Доступність посилання

20 Листопад 2017, Київ 14:34

Ґоріція – Нова Ґоріца: місто, яке називали «другим Берліном» під час «холодної війни»


Замок у Ґоріції

Ґоріція – Нова Ґоріца – Лондон. Давнє місто Ґоріція упродовж століть було місцем, де сходилися різні світи: слов’янський, німецький і романський. Були часи, коли за контроль над ним точилися криваві баталії. По Другій світовій війні через його центр проходив кордон між системами: Заходом та соціалістичною Югославією. Із 2007 року, коли Словенія увійшла до Шенгенської зони, Ґоріція та Нова Ґоріца практично злилися в одне ціле.

Цього літа я вдруге потрапив до цього чарівного міста біля підніжжя Альпійських гір лише за кільканадцять кілометрів від Адріатичного моря. Так, міста, а не міст, хоча адміністративно – це два міста: італійське – Ґоріція та словенське – Нова Ґоріца, насправді це безперервна урбаністична одиниця, примхою історії розділена навпіл. Кордон пролягає краєм чудового історичного центру, повного архітектурних пам’яток. Цей центр нині є часткою Італії, але вражає будівля головного вокзалу в австро-угорському стилі, звідки за часів, коли місто входило до тієї імперії, ходили потяги до Відня, опинився 1947 року в Словенії – тоді республіки у складі Югославії.

Кордон проходить через привокзальний майдан. Колись тут стояла сітка-загорожа. Нині прохід вільний, а про кордон свідчить лише плита, на якій з одного боку викарбоване слово «Італія», а з іншого – «Словенія». Сюди приїжджають туристи подивитися на те, що у час «холодної» війни називали «другим Берліном». Хоча тут усе було не так страшно, як у справжньому Берліні: комунізм югославського зразка практично весь час його існування за маршала Тіто мав таке собі «людське обличчя»: Італія й Югославія мали добрі стосунки щодо Ґоріції, а громадяни Югославії могли безперешкодно їздити на Захід і не потребували віз. Та все-таки пунктів переходу кордону між частинами міста неподалік від центру було два: один міжнародний, а другий– практично головною вулицею до старого центру в Італії– могли використовувати лише місцеві мешканці, що мали спеціальні перепустки. Про кордон систем нагадує ще одна річ: на високій альпійській горі зі словенського боку в роки культу Тіто спересердя вирубали гектари лісопосадки так, що далеко в Італії видно величезні літери: «Наш Тіто».

Старий потяг на Відень нині возить з Нової Горіції туристів на екскурсію
Через привокзальний майдан переходити було заборонено, хоча коли я там був три роки тому ще перед запровадженням шенгенської зони, його ніхто не контролював, загорожі вже не було, і я, сидячи у кав’ярні просто на вулиці перед вокзалом, бачив, як час від часу велосипедисти переїжджали до Італії, ігноруючи закон.

Половина населення Нової Ґоріці щодня ходить до Італії на роботу

Янез, словенець, що живе у Новій Ґоріці, каже, що для нього проблеми кордону вже давно не існують: «Від 1 травня 2004 року, коли Словенія увійшла до ЄС, цей кордон став для нас формальністю. Так, нам все ще треба було мати при собі посвідку особи, щоб перейти до Італії, але багато хто з італійських прикордонників знав нас в обличчя, тож часто нас зовсім не зупиняли. Після запровадження шенгенської угоди все це збудження від існування кордону зникло. Близько половини населення Нової Ґоріці щодня ходить до Італії на роботу».

Місто початково було доісторичним замком на високій кручі. Нині, обнесений середньовічними мурами, на тому місті стоїть пізніший замок, частини якого походять ще з 13 сторіччя. А від тієї кручі походить назва міста. Слов’яни назвали його Ґоріцею – тобто «маленькою гіркою». Звідси й італійська назва Ґоріція. За римських часів через місто пролягав один із найважливіших шляхів із Аквілеї на Емону (ніншню Любляну). Династія Габсбургів практично безперервно володіла містом від початку 16 сторіччя до Першої світової війни. Австрійські аристократи обрали собі це місто за курорт, який був відомий як «австрійська Ніцца». Після французької революції 1830 року, що скинула династію Бурбонів, у Ґоріції оселилися її члени, включно з монархом Карлом Х. Тут завжди жили словенці, німці й фріулійці (що потім стали італійцями), тож кожен із цих народів на нього претендував. У Першу світову в місті точилися запеклі бої між Італією й Австро-Угорщиною. Ті події яскраво описав Ернест Хемінґуей у романі «Прощавай, зброє!». За італійського фашистського режиму словенські організації та мова були заборонені. 1943 року Ґоріцію визволили югославські партизани. 1947 року Ґоріція відійшла до Італії, але кілька районів зберегла за собою Югославія.

Нині для мандрівника місто поєднує в собі найкраще з двох світів: можна піти на обід із чудовою пастою і фріульським вином – одним із найкращих в Італії, а як аперитив випити італійське шампанське – просекко. А на вечерю можна завітати до Словенії на знамениті балканські чевапчичі і випити словенського пива «Златороґ».

(Ґоріція – Нова Ґоріца – Лондон – Прага)

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG