Доступність посилання

ТОП новини

КУЛЬТ-МАЙДАН на Свободі. Симон Петлюра як символ. «Вінграновські читання»


Київ – Кінець травня – час пам’ятний, час ювілеїв і річниць. 22 травня минуло 148 років із дня перепоховання праху Тараса Шевченка в Україні, на Чернечій горі. Цього ж дня, рівно 30 років тому Львів (а з ним і вся Україна) провів в останню путь Володимира Івасюка, легендарного композитора, чия творчість вивела модерну українську пісню на вселюдські обшири. В магічному числі «22» закодована і ще одна вікопомна подія – цього дня 130 років тому народився майбутній Голова Директорії УНР та Головний Отаман Армії УНР Симон Петлюра.

Літографічний портрет Симона Петлюри з фонду ЦДІА України у Львові.
Ця постать, пройшовши хресний шлях Української Революції 1917-1921 років, стала символом усіх українських визвольних змагань, символом боротьби, спротиву й пориву до свободи. Саме тому українофоби усіх мастей, влад і режимів так густо засмальцьовували постать Симона Петлюри шарами брехні, так злобствують ще й дотепер при одній згадці його імені.

Але в Незалежній Україні настав час подивитися на лідера визвольних змагань справедливим, а головне – власним, українським поглядом. Саме на цьому наголошував Президент України Віктор Ющенко, виступаючи на урочистому вечорі з нагоди 130-річчя від дня народження Симона Петлюри, що відбувся в Національному драматичному театрі імені Івана Франка. Президент висловив переконання, що тепер «час жити своїм розумом». «Час стати самими собою й навчитися поважати себе і свою власну історію, пам’ятати своїх власних героїв. Час поглянути на нашу історію рідним, чистим поглядом. Час оцінювати її з українських, а не нав’язаних ззовні позицій», – зазначив Віктор Ющенко.

Згадані українські позиції, слід сказати, будуть міцними лишень за умови єдності національних політичних сил, коли особисті амбіції поступляться загальнонаціональним і державним інтересам. Рухаються українські політики в цьому напрямку? Питання риторичне...

«Боротьба ставить на порядок денний питання про організацію національних сил, про сталеві, міцні форми цієї організації», – нагадав Віктор Ющенко. З цим важко не погодитися. І водночас вжахнутися, роззирнувшись на нинішні політичні тусовки. Де вона, «організація національних сил» – квола, безсенсова армія, напівпрофесійна СБУ, карликові патріотичні партії, гротескне козацтво, розколота церква, аморфні ЗМІ? Вже не кажучи про «сталеві форми»...

Тому, оцінюючи постать Петлюри, віддаючи належну шану, потрібно робити недвозначні висновки. Зробив їх і Президент Ющенко. Він закликав відверто визнати – якщо не об’єднаємося нині, не наведемо лад у країні, то загроза національній державності може стати цілком реальною. Він також закликав усім загрозам і викликам протиставити національну єдність, усвідомлення державності як найвищої цінності, яка гарантує Україні стабільність, прогрес і достойне місце в європейській сім’ї народів.

П'ятиріччя «Вінграновських читань»

Микола Вінграновський (1936 – 2004)
П’ятий травень минає, як відійшов за вічну межу Микола Вінграновський. Ще визначаються літературознавці, де доробок митця вагоміший – в поезії чи в прозі. Ще немає в Україні вулиць і пароплавів його імені, меморіалів і музеїв-садиб. Але є дзвінко-срібне слово поета. І є пам'ять, котрою поволі, але неухильно наснажується українське буття. Прикметно, що навіть для матеріальних її виявів не потрібно ані президентських указів, ані ухвал Спілки письменників, ані столичних ініціатив. Так, вже вп'яте на Білоцерківщині, в селі Яблунівка відбуватимуться «Вінграновські читання», зорганізовані за підтримки Фонду Вінграновського.

Тут, в мальовничому урочищі на березі Росі любив відпочивати й творити геніальний поет. І саме тут 2005 року, постав перший в Україні пам'ятник Миколі Степановичу, збудований за ініціативи Яблунівської сільської ради, Білоцерківського осередку Фонду культури України та місцевого мецената Сергія Мовчана. Цей скромний пам'ятник постав органічно й щиро, ніби виріс із трави, ніби був тут завжди, разом із яблунівськими скелями, дубами й очеретами. Саме тут, біля цього скромного обеліска, може, як ніде, сходяться потаємні сенси і силові «вінграновські» поля.

Тож не дивно, що кожного року, в останню суботу травня, галявина над Россю збирає з усіх усюд шанувальників Вінграновського. Зокрема, тут побували Борис Олійник, Василь Герасим'юк, Надія Степула, Ніна Гнатюк, Павло Вольвач (так, трапилося щастя й мені бувати там, до того ж – неодноразово), Ролан Сергієнко, Мирослав Лазарук, інші письменники та численні шанувальники поетового слова. Збиратимуться вони біля пам'ятника Поету знову й знову, незмінно розширюючи власне коло.

Прикметно, що в переддень чергових «Вінграновських читань» Мирослав Лазарук в столичному музеї Шевченка презентував книгу спогадів «Микола Вінграновський. Степовий Сварог», котру видало харківське видавництво «Фоліо». Основою збірки есеїв стали розповіді буковинського письменника про спільні з Вінграновським мандри Україною. Сторінки «Сварога...» сповнені масою цікавих епізодів, історій, деталей, з мерехкої мозаїчності котрих складається яскравий, іноді химерний, але живий образ одного з найкращих українських поетів ХХ сторіччя.

(Київ – Прага)

ВИБІР ЧИТАЧІВ

XS
SM
MD
LG