Доступність посилання

ТОП новини
18 листопада 2019, Київ 18:16

Битва за прихильність Кремля?


Ігор Лосєв

Київ – Сьогодні є банальністю для будь-якого політичного аналітика нагадувати публіці, що ми живемо напередодні чергових президентських виборів. Хоча до них залишається багато часу, майже рік, однак наближення цієї події скрізь дається взнаки в українському політичному житті. І, як виглядає, деякі українські політики вважають московський чинник вирішальним на всіх виборах в Україні.

Деякі вчинки політиків України взагалі неможливо зрозуміти поза передвиборним контекстом. Чимало фігурантів української політичної сцени найбільше стурбовані питанням про те, з яких саме політичних, ідеологічних та кадрових позицій краще стартувати в президентських перегонах 2010 року. Чимало потенційних претендентів намагаються поліпшити свої шанси, шукаючи майбутньої підтримки скрізь, де вона для них є можливою.

Окремі кроки на цьому шляху дуже нагадують те, що вже відбувалося раніше в історії України і називалось Руїною. Це саме тоді українські гетьмани, козацькі отамани й полковники наввипередки їздили до Москви, щоб отримати допомогу царя в боротьбі за владу зі своїми співвітчизниками. Кажуть, що будь-яка аналогія шкутильгає, але хіба те, що нині відбувається в громадському житті України, не є політичною Руїною?

Тимошенко змінила ставлення до Москви, Москва до Тимошенко

Поки що найбільш результативним для неї особисто (але вельми прикрим для України) виявився візит до Москви Юлії Тимошенко. Принаймні, російські ЗМІ як за командою (а може, команда, враховуючи нинішній рівень «незалежності» російської журналістики, таки ж була?) перестали критикувати пані Тимошенко – навпаки, вони згадують її виключно позитивно, протиставляючи її об’єктові їхніх постійних лайок Віктору Ющенкові. Натомість пані Тимошенко підписала в Москві настільки загадкові газові угоди з Росією, що навіть український парламент не має права знати, що написано в цих угодах – адже Прем’єр-міністр відмовляється передати копії підписаних документів до Верховної Ради, мотивуючи відмову конфіденційністю комерційної оборудки.

Така аргументація є щонайменше дивною, бо йдеться про міждержавні економічні стосунки України і Росії, «Нафтогаз України» і «Газпром» Росії не є приватними структурами, а за результатами підпису Тимошенко на угодах будуть розплачуватися всі громадяни України.

Україна і її Прем’єр-міністр мали непогані можливості твердіше обстоювати в Москві національні інтереси, але замість цього пані Тимошенко пристала практично на всі вимоги Кремля. Хоча, як відомо, Юлія Тимошенко не є слабкою людиною, нездатною на виправдану впертість.

Знакові вчинки прем’єра

То чому ж? Що пообіцяли їй в контексті українських виборів 2010 року і що пообіцяла вона? Ми цього не знаємо і можемо лише спостерігати певну систему кроків Юлії Тимошенко.

По-перше, вона свідомо не виконала настанови Президента України на газових переговорах. Це найбільш серйозний знаковий вчинок із її боку.

По-друге, виступаючи на міжнародній конференції з питань безпеки в Мюнхені, Тимошенко фактично відмовилась від усіх українських амбіцій щодо вступу до НАТО.

По-третє, нещодавно її фракція у Верховній Раді тишком-нишком намагалася ухвалити закон про статус державних службовців, де російська мова фактично оголошується офіційною. Коли «патріотів» із БЮТ спіймали за руку, вони наївно заявили, що проголосували за цей закон механічно, не читаючи… До речі, цей законопроект був запропонований Партією регіонів.

По-четверте, БЮТ останнім часом демонструє якусь підозрілу активність щодо ухвалення закону про місто Севастополь, що надасть російській стороні можливість встановити цілковитий контроль над цим українським містом.

Крім того, Тимошенко часто-густо дорікають її неофіційними контактами з колись «найлютішим ворогом» Віктором Медведчуком, до якого з особливою довірою ставляться в Кремлі. Між іншим, коли кілька місяців тому журналіст телеканалу «Інтер» під час інтерв’ю з Тимошенко запитав Прем’єр-міністра, коли вона останній раз спілкувалася з Медведчуком, пані Тимошенко з чарівною усмішкою відповіла, що час інтерв’ю вже вичерпано, і закінчила бесіду. Тепер уже йдеться про пропозиції Юлії Тимошенко позичити у Російської Федерації 5 мільярдів доларів.

Борг перед Росією – не просто фінансовий борг

Треба нагадати, що будь-які борги України, пов’язані з Росією, стають для української держави політичним зашморгом на шиї. Саме українськими боргами російська сторона виправдовує свою агресивну поведінку в Севастополі й Криму, саме ними Москва пояснює чимало ультиматумів Україні.

Чим доведеться розплачуватися Україні за цей борг? Легковажні заяви нардепа від БЮТ Андрія Шкіля, що, мовляв, усі у світі позичають одне в одного, а Україна взагалі належить до найбільш стриманих позичальників, не заспокоюють.

Справді, є такі країни, як, приміром, Мексика, Аргентина, Бразилія, що заборгували сотні мільярдів доларів і навряд чи в реальній історичній перспективі зможуть їх повернути. Але, на їхнє щастя, вони заборгували не Росії, тому ніхто не вимагає від цих країн розраховуватися стратегічними об’єктами економіки, територіями чи державною незалежністю.

Тимошенко не буде єдиним яйцем у російському кошику

Мюнхенський виступ Юлії Тимошенко, який можна назвати євроатлантичною капітуляцією України, найімовірніше, не був випадковим. Як відомо, новий президент США Барак Обама запропонував Росії разом з Америкою скоротити ядерні арсенали двох держав до 1000 ядерних зарядів із кожної сторони. Москва негайно скористалася пропозицією, щоб зажадати (в обмін на свою згоду) від Вашингтона відмови від підтримки євроатлантичної інтеграції України і Грузії. І саме в цей момент у Мюнхені дуже вчасно пролунала антиєвроатлантична заява Тимошенко, що має полегшити Обамі кроки в напрямку задоволення російських вимог.

Загальна картина для Тимошенко з огляду на національні інтереси України вимальовується не дуже приваблива. Їй варто згадати, як у 2004 році Кремль підтримував на президентських виборах в Україні Віктора Януковича і чим це для нього закінчилося.

Проте Москва зробила з тих подій власні висновки і явно більше не буде складати всі яйця в один кошик. Тому нині вона робить ставку на кількох українських політиків, що могли б стати в майбутньому добре керованими – з Кремля. Це дуже різні за поглядами і вдачею люди, але їх об’єднує одна обставина, а саме: всі вони мають у минулому деякі сумнівні обставини їхньої біографії.

Москві вистачить компромату на охочих до російських політичних очків

Щодо Юлії Тимошенко, то це, безумовно, ЄЕСУ – Єдині енергетичні системи України, потужна економічна структура, де разом із Павлом Лазаренком Юлія Тимошенко торгувала російським газом. А ця сфера і в Україні, і в Росії є дуже непрозорою і майже всуціль корумпованою.

Цікаво, що майже всі колишні російські партнери бізнес-леді Тимошенко, зокрема й генерали міністерства оборони Росії, засуджені російськими судами за економічні злочини. Чи не слід‚ що веде до ЄЕСУ, зробив Юлію Тимошенко такою схильною до бажаного для Кремля газового компромісу? А якщо вона стане першою особою України‚ то чи не отримає Кремль невидимі важелі управління найвищою посадовою особою України?

Останнім часом із публічними закликами змінити зовнішню політику України дуже часто виступає Володимир Литвин. Він також пропонує «не дратувати» Росію. Литвина вважають одним із претендентів на посаду Президента України.

Але Володимир Литвин, якщо виходити із записів майора Мельниченка‚ був причетний до справи вбивства Георгія Гонгадзе. Важко сказати, що знають у Кремлі про цю справу, але після поїздки до Москви Литвин почав характеризувати українську політику щодо Росії як «викличну». Всю провину за погіршення українсько-російських відносин Литвин покладає виключно на Україну. Литвин уникає будь-яких критичних зауважень на адресу нинішнього російського керівництва. Але академікові історії Литвину треба було б розуміти‚ що найбільше дратує імперське керівництво Росії (адже політичний курс Кремля‚ спрямований на відновлення імперії‚ є очевидним) саме існування України як незалежної держави.

Не програє Кремль‚ і якщо на президентських виборах в Україні переможе Віктор Янукович. За часів СРСР Янукович двічі скоював кримінальні злочини, але після звільнення з місць ув’язнення він зробив блискучу кар’єру, вступив до лав КПРС і навіть виїжджав до капіталістичних країн на спортивні змагання‚ про що важко було мріяти пересічному громадянинові СРСР, а тим більше колишньому рецидивістові. Хто сприяв кар’єрі вчорашнього в’язня? Можна здогадатися…

Цілком можливо‚ що незабаром до претендентів на президентську булаву приєднається ще й Олександр Мороз, який також мав не до кінця з’ясований стосунок до справи вбивства Георгія Гонгадзе. Це той Мороз, який під час боротьби за розподіл Чорноморського флоту публічно заявив, що якби це залежало особисто від нього‚ він би віддав увесь Чорноморський флот Росії без будь-яких компенсацій.

А поки що всі фігуранти наполегливо накопичують позитивні очки на російському політичному напрямку. Це й проросійські заяви, статті у міжнародній пресі, символічні акції тощо. Не можуть ці люди обійтися без поїздок до Москви…

Допоки українські політики вважатимуть московський чинник вирішальним на всіх виборах в Україні‚ українська незалежність залишатиметься доволі формальною.

(Київ – Прага)
  • 16x9 Image

    Ігор Лосєв

    Кримчанин у дев’ятому поколінні, кандидат філософських наук, політичний оглядач газети «День». Від самого заснування працював у виданнях Кримського півострова, які виходили друком до окупації Криму Росією: був членом редколегії газети ВМСУ «Флот України» і науковим редактором журналу «Морська держава». Є автором кількох книг, серед яких «Історія і теорія світової культури: європейський контекст», «Севастополь – Крим – Україна: хроніка інформаційної оборони», «Azat Qirim чи колонія Москви? Імперський геноцид і кримськотатарська революція» (у співавторстві) й інших.

Дивитись коментарі (31)

XS
SM
MD
LG