Доступність посилання

21 Листопад 2017, Київ 16:22

Рівне – Минулої ночі під мурами Дубенського замку вирувала музична битва – завершувався фестиваль «Тарас Бульба». Мешканці Дубна кажуть, що саме на їхніх теренах із року в рік самостверджується український рок. Тож поступитися фестивалем навіть у часи кризи не захотіли жодному з українських міст.

По кілька учасників із Києва, Харкова, Луцька, Хмельницького, Миколаєва, Сум, «бульбівці» з Полтави – і жодного з місцевих конкурсантів на заключних концертах – таким був результат вимоглмвого попереднього відбору на «Тараса Бульбу». Член журі – відомий український гітарист Сергій Чантурія зазначає, що критеріями фестивалю є майстерність, індивідуальність, сучасність і патріотизм.

«На те ми й створили чи не єдиний в Україні конкурсний рок-фестиваль, щоб його переможці були справжніми, а їхня перемога тут ставала кроком до зірок, – каже він. – Цього ж року з’явилося більше оригінальних гуртів, котрі не використовують, як кліше, музику своїх попередників або використовують музику відомих авторів у своїх піснях. Сьогодні ж вдалося почути фрагменти, аналогів яким я не чув у світі, і це дає право стверджувати, що український рок поступово стає виразнішим, оформлюється його обличчя».

А ще практично стерлася різниця у стилях і поведінці рокерів із різних регіонів, додає ще один суддя – волинський бард Сергій Шишкін.

«Раніше гурти з півдня і сходу, якщо пробували себе в українській музиці не тільки на рівні тексту, це була конкретна Хохляндія – там був такий фігурант, якому було незручно, що він українець і співає українською, такими були їхні тексти і позиціонування на сцені. Цього року це була різна музика, гурти не ставили за мету однозначно здерти кліше і бути в ньому супер, доводити до абсолюту мавпування. Гурти самовиражались і робили це оригінально й зі смаком…», – задоволений пан Шишкін.

Регіональний рок зі столичною пропискою

Цього разу переможцями рок-битви стали столичні гурти: «Чар-Зілля», «SЮR BЕND», «Гапочка» і «Галяк». Хоча киянами їх можна назвати з натяжкою. Скажімо, серед володарів Гран-прі фестивалю з гурту «Чар-зілля» киянкою є тільки солістка Христина Храмова. Гітарист Олексій Смик – із Дніпродзержинська, басист Владислав Лосевич, клавішник Павло Дудар та ударник Юрій Іщенко – запорожці. Їх об’єднало навчання у столичних музичних вишах і бажання створювати музичну публіцистику. Саме так можна було б назвати рок, каже Олексій Смик, котрий вважає, що цей напрямок в Україні перебуває на стадії становлення.

«Є класні українські рокові гурти, такі як «ВВ» чи «Мерва», але цього замало, – каже він. – Це все в процесі. І сила цього фестивалю в тому, що створюється атмосфера, у якій люди можуть подивитися один на одного, передати один одному свої музичні ідеї – я сподіваюся. Принаймні, хотілося б, щоб так було».

«Ми намагаємося донести емоції свої, те, що ми переживаємо на сцені. Здається, це вдалося. Але змагатися з сильними гуртами, тим паче, що це наші друзі – було нелегко», – додає басист Владислав Лосевич, котрий ще у віці 15 років грав на клавішних інструментах у складі переможця «Тараса Бульби» минулих років – «Оркестру Янки Козир».

А солістка Христина Храмова, цьогорічна випускниця столичного естрадно-циркового коледжу, розповіла, що Гран-прі у Дубні для гурту стало повною несподіванкою. Адже грають вони разом всього рік і досі бували лише на позаконкурсних фестивалях. Дубенська перемога – то і крок до самоствердження, і шанс розвиватися творчо, хоча б тому, що переможець отримав суперкомплект дорогої звукопідсилюючої апаратури – власне, репетиційну базу.

Муки суддівства й уроки Бульба-року

Насправді у журі спочатку була думка не присуджувати Гран-прі – адже кілька колективів грали на однаковому рівні. Тож потрібно було включити додаткові критерії в оцінках. Щодо рівненських гуртів, які цього року «пролетіли» ще під час попереднього відбору, то шановне журі просить не ображатись, а працювати.

«Допомагати, підтягувати регіон, навіть якщо це господарі фестивалю, не варто, бо це ведмежа послуга, – каже Сергій Шишкін. – Нехай краще молоді музиканти «підтягують» свій рівень, бо несвоєчасно отриманий бонус робить велику біду не лише для виконавців, а й для публіки. Як приклад своєї об’єктивності журі наводять сумську «Етсетера». «Минулого року вони настільки підняли планку, що нинішнього стали конкурентами самі собі – грали рівно, але для конкурсу вже нецікаво, від них хотілося нових знахідок», – зазначає Сергій Шишкін. «Хоч я написав після їхнього виступу навпроти «ЕТС» – «профі», – додає Сергій Чантурія.

«Журі народжувало результат у тяжких муках, – визнає художній керівник фестивалю Віталій Міщук. – Але він справжній».

Щодо патлатих, «небритих і неголених» і по-чудернацькому розмальованих гостей і учасників, то Дубно до них уже звикло і сприймає їх як неодмінний атрибут липневого дійства. Власне, серед них городяни вже навчилися розрізняти тих, для кого «Бульба» – свято, де можна жартувати за допомогою власного вигляду або ж самовиражатися, і тих, хто шукає в подібних тусовках кайфу у вигляді алкоголю чи наркотиків. До речі, близько півтори сотні молодих людей пройшли вже традиційне під час «Тараса Бульби» тестування на СНІД. Більшість присутньої тут молоді «відривалася», не втрачаючи здорового глузду, – просто веселилася від душі. Тим часом у наметовому містечку молодь провела акцію «За РОК без попсового сміття».

Незважаючи на те, що фестиваль готувати було складно, бо якщо минулого року Міністерство культури виділило на його проведення 100 тисяч гривень, то нині – нічого, підприємці, котрим хотілося його підтримати, знайшлися і в Дубні, і на Львівщині, додав міський голова Дубна Леонід Дудко. Він зауважив, що фестиваль сприятиме і вже сприяв розвиткові туризму в старовинному місті, адже працівники заповідника паралельно тут проводили екскурсії дубенськими краєвидами, тут тривали веслувальний турнір пам’яті Федора Шапошникова і міжнародний художній пленер, також демонструвалися фото- і художні виставки, а народні майстри проводили майстер-класи з ковальства, різьбярства і вишивання, а художники – сеанси боді-арту. А ще дубнівчани презентували журналістам фільм «Слідами Тараса Бульби», в якому продемонстрували своє бачення повісті Гоголя, котра зробила місто відомим і подарувала бренд фестивалю. Таким чином вони по-своєму відзначили 200-річчя від народження письменника.

Хед-лайнером фестивалю був легендарний «Вій», поза конкурсом виступили також переможці минулих років – «Полинове поле», «Анна», «Незаймана земля», «Кожному своє»… і, звісно ж, рівненські «Спалені вітрила», котрі своїм виступом нагадали: серед рівнян таки є чудові музиканти, які просто набираються сил. До наступного Бульба-року!

(Рівне – Київ – Прага)
  • 16x9 Image

    Валентина Одарченко

    Співпрацює  з  Радіо Свобода з 2000 року, власний кореспондент у Рівненській і Волинській області. Народилася 1965 року в місті Дубно. Закінчила факультет журналістики Київського державного університету ім.Т.Г.Шевченка, юридичний факультет Національного університету «Острозька академія». З 1995 по 1999 рік очолювала першу на Рівненщині ФМ-радіостанцію «Нова хвиля».  Журналіст  Рівненської філії НТКУ. 

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG