Доступність посилання

13 Грудень 2017, Київ 13:18

Береза-Картузька була місцем, де карали українців


Позаду руїни колишньої казарми, збудованої ще за царської Росії. Там тримали в’язнів. У бетонній коробці, що попереду, кажуть, був карцер.

Прага – У неділю, 12 липня, сповнилося 75 років відтоді, як у довоєнній Польщі відкрили концентраційний табір для позасудового утримання супротивників тодішнього режиму в місті Береза-Картузька. Чимало з тих, кому довелося пройти крізь той табір, були українці.

Зараз це місто, що зветься вже просто Береза, належить Брестській області Білорусі. Там біля будівель колишнього табору стоїть пам’ятник із п’ятикутною зіркою, що повідомляє: з 1934-го по 1939 роки тут був концтабір.

В одній із будівель є й такий собі імпровізований міні-музей, у якому концтаборові присвячена одна кімната. У ній – роба в’язня, дубці наглядачів та 50-кілограмова бетонна шестигранна плита – такими в’язні брукували вулиці міста. Місцеві мешканці пригадують, що ще на початку 1960-х цими плитами були забруковані хідники на вулиці Леніна.
Імпровізована кімната-музей Берези-Картузької.

А ще в музейній кімнаті – фотографії декого з кількох тисяч людей, які пройшли через цю тюрму. І, як кажуть наші білоруські колеги з Радіо Свобода, які побували в Березі, усе зроблено для того, щоб скласти враження, ніби концтабір створили спеціально для товаришів із Комуністичної партії Західної Білорусі, яка діяла на тих теренах у складі тодішньої Польщі до Другої світової війни.

І не тільки творці цієї кімнати не згадують про те, що значну частину тих, хто без суду відбував покарання в цьому концтаборі, були українські націоналісти з Західної України, яка тоді належала Польщі.

В’язнями були свідомі українці

Польська «Ґазета Виборча», яка минулого року надрукувала велику розвідку про табір, нелюдські умови перебування в ньому змальовує вельми детально, а про його українських в’язнів пише коротко: «Даних стосовно українців не маємо».

А тим часом сам цей табір, чи, офіційно, «місце ізоляції», відкрили 12 липня 1934 року саме через убивство міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького, яке здійснив член Організації українських націоналістів Григорій Мацейко.

Цим убивством 15 червня того року ОУН відповіла на кількарічну політику «пацифікації» – масових репресій проти українців Галичини й Волині, яку провадив тодішній польський режим.

Уже через два дні, 17 червня, польське керівництво розпорядилося створити новий табір, де супротивників режиму мали утримувати по три місяці (з можливістю продовження цього терміну) без жодного суду, лише за адміністративним рішенням поліції чи місцевої влади.
Важка фізична праця, нерідко беззмістовна, була лише одним із методів знущання в Березі-Картузькій.

До табору в Березі-Картузькій потрапляли всі, кого владі було простіше покарати без суду: і радикальні польські націоналісти, і комуністи, і неплатники податків, і просто кримінальники.

Але, як виглядає з різних джерел (а польські, радянські і сучасні українські джерела тут вельми різняться), з понад 7 тисяч людей, які пройшли покарання цим табором за час його існування до вересня 1939 року, більш як половина були члени українських організацій, зокрема, ОУН, і просто свідомі українці.

Важкі умови в концтаборі і в тодішній Польщі

Одним із найвідоміших в’язнів табору був свого часу й майбутній головнокомандувач Української повстанської армії Роман Шухевич. А творець першої УПА, відомої ще як Волинська січ, Тарас Боровець (Бульба), як пишуть, заробив за час перебування в Березі-Картузькій епілепсію через те, що йому там довелося пережити.

Метою табору було не знищувати людей, а ламати їх, фізично й морально. Згадана стаття польської газети, яка є і в українському перекладі, описує, яким чином цього досягали.

2007 року режисер із Канади, з Монреаля, Юрій Луговий зняв документальний фільм про Березу-Картузьку і про становище в тодішній Польщі, про фактичну польсько-українську війну, яка точилася тоді на західних українських землях.

(Прага – Київ)

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG