Доступність посилання

ТОП новини
19 Вересень 2018, Київ 05:54

Українські виміри радянсько-німецького Пакту 1939 року


Керівник МЗС Німеччини Йоахім фон Ріббентроп підписує радянсько-німецький пакт. На задньому плані Йосип Сталін (зліва) і В’ячеслав Молотов. Кремль, 23 серпня 1939 р.

Київ – Пакт Молотова-Ріббентропа, невід’ємну складову якого становив таємний протокол про фактичний поділ Східної Європи між двома тоталітарними режимами – нацистським та більшовицьким, – на довгі роки визначив долю сотень мільйонів людей і десятків країн. У числі інших – і долю українців, яким випало стати одними з перших жертв агресивних дій двох згаданих тоталітарних режимів, а водночас – і живим інструментом цих дій, коли Сталін формував цілі армії і фронти з українських чоловіків, використовуючи їх задля реалізації цілей своєї глобальної політики, а Гітлер намагався використати український чинник для приборкання інших народів.

1939 рік – це рік великих сподівань і ще більших розчарувань десятків мільйонів українців. Стати повноцінним суб’єктом світової історії їм так і не вдалося, попри спробу ствердження незалежної держави Карпатська Україна. Але змусити зважати на себе і враховувати український чинник у великій світовій політиці вони змогли. І це наочно засвідчують, зокрема, сам перебіг підготовки Пакту Молотова-Ріббентропа й початкові етапи його реалізації, коли на український чинник змушені були постійно зважати обидві діючі сторони цієї угоди. Власне, і рух до порозуміння між двома тоталітаризмами почався з їхньої великої гри навколо українського питання.

Україна як козир у грі двох тоталітаризмів

10 березня 1939 року відкрився XVIII з’їзд ВКП(б), зі звітною доповіддю того ж дня на ньому виступив Сталін. І цілих п’ять хвилин він говорив про Карпатську Україну, давши чітко зрозуміти всім (ясна річ, з використанням більшовицької «новомови»), що Німеччина вільна робити із Закарпаттям усе, що схоче, і що – головне! – англо-французьким й американським політикам не під силу посварити Москву з «нормальними людьми» в Берліні, «спровокувати конфлікт з Німеччиною без очевидних підстав». А ще, мовляв, «наївно читати моралі людям, що не визнають людської моралі...» (це не на адресу нацистів – це на адресу західних демократій!).

Момент підписання документа вже міністром закордонних справ СРСР В’ячеславом Молотовим
Перша частина сталінського послання була сприйнята у Берліні одразу ж: Гітлер дав угорському диктатору Горті «добро» на вторгнення до Карпатської України; на другу ж частину цього сигналу оточення фюрера звернуло увагу тільки у квітні 1939 року, а він сам – на початку травня, наказавши негайно розпочати зондаж щодо кардинальної зміни відносин із Кремлем. Гітлер аж скрикнув, прочитавши переклад цих тверджень: «Сталін пропонує мені угоду!» Так чи інакше, перший публічний крок до Пакту Молотова-Ріббентропа Сталін зробив 10 березня 1939 року, і крок цей був безпосередньо пов’язаний з долею Карпатської України.

Дипломатичне колесо починає крутитися. Якщо на початку літа 1939 року обидві сторони головним чином придивляються одна до одної, то вже у середині липня 1939 року Гітлер приймає рішення про зближення з СРСР. 26 липня високопоставлений працівник МЗС Німеччини Шнурре і тимчасовий повірений у справах СРСР Астахов проводять бесіду «без краваток» у берлінському ресторані, під час якої Астахов виявляє повну підтримку вимог нацистів до Польщі. У свою чергу, Шнурре заявив про готовність Гітлера піти назустріч Сталіну в принципових питаннях. Радянський представник телеграфував до Москви: «Німеччина готова розмовляти і домовлятися з нами з усіх питань, що цікавлять обидві сторони, давши всі гарантії безпеки, які ми захотіли б від неї отримати. Навіть стосовно Прибалтики і Польщі домовитися було б так само легко, як було щодо України (від якої Німеччина відмовилася)».

Посмішки після підписання Договору про ненапад між Німеччиною і СРСР. Кремль, 23 серпня 1939 р.
Іншими словами, нацисти відмовилися від планів на загарбання частини України (що досі була під Польщею) на користь дружби з більшовиками. Сталін оцінив усю вагу цієї жертви і наказав форсувати укладення системи угод (економічних і політичних) із Німеччиною задля того, щоб відкрити шлюзи світовій війні. У виступі на засіданні політбюро ЦК ВКП(б) 19 серпня 1939 року він наголошував: «Досвід двадцяти останніх років засвідчує, що в мирний час неможливо мати в Європі комуністичний рух, сильний до такої міри, щоб більшовицька партія змогла б захопити владу. Диктатура цієї партії стає можливою тільки в результаті великої війни... Ми мусимо прийняти німецьку пропозицію і ввічливо відіслати назад англо-французьку місію (з якою велися переговори про спільну відсіч нацистам – С. Г.) Першою перевагою, яку ми отримаємо, буде знищення Польщі до самих підступів до Варшави, включно з українською Галіцією».

Розпочинається активна підготовка Червоної армії до походу на Захід, щоб підтримати своїх нацистських союзників і приєднати до кремлівської імперії Галичину, Волинь, Берестейщину і Гродненщину. Для цього лиш у Київській і Харківській військових округах до Червоної армії у ті дні були мобілізовані один мільйон 65 тисяч командирів і бійців. Із цивільної економіки УРСР забрали приблизно 300 тисяч коней, 60 тисяч автомобілів, 10 тисяч тракторів. На режим воєнного часу перейшли залізниці. Воювати готувалися всерйоз.

І не тільки у плані суто військовому. Сталіну стало зрозуміло: без урахування і широкого використання українського національно-політичного чинника такий похід не матиме успіху. І якщо до цього плани радянського генштабу передбачали лише совєтизацію «визволених районів» Галичини й Волині, то тепер довелося терміново вносити корективи: був дозволений – у певних межах – український радянський патріотизм, а коли у вересні 1939 року Червона армія рушила на Захід, офіційним мотивом стало «визволення братів українців і білорусів», і навіть був спеціально розгорнутий Український фронт переважно із вояків-українців на чолі з Семеном Тимошенком.

Німецькі і радянські війська на так званому «кордоні миру» – демаркаційній лінії, відповідно до пакту Молотова-Ріббентропа. Вересень 1939 р.
Отож на світанку 1 вересня 1939 року нацистська Німеччина починає війну з Польщею. За три дні у війну на боці Польщі вступають Велика Британія і Франція. Черга за СРСР. Але, попри всі зусилля, Червона армія запізнюється із розгортанням. Ані 11 вересня, як було домовлено з Берліном, ані у наступні дні вона ще не готова рушити в похід. І тоді Берлін вдається до крайнього заходу, щоб підштовхнути Кремль до рішучих дій – адже поява на арені Червоної армії, зрозуміла річ, різко змінить усю геополітичну ситуацію й унеможливить активні воєнні акції з боку Франції, поки не з’ясується стан справ (а до того часу польські війська будуть розбиті...) Отож Ріббентоп повідомляє через німецького посла у Москві Молотова, що «коли не буде розпочата російська інтервенція, неминуче постане питання про те, чи не виникне в районі, що лежить на схід від німецької зони впливу, політичний вакуум… Без такої інтервенції зі сторони Радянського Союзу (у східній Польщі – С. Г.) можуть виникнути умови для формування нових держав» (читай – України, до чого вже готувалися без усілякої німецької допомоги структури тоді ще єдиної ОУН). І Сталін віддає наказ – вперед, попри все!..

Ось що говорилося в ноті уряду СРСР з приводу початку 17 вересня бойових дій проти Польщі: «Радянський уряд не може також байдуже ставитися до того, щоб єдинокровні українці і білоруси, які проживають на території Польщі, кинуті напризволяще, залишилися беззахисними. З огляду на такі обставини радянський уряд віддав розпорядження Головному командуванню Червоної Армії дати наказ військам перейти кордон і взяти під свій захист життя і майно населення Західної України і Західної Білорусі».

Жертви і герої

Дехто з сучасних українських публіцистів стверджує, що саме 17 вересня, з початком походу Червоної армії, почалася для західних українців Друга світова війна. Але це неправда. Вже на світанку 1 вересня у лавах кадрового Війська Польського напад нацистів зустріло вогнем близько 100 тисяч західних українців; ще приблизно стільки ж було у кілька ближчих днів мобілізовано до армії; тисячі загинули у боях, десятки тисяч потрапили у німецький полон ще до 17 вересня. І тоді ж, уранці 1 вересня, був підданий бомбардуванню Львів: німецькі літаки, зокрема, завдали тяжких пошкоджень залізничному вокзалу, товарній станції, станціям Клепарів і Підзамче, вбили десятки городян. Авіанальоти на міста Західної України тривали й далі.

А тим часом 10 вересня, коли стало зрозуміло, що Польща зазнає поразки, у Дрогобичі, Стрию, Бориславі та інших містах Галичини відбулися збройні виступи бойовиків ОУН проти польської адміністрації, але захопити якесь значне місто і проголосити відновлення Української держави тоді не вдалося. Новий виступ планувався на 19 вересня – але тоді вже шляхами Західної України стрімко рухалися радянські танки та панцерні автомобілі...

Радянський примірник оригіналу таємного протоколу, підписаного між СРСР і Німеччиною
Чимало націоналістів, які готували нову спробу проголошення відновлення незалежності України, у перші ж дні «визволення» стали жертвами НКВД. Отож загалом ідеться про перші тисячі українських жертв Другої світової, які загинули вже у вересні 1939 року і про які офіційна Україна, як свідчать факти, сьогодні не пам’ятає.

А далі були нові жертви, передусім на «визволених» територіях. Депортовано на Схід, переважно до ҐУЛАҐу, у 1939-41 роках із Західної України понад 550 тисяч осіб. Загалом же потерпів від того чи іншого різновиду репресій до радянсько-німецької війни кожен десятий житель Галичини та Волині. Не оминув «призов до ҐУЛАҐу» і Східну Україну: оскільки тут пік репресій був уже позаду, то йшлося про дещо менші цифри, до 200-250 тисяч людей, у тому числі немало за те, що неправильно висловилися з приводу новітньої тісної співпраці більшовиків та нацистів (звучить як страшний анекдот, але це історичний факт: навіть у липні та серпні 1941 року НКВД та суди ще відправляли людей у сибірські табори за «спроби зрадницьки підірвати радянсько-німецьку дружбу»).

Але, ясна річ, схвалюючи підписання Пакту та плануючи подальші агресивні дії, Сталін розраховував на те, що абсолютна більшість українців залишиться вірною його режимові і слухняно виконуватиме роль «гарматного м’яса» та тилової «тяглової сили». Проте склалося інакше, і приєднання до УРСР в результаті реалізації таємного протоколу про поділ Європи спершу Галичини та Волині, а потім і Буковини та Південної Бессарабії сприяло не стільки зростанню маси слухняних виконавців сталінських наказів, скільки новому етапу формування української національної єдності, що вповні виявило себе з 1942 року, коли українці показали себе самостійною геополітичною силою.

(Київ – Прага)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
  • 16x9 Image

    Сергій Грабовський

    Публіцист, політолог, історик, член Асоціації українських письменників, член-засновник ГО «Київське братство», автор понад 20 наукових, науково-популярних та публіцистичних книг, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник відділу філософських проблем етносу та нації Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG