Доступність посилання

ТОП новини
13 листопада 2019, Київ 22:21

КУЛЬТ-МАЙДАН на Свободі. Відхід патріарха. Пам'ять про Крути


Письменник Павло Загребельний на дачі у Конча-Заспі. Зйомка 24 вересня 2004 року.
Помер Павло Загребельний.
«З літератури пішла справжня література», як висловився письменник Олесь Ульяненко. З цією тезою можна й посперечатися, бо невеселою виглядають перспективи літератури, «справжність» якої уособлюється однією, нехай і визначною постаттю. А ось те, що зі смертю Загребельного відійшла в історію ціла літературна епоха, це факт.
Павло Загребельний був одним із найяскравіших творців тієї літературної епохи і, водночас, її продуктом. В долі й творчості якого переплелися й змішалися всі злети й падіння, больові точки й суперечності української дійсності від найдавніших часів до початку ХХІ сторіччя.
Сама біографія патріарха тягне на захоплюючий роман, де було всього – і страхіття Голодомору, й трагедійність війни, з пораненнями й німецьким концтабором, котрий дивовижним чином не продовжився концтабором сталінським, і позірно-щасливий післявоєнний життєвий старт до премій, посад, звань та інших атрибутів успішного радянського письменника. Які, в свою чергу, змінювалися нагінками й роками опали...
А поза цим були твори, ціла персональна бібліотека з понад чи не трьох десятків романів: «Дума про невмирущого», «Європа-45», «Добрий диявол», «Диво», «Первоміст», «Смерть у Києві», «Намилена трава», «Євпраксія», «Роксолана», «Гола душа», «Юлія», «Брухт» та багато інших.
Зрозуміло, що не всі вони рівнозначні, і про це теж колись доведеться чесно говорити. Але беззаперечним, як на мене, є те, що більшість із написаного Загребельним ставало неабиякою подією в літературному житті й довгий час формувало не лишень обличчя української літератури, а й свідомість суспільства.
Зрештою, кращі речі Загребельного міцно вписують їхнього творця, а з ним і українське художнє слово в європейський культурний контекст. А відтак – і в безсмертя. Вічна пам'ять і земля пухом...
Крути
«Бачу їх, високих і русявих, / Зовсім інших, не таких, як ми...» – цими рядками знаменитої «Оди до прийдешнього» Євгена Маланюка відкривається книга про Крути. Не знаю, чи з'явилися в Україні-ХХІ оті сподівані «високі й русяві», оті «ненависники тюрми й пітьми», виворожувані Маланюком із хаосу й розпачу поразки, чи ще тільки заповідається на їхню появу. Але про те, що в Україні-ХХ вони вже були, свідчить поважний фоліант «Крути. 1918», презентований днями в столичному Музеї Тараса Шевченка.
Його упорядник, народний артист України Ярослав Гаврилюк понад 10 років досліджує цю героїчну й трагічну сторінку новітньої української історії, що й знайшло відображення в книзі, виданій видавничим центром «Просвіта».
Як зазначають історики, на сьогодні це найповніше зібрання документів, свідчень, спогадів, зрештою – всього, що стосується крутянських подій, аж до списку учасників бою. На сьогодні встановлено майже двісті прізвищ відчайдухів, що перетнули більшовицьким загонам шлях на Київ далекого 1918 року. І процес цей триває: як з радістю повідомив Ярослав Гаврилюк, вже по виходу книги відгукнулися родичі учасників бою і до когорти героїв додалося два нових прізвища.
Важливим є те, що збірник документів про Крути виданий за державною програмою «Українська книжка» і має надійти до всіх вищих та середніх учбових закладах України.
Втім, наклад 3000 примірників дещо охолоджує радість. Навряд чи такий мізерний наклад сприятиме масовому ознайомленню української молоді з жертовністю героїчних ровесників-попередників.
Ситуацію міг би суттєво змінити кінематограф, тим більше, що Ярослав Гаврилюк та письменник Василь Портяк вже давно створили сценарій фільму про Крути. Ба більше, є навіть Указ Президента щодо його реалізації. Але... все залишається на рівні папірців та обіцянок. А українській молоді, як сумовито жартує Ярослав Гаврилюк, і надалі належиться дивитися стрічки про те, що «всєх спасьот русскій спєцназ»...

(Київ – Прага)

В ІНШИХ ЗМІ

Загрузка...
XS
SM
MD
LG