і продавати на міжнародних ринках. Подібний пакт вона вже уклала з Туркменистаном, країною, яка, здається, дедалі більше стає моделлю для президента Алієва. Поки що Баку вагався над пропозицією. Але тепер, після закриття міжнародних мовців та наступу на конституцію виглядає так, що президент Алієв уже все вирішив.


Ґорхмаз Асґаров є кореспондентом азербайджанської служби Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа у Вашингтоні. Думки, висловлені у цьому коментарі, належать лише авторові, і вони не мусять віддзеркалювати погляди РС/РВЄ.

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG