Відділення історико-філологічних наук Російської академії наук навіть розіслало листа, в якому запитало в академічних інститутів, із якими саме напрямками у фальсифікації варто боротися і – що найголовніше – як цією боротьбою займаються шановні вчені.
Що цікаво – заступнику академіка-секретаря відділення академіку Валерію Тішкову «стало соромно» за цей лист буквально в момент його оприлюднення у ЗМІ і він пообіцяв його відкликати. Однак, зрештою, справа не в листі. Академік Тішков, колишній ліберальний чиновник єльцинських часів, може усвідомити, що впливає на його репутацію. А от з точки зору посереднього кар’єриста боротьба з фальсифікаціями може стати чудовим напрямком для власної «наукової» діяльності. Не треба займатися серйозними дослідженнями, писати книжки і монографії, їздити в нудні археологічні експедиції. Для чого? Можна боротися, та ще й вишукувати тих, хто не бореться!
І в цьому посередній кар’єрист стає неймовірно схожим на самого президента Російської Федерації. В ситуації, коли голова уряду Володимир Путін контролює фінансові джерела – а це і є реальна влада у сучасній Росії – президенту Медведєву просто потрібно чимось зайнятися. І продемонструвати, що заняття є.
Дали можливість прозвітуватися вірним історикам
Із «фальсифікаціями історії» в Росії борються не перший день і навіть не перший рік. До речі, першим високопосадовцем, що звернув увагу на те, що у підручниках щось не так, був перший путінський прем’єр-міністр Михайло Касьянов, який згодом опинився у лавах опозиції і тепер вже варто стежити, щоб не фальсифікували його урядову діяльність. Проте ані Касьянову, ані Путіну не спадало на думку створити беззмістовний бюрократичний механізм «боротьби». Це зробив тільки Медведєв, у лібералізмі якого намагалися переконати нас деякі російські і західні спостерігачі – ну, принаймні, до війни в Грузії...
Ніде правди діти, справа тут не в лібералізмі чи консерватизмі. Справа в тому, що треба себе чимось зайняти. І забезпечити роботою власне оточення. І дати можливість прозвітуватися вірним історикам, що фальсифікації успішно подолано до наступного виголошення президентом Росії послання до Федеральних зборів. А до того ж відібрати час у нас, журналістів – замість того, щоб займатися реальними проблемами Росії з її економічною кризою, дефіцитним бюджетом і танучим на очах резервним фондом, ми змушені коментувати речі з недавнього радянського минулого – речі, які як і тоді, так і тепер не можуть змінити реальність і вже тому не мають ну абсолютно ніякого значення...
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
Що цікаво – заступнику академіка-секретаря відділення академіку Валерію Тішкову «стало соромно» за цей лист буквально в момент його оприлюднення у ЗМІ і він пообіцяв його відкликати. Однак, зрештою, справа не в листі. Академік Тішков, колишній ліберальний чиновник єльцинських часів, може усвідомити, що впливає на його репутацію. А от з точки зору посереднього кар’єриста боротьба з фальсифікаціями може стати чудовим напрямком для власної «наукової» діяльності. Не треба займатися серйозними дослідженнями, писати книжки і монографії, їздити в нудні археологічні експедиції. Для чого? Можна боротися, та ще й вишукувати тих, хто не бореться!
І в цьому посередній кар’єрист стає неймовірно схожим на самого президента Російської Федерації. В ситуації, коли голова уряду Володимир Путін контролює фінансові джерела – а це і є реальна влада у сучасній Росії – президенту Медведєву просто потрібно чимось зайнятися. І продемонструвати, що заняття є.
Дали можливість прозвітуватися вірним історикам
Із «фальсифікаціями історії» в Росії борються не перший день і навіть не перший рік. До речі, першим високопосадовцем, що звернув увагу на те, що у підручниках щось не так, був перший путінський прем’єр-міністр Михайло Касьянов, який згодом опинився у лавах опозиції і тепер вже варто стежити, щоб не фальсифікували його урядову діяльність. Проте ані Касьянову, ані Путіну не спадало на думку створити беззмістовний бюрократичний механізм «боротьби». Це зробив тільки Медведєв, у лібералізмі якого намагалися переконати нас деякі російські і західні спостерігачі – ну, принаймні, до війни в Грузії...
Ніде правди діти, справа тут не в лібералізмі чи консерватизмі. Справа в тому, що треба себе чимось зайняти. І забезпечити роботою власне оточення. І дати можливість прозвітуватися вірним історикам, що фальсифікації успішно подолано до наступного виголошення президентом Росії послання до Федеральних зборів. А до того ж відібрати час у нас, журналістів – замість того, щоб займатися реальними проблемами Росії з її економічною кризою, дефіцитним бюджетом і танучим на очах резервним фондом, ми змушені коментувати речі з недавнього радянського минулого – речі, які як і тоді, так і тепер не можуть змінити реальність і вже тому не мають ну абсолютно ніякого значення...
(Київ – Прага)
Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.