Доступність посилання

ТОП новини
13 листопада 2019, Київ 19:24

Мільйони німецьких інвестицій в Україну вилетіли в «трубу»?


Колишній посол України в Німеччині Cергій Фареник

Прага – Колишній посол України в Німеччині Сергій Фареник попереджає, що нові плани європейців із модернізації української труби може спіткати та сама доля, що й подібний проект із німцями з 2005 року, який Україна, на його думку, змарнувала. Про це Сергій Фареник заявив в інтерв’ю Радіо Свобода. Доля цього колишнього українського дипломата нагадує детективний сюжет: у тому ж 2005 році найвищий за рангом український дипломат у Берліні на Батьківщині був оголошений в розшук, хоча він не припиняв виконувати свої службові обов’язки. 49-річний Сергій Фареник захистив своє ім’я в судах, але не поспішає повертатися в Україну. Тепер у Москві він вчить майбутніх російських дипломатів і витягає з шухляди документи зі своєї української зовнішньополітичної кар’єри.

«Кучміст» і ставленик «донецького» клану» – так говорили у Києві про Сергія Фареника у часи Помаранчевої революції. Та все ж саме йому, як послові України в Німеччині, довелося готувати візит Президента Віктора Ющенка до Берліна в березні 2005 року. Можливо, цьому сприяло те, що в списку регалій Фареника була посада позаштатного радника Ющенка, коли той був прем’єром.

На хвилі піднесення після помаранчевих подій Німеччина послухала виступ Віктора Ющенка у Бундестазі і вирішила позичити Україні 2 мільярди євро на проекти в нафтогазовій галузі. Перший транш у розмірі 300 мільйонів доларів надійшов від «Дойче банку» у квітні 2005 року.
Cергій Фареник був у міжнародному розшуку ще як посол у Берліні з 29.06.2005. Указ про його звільнення Президентом, без пояснення причин, вийшов через місяць - 26.07.2005.


Сергій Фареник каже, що цю кредитну угоду готували з кінця 1990-их років, а сам він був прикро вражений, коли з неофіційних джерел дізнався, що німецькі кошти пішли на зовсім інше, ніж, на його думку, домовилися у Берліні.

«Я дізнаюся через своїх товаришів і друзів у Кабінеті Міністрів, що замість того, щоб направити їх на програми модернізації української ГТС, ці гроші були поділені на три частини: частина пішла в Об’єднані Арабські Емірати на так звану розробку програм видобутку нафти в Еміратах, хоча німці на це гроші не давали; частина пішла на погашення раніше існуючих кредитних зобов’язань; і ще одна частина пішла на погашення заборгованості за поставлений туркменський газ. Замість того, щоб потратити ці гроші на модернізацію української ГТС, перший транш було потрачено на які завгодно цілі, крім тієї, яку декларував народний президент Ющенко в Німеччині», – каже Сергій Фареник.

Сперечалися «з піною на губах»

Дізнавшись про те, що гроші могли піти за межі України, колишній посол відразу ж вилетів до Києва, де переконав тодішнього віце-прем’єра Олега Рибачука зібрати нараду, щоб з’ясувати, що ж Україна робить з німецьким кредитом. Тоді ж, за свідченням Фареника, вирішили, що треба посилити контроль за проектом. Колишній дипломат припускає, що він сам у результаті постраждав саме від тих, кому була вигідна непрозора схема. Про перипетії Фареника далі у цій статті. Спершу ж спробуємо з’ясувати долю німецьких інвестицій.

Колишній віце-прем’єр Олег Рибачук згадує, що урядовці сперечалися про кредит «Дойче банку» «з піною на губах». Сергій Фареник уже тоді попереджав про можливість нецільового використання грошей, але у відповідь почув заперечення. ««Нафтогаз» тоді стверджував, що отримував кредит на розвиток, що може витрачати гроші на власний розсуд, що він є дуже надійний позичальник. Я тоді кредитної угоди не бачив. У нас була всього одна нарада, а потім трапилася та незрозуміла історія з Фареником», – розповів Радіо Свобода Олег Рибачук.

Якщо Олег Рибачук каже, що угоди між «Нафтогазом» і «Дойче банком» не бачив, то Сергій Фареник говорить, що в нього текст документу «не зберігся».

Натомість українська державна компанія і нині наполягає, що угоди з німцями не порушувала. У прес-службі НАК «Нафтогаз» повідомили Радіо Свобода, що кредит виділявся на фінансування «загальнокорпоративних цілей» і зрештою кошти пішли на виробничу програму, показники якої затвердив український уряд. Але куди саме пішов кредит, Радіо Свобода не пояснили. У «Нафтогазі» обмежилися скупим повідомленням, пославшись на «високі вимоги щодо нерозголошення інформації», які передбачає кредит. Там кажуть, що досі не мали ніяких претензій від німецького кредитора. Радіо Свобода також надіслало інформаційний запит до «Дойче банку», але відповіді не отримало.

Якби Україна розтринькала гроші, то був би і сигнал від німців, припускає директор енергетичних програм київського Центру «Номос» Михайло Гончар. У липні 2005 року він був учасником засідання українсько-німецької групи високого рівня з економічних питань у Берліні.

«Якби ця угода була чітко орієнтована на модернізацію газотранспортної системи України, то не те, що зараз, а раніше мав би місце достатньо серйозний скандал», – вважає Михайло Гончар.

Водночас український енергетичний експерт сумнівається в тому, що державна компанія ефективно розпорядилася закордонним кредитом. «З можливих варіантів витрачання коштів були обрані варіанти проїдання. Тому, звичайно, осад у німців залишився», – говорить Михайло Гончар.

Доктор Фердинанд Павел – науковий співробітник німецького Інституту економічних досліджень у Берліні, член Німецької консультативної групи при українському уряді в Києві. Він каже Радіо Свобода, що кредит «Дойче банку» є одним із найбільших в новітній історії української натфогазової промисловості і, звичайно, те, як Україна його використала, віддзеркалює спроможність держави поліпшити ефективність галузі і є лакмусовим тестом для інших потенційних кредиторів України.

Знову до гри вступив всюдисущий, або міфічний «Петрогаз»

Як же все-таки українська державна компанія «проїла» закордонний кредит? Як свідчить доповідна записка «Нафтогазу» з архіву Сергія Фареника за 2005 рік, з 300 мільйонів доларів першого траншу німецького кредиту майже 9 мільйонів опинилися в Об’єднаних Арабських Еміратах.

З архіву С.Фареника - доповідна записка «Нафтогазу» про використання першого траншу німецького кредиту (1-ша частина)

З архіву С.Фареника - доповідна записка «Нафтогазу» про використання першого траншу німецького кредиту (2-га частина)

Колишній український посол каже, що вже переїхавши до Москви, він побачив можливий адресат цих коштів.

«Як учений я був присутній на кількох нарадах, на яких обговорювали плани розбудови світової енергетичної системи. Під час цих нарад я особисто бачив документ, з якого випливало, що ці 8 з половиною мільйонів доларів пішли в Емірати на рахунки компанії «Петрогаз». Також я бачив, але я не маю на руках цих документів, що і з наступних траншів частина коштів йшла саме на цю компанію», – говорить Фареник.

Уже давно ходять чутки, що компанія «Петрогаз» пов’язана з братом Президента Петром Ющенком і немовби займається відмиванням грошей для цілої родини. Глава держави також не раз спростовував подібні звинувачення, посилаючись на брак документів і жартуючи, що його брат фігурує вже всюди: «від космосу до підземелля».

Але тут варто згадати і про те, що в 2005 році, коли Україна брала німецький кредит, то про можливі проекти в Еміратах ніхто публічно не згадував. Тодішній голова «Нафтогазу» Олексій Івченко спочатку запевнював, що гроші підуть на модернізацію нафтогазовидобувної сфери і газотранспортної системи України. Українські ж оглядачі вже тоді сумнівалися, що керівництво компанії має чіткий інвестиційний план.

Німецький економіст Фердинанд Павел припускає, що для «Дойче банку» це вже другорядне питання.

«Я не знаю умов кредиту, але якщо його надавали для того, щоб підвищити ліквідність «Нафтогазу», то я не бачу проблеми у тому, що українська компанія інвестувала частину грошей за кордон, якщо від цього була віддача», – зауважив німецький оглядач у коментарі для Радіо Свобода. За його словами, це був не політичний, а комерційний кредит, а для німецького інвестора головне не втратити вкладені гроші.

Проїли геть усе?

Важко сказати, наскільки задоволені німці тим, як Україна витратила їхні гроші, але фактом є те, «Нафтогаз» зміг скористатися лише частиною кредитної лінії «Дойче банку» – позичив 600 мільйонів доларів із оголошених спочатку 2 мільярдів євро. Їх треба повернути в 2012 році. Як повідомляв тодішній керівник НАКу Олексій Івченко, українська компанія брала ці кошти без гарантій держави, без застави активів, із середньою ставкою до 8 % річних.

Яка ж віддача від великої позики? Керівник київського Центру енергетичних досліджень Костянтин Бородін керував прес-службою НАК «Нафтогазу» до того, як Україна отримала німецький кредит і невдовзі після цього. Він вважає, що гроші «Дойче банку» пішли на фінансування бюжетних програм, але аж ніяк не на повернення інших боргів, чи на проект в Еміратах, як мовилося у доповідній записці «Нафтогазу», оприлюдненій Сергієм Фареником.

«У той період могло виконуватися лише ТЕО доцільності чи недоцільності проекту в Еміратах. Але вартість ТЕО могла складати до 5 мільйонів доларів, навіть із залученням фахівців зі світовим ім`ям. Це абсолютно неспівставні цифри. Станом на початок 2005 року «Нафтогаз» також мав дуже мало боргів. А щодо доповідної записки – на жаль, уже в той період було, коли пиcали одне, мали на увазі щось інше, а виходило щось третє», – сказав Костянтин Бородін в інтерв’ю Радіо Свобода.

Він зауважує, що впродовж 2005 року «Нафтогаз» України позичив за кордоном мільярд доларів (з них 600 мільйонів у Німеччині), і в тому ж році податкове наванатаження на компанію зросло на той самий мільярд.

Незалежному українському енергетичному експертові Олександру Нарбуту використання закордонних кредитів «Нафтогазу» нагадує чорну діру. «Відсутній аудит, немає ефективного використання грошей. Саме це підштовхує Брюссель до нинішньої позиції щодо України, з саме – спершу домашнє завдання, тобто реформи, а потім уже гроші».

Народний депутат Григорій Омельченко (БЮТ) у 2005 році закликав створити урядову комісію, щоб з’ясувати, чи мав рацію Сергій Фареник, коли попереджав про загрозу економічним інтересам України у зв’язку з тим, як у Києві почали використовувати німецьку позику. Цей голос не почули. Як повідомили Радіо Свобода вже в квітні 2009 року, ні Головне контрольно-ревізійне управління, ані СБУ не перевіряли, як Україна розпорядилася багатомільйонним кредитом «Дойче банку».

Депутатський запит Г.Омельченка про заяви С. Фареника


Посла пасли біля МЗС

Але ця історія не тільки про великий кредит. Чи то за збігом обставин, чи, як вважає колишній посол України у Німеччині, передовсім через нафтогазовий проект, невдовзі після гарячих київських дебатів про його долю Генеральна прокуратура України оголосила про те, що тодішній керівник дипломатичного відомства України в Берліні причетний до газової афери. Це було в липні 2005 року.

До того, як стати послом у Німеччині, Сергій Фареник очолював будівельну корпорацію «УкраАзіаБуд» де, за підозрою слідчих, міг підробити документи, щоб незаконно розмитнити туркменський газ. Ще під час «гарячого» для нього літа 2005 року Сергій Фареник говорив, що слідчі витягнули справу, в порушенні якої було відмовлено ще за часів президентства Леоніда Кучми.

Коли Сергія Фареника викликали до Києва на нараду в МЗС, то перед будівлею зовнішньополітичного відомства його зустріли слідчі, які повідомили йому, що він невиїзний. Зрозуміло, що він втратив посаду, але йшлося ще про загрозу тюрми. Фареник знову кинувся до судів, і в жовтні 2005 року, як запевнює колишній дипломат, він остаточно виграв справу в Апеляційному суді.

Фареник каже, що поки він чекав на рішення суду, на нього самого і на його родину чинили сильний тиск. Дійшло до того, що хтось підкинув патрони в автомобіль його дружини. Провокація зірвалася тому, що Фареник на той час уже найняв охоронну фірму, яка зняла на відео, як це відбувалося.

А під час цих перипетій Україна вперше в своїй історії отримала посла, що перебував у міжнародному розшуку. «З 29 червня, будучи в Німеччині на прийомах, я був оголошений в Україні в розшук. Хоча чого шукати людину, яка займає офіційну посаду і кожен день на зв’язку? Я переконаний, що ця інформація була відома і німецькому МЗС, і відповідним німецьким службам. І вони на мене з певним здивуванням дивилися: якщо його розшукують, то чого він ходить на прийоми, а якщо це не так, то навіщо про це писати?», – запитує Сергій Фареник.

«А як треба?» – долю посла вирішували в Генпрокуратурі

Колишній віце-прем’єр України з європейської інтеграції Олег Рибачук говорить, що дотепер не може зрозуміти підґрунтя скандалу.

«Я не міг собі такого уявити, а я займаюся все життя міжнародною діяльністю. Уявіть собі, що посол у ключовій країні затримується прокуратурою, і якось це буденно прозвучало, начебто якогось там бомжа на вокзалі прибрали, і все. І про це не хотіли говорити», – каже Олег Рибачук.

Він згадує, що в 2005 році дуже довго з’ясовував у Генпрокуратурі, чим саме завинив посол: «Я телефоную як віце-прем’єр в прокуратуру і мене там дві години, до смішного, протримали. Спочатку сказали, що ні, потім сказали, що щось є, а потім – а як треба? Це було моє найбільше враження від того, як у нас працює державна система».

Якщо Олегу Рибачукові було важко з’ясувати обставини справи, то Радіо Свобода тоді відмовили у поясненнях і в Генпрокуратурі, і в МЗС, і в прес-службі Президента.

Почесний консул України у Саксонії Єлена Гоффманн у 2005 році очолювала німецько-українську парламентську групу в Бундестазі. Колишній депутат німецького парламенту (1994-2005) каже, що історія з тим, як Україна відкликала Сергія Фареника з Берліна, підірвала імідж нової на той час української влади. За її словами, у Берліні дехто навіть крутив пальцями коло скроні. «Ми не маємо права з’ясовувати, чи було щось проти пана Фареника, чи не було. Це не наша справа. Але те, як Україна відкликала його з посади посла, цим Україна показала, що вона ще далека від дотримання європейських норм. Можна все було зробити дипломатично. А так імідж України сильно постраждав в експертних колах», – каже колишній депутат Бундестагу.

Єлена Гоффманн спостерігала за роботою вже кількох українських послів у Берліні і вважає, що Сергій Фареник «справді багато працював для своєї країни».

Чого Фареник навчає російських дипломатів

Після скандалу у Києві і в Берліні, восени 2005 року, Сергій Фареник вирішив переїхати до Росії, так само як це зробила низка інших українських посадовців, які відчули себе ображеними помаранчевою владою. Каже, що допомогли російські друзі, київський диплом доктора філософських наук і наукові роботи про енергетику. У Москві Фареник спершу увійшов до правління промислово-дослідного інституту зварювальних систем і технологій «Нафтогазоізоляція», де зайнявся проблемами енергозбереження. А з 2007 року Фареник обіймає посаду заступника генерального директора «Корпорації «Монтажспецбуд», де відповідає за інвестиційні програми. У списку замовників цієї організації можна знайти Міністерство оборони Російської Федерації і «Газпром».

З минулого року Сергій Фареник також викладає на кафедрі Державного управління і права Московського інституту міжнародних відносин (МГІМО). Він вчить майбутніх російських дипломатів мистецтву управління великою компанією, а в списку підготовлених ним курсів можна знайти і такий: «Нафтогазовий комплекс Російської Федерації в енергетичному сегменті геополітичного середовища».

З листопада 2005 року Сергій Фареник не був в Україні і каже, що наразі не поспішає додому через стан українського правосуддя: «Я чудово розумію, що попри те, що кримінальну справу щодо мене рішенням Апеляційного суду припинено, змінюються дві-три фрази в фабулі - і заводиться нова кримінальна справа».

Водночас колишній український дипломат не хоче відмовлятися від українського громадянства, хоча такі пропозиції вже мав. «Я відчував і відчуваю себе громадянином України. Можу отримати російське громадянство в реєстраційному порядку. Мені вже пропонували це зробити, тому що бажано, щоб деякими бізнес-проектами керував громадянин Росії, але я поки що не готовий до цього. Я народився в Україні і чудово працюю в Росії, будучи громадянином України», – говорить Сергій Фареник.

Крім історії з німецьким кредитом, колишній посол у України в Берліні каже, що знає ще багато цікавих історій про те, як в ЄС і на пострадянських теренах займаються великою політикою і великим бізнесом.

(Прага – Київ)

  • 16x9 Image

    Мар’яна Драч

    На Радіо Свобода з 1996 року, вела різні програми, серед яких «Україна і світ» та «Свобода сьогодні». Вивчала міжнародні відносини в Рузвельтському університеті в Чикаго і державне управління та економіку в Інституті державного управління і місцевого самоврядування (нині Академія) в Києві. Директор української служби Радіо Свобода з травня 2013 року.

Дивитись коментарі (7)

XS
SM
MD
LG