Гібралтар – це висока протяжна скеля (понад 400 метрів заввишки), що виходить, наче стрілка, на кілька кілометрів у Середземне море і лише кількадесят кілометрів не доходить до Африки.
За легендами, колись між Європою й Африкою не було розриву, тож Середземне море й Атлантичний океан не були поєднані. Геракл одного дня пробив перешийок між Європою й Африкою у найвужчому місці, створивши Гібралтарську протоку, причому скеля, яка нині є Гібралтаром, була відома як Монс Кальпе – один із двох «Стовпів Геракла», чи то «Геркулесових стовпів». У доколумбівський період вважали, що тут світ і закінчується, бо далі за океаном землі більше нема.
Гібралтар – це лише 6 з половиною квадратних кілометрів поверхні, де більшість людей мешкає біля підніжжя скелі з західного боку навпроти іспанських міст Альхесірас та Тарифа через бухту, а зі східного боку кількасот осіб мешкає у селі під назвою Каталан Віллідж (як показує назва, на честь переселенців з Каталонії). Зі своїми неповними 30 тисячами населення і непридатною для будівництва помешкань скелею, яка домінує на ландшафті, Гібралтар є однією з найбільш густонаселених країн світу.
1704 року після війн за спадщину Іспанії цю землю завоювали британці. Мирні договори, укладені через кілька років, закріпили відмову Іспанії від суверенітету над цією землею. Та по тому Мадрид поновив спроби знову стати господарем Гібралтару, навіть намагався кілька разів відвоювати його.
Та, незважаючи на всі зусилля Іспанії повернути Ґібралтар, які тривають досі, країна залишається британською територією, а число супротивників навіть часткового переходу під іспанський суверенітет, згідно з референдумом 2002 року, сягає 99 відсотків. Це незважаючи на те, що для більшості населення рідною мовою є жаніто, або яніто, що є практично андалузійським діалектом іспанської зі вкрапленнями англійської та інших мов, як-от мальтійської та лядіно (мови іспанських євреїв). Зовні типового гібралтарця від іспанця не відрізнити, а видає лише чудове знання британської англійської – офіційної мови.
Скеля – саме цим словом називають Гібралтар неофіційно – нерозривно пов’язана з британською історією. Тут упродовж 300 років постійно точилися бої, облоги, обстріли з тисячами жертв. 1969 року іспанський диктатор Франко влаштував блокаду, закривши кілометровий сухопутний кордон. Це було наче Берлінський мур у Західній Європі. Блокада тривала 14 років, коли було розділено цілі сім’ї – мешканці Гібралтару були цілком ізольовані на своєму клаптику землі. На кожному кроці тут бачиш пам’ятники британським військовикам і старі фортифікації, музеї, що розповідають про війни.
Гібралтарські цікавинки
У Гібралтарі також надзвичайно цікавий тваринний світ. Скажімо, це єдине місце в Європі, де в природних умовах живуть дикі мавпи – макаки. Причому, часом вони спускаються зі скелі до самого міста. Про них власник місцевого пабу Пол розповідає: «Мавпи є своєрідним символом Гібралтару. Ми віримо, що поки мавпи залишатимуться тут, Гібралтар залишатиметься британським. Тож всі ми любимо ці створіння, і їм дозволяється робити все, що їм заманеться. За ними добре доглядають».
І ще кілька фактів: усі релігії тут дуже мирно співіснують: велика єврейська громада має у центрі міста чотири старі синагоги, а у найближчій до Африки точці на кручі над протокою стоїть одна з найбільших мечетей у ЄС.
1954 року королева Єлизавета ІІ була тут під час весільної подорожі, що викликало люту реакцію тодішнього франкістського режиму Іспанії. 1969 року бітл Джон Леннон одружився тут із Йоко Оно.
Унікальна кухня країни поєднує традиційну сувору британську кухню з іспанськими впливами.
А злітно-посадкова смуга місцевого летовища перетинає центральну автотрасу, рух на якій зупиняють для прибуття і відльотів літаків – щоправда, це стається кілька разів на день. Кажуть, що цей аеропорт найближче в усьому світі до міста, яке обслуговує, лише за півкілометра.
(Лондон – Прага – Київ)
За легендами, колись між Європою й Африкою не було розриву, тож Середземне море й Атлантичний океан не були поєднані. Геракл одного дня пробив перешийок між Європою й Африкою у найвужчому місці, створивши Гібралтарську протоку, причому скеля, яка нині є Гібралтаром, була відома як Монс Кальпе – один із двох «Стовпів Геракла», чи то «Геркулесових стовпів». У доколумбівський період вважали, що тут світ і закінчується, бо далі за океаном землі більше нема.
Гібралтар – це лише 6 з половиною квадратних кілометрів поверхні, де більшість людей мешкає біля підніжжя скелі з західного боку навпроти іспанських міст Альхесірас та Тарифа через бухту, а зі східного боку кількасот осіб мешкає у селі під назвою Каталан Віллідж (як показує назва, на честь переселенців з Каталонії). Зі своїми неповними 30 тисячами населення і непридатною для будівництва помешкань скелею, яка домінує на ландшафті, Гібралтар є однією з найбільш густонаселених країн світу.
1704 року після війн за спадщину Іспанії цю землю завоювали британці. Мирні договори, укладені через кілька років, закріпили відмову Іспанії від суверенітету над цією землею. Та по тому Мадрид поновив спроби знову стати господарем Гібралтару, навіть намагався кілька разів відвоювати його.
Та, незважаючи на всі зусилля Іспанії повернути Ґібралтар, які тривають досі, країна залишається британською територією, а число супротивників навіть часткового переходу під іспанський суверенітет, згідно з референдумом 2002 року, сягає 99 відсотків. Це незважаючи на те, що для більшості населення рідною мовою є жаніто, або яніто, що є практично андалузійським діалектом іспанської зі вкрапленнями англійської та інших мов, як-от мальтійської та лядіно (мови іспанських євреїв). Зовні типового гібралтарця від іспанця не відрізнити, а видає лише чудове знання британської англійської – офіційної мови.
Скеля – саме цим словом називають Гібралтар неофіційно – нерозривно пов’язана з британською історією. Тут упродовж 300 років постійно точилися бої, облоги, обстріли з тисячами жертв. 1969 року іспанський диктатор Франко влаштував блокаду, закривши кілометровий сухопутний кордон. Це було наче Берлінський мур у Західній Європі. Блокада тривала 14 років, коли було розділено цілі сім’ї – мешканці Гібралтару були цілком ізольовані на своєму клаптику землі. На кожному кроці тут бачиш пам’ятники британським військовикам і старі фортифікації, музеї, що розповідають про війни.
Гібралтарські цікавинки
У Гібралтарі також надзвичайно цікавий тваринний світ. Скажімо, це єдине місце в Європі, де в природних умовах живуть дикі мавпи – макаки. Причому, часом вони спускаються зі скелі до самого міста. Про них власник місцевого пабу Пол розповідає: «Мавпи є своєрідним символом Гібралтару. Ми віримо, що поки мавпи залишатимуться тут, Гібралтар залишатиметься британським. Тож всі ми любимо ці створіння, і їм дозволяється робити все, що їм заманеться. За ними добре доглядають».
І ще кілька фактів: усі релігії тут дуже мирно співіснують: велика єврейська громада має у центрі міста чотири старі синагоги, а у найближчій до Африки точці на кручі над протокою стоїть одна з найбільших мечетей у ЄС.
1954 року королева Єлизавета ІІ була тут під час весільної подорожі, що викликало люту реакцію тодішнього франкістського режиму Іспанії. 1969 року бітл Джон Леннон одружився тут із Йоко Оно.
Унікальна кухня країни поєднує традиційну сувору британську кухню з іспанськими впливами.
А злітно-посадкова смуга місцевого летовища перетинає центральну автотрасу, рух на якій зупиняють для прибуття і відльотів літаків – щоправда, це стається кілька разів на день. Кажуть, що цей аеропорт найближче в усьому світі до міста, яке обслуговує, лише за півкілометра.
(Лондон – Прага – Київ)
