Доступність посилання

23 Листопад 2017, Київ 10:22

Народний Рух України – з В’ячеславом Чорноволом і без нього


Надія Степула

У неділю 6 вересня «бабине літо» продовжувало розвішувати тонкі павутинки на вже осінні трави й дерева, будинки і навіть придорожні бігборди. Цього дня на не головній, але вже історичній українській дорозі «Бориспіль-Золотоноша», на місці загибелі В’ячеслава Чорновола, звучала молитва. Саме тут і саме з цієї молитви почалося святкування 20-ліття Народного Руху України. І саме в цей день можна було помітити, що посріблені павутинкою бігборди з портретом Бориса Тарасюка та надписом: «Рух 20 років тримаємо слово» замінюють при трасах іншою рекламою. (Подібної реклами з портретами В’ячеслава Чорновола помічено не було).

А ще цього дня відбулися святкові дійства, приурочені до 20-ліття НРУ, і в промові теперішнього Голови Руху прозвучали слова про необхідність виконувати «заповіти Чорновола». Які це заповіти, хто і як їх виконує, якщо, звісно, виконує? Чим залишається ім’я засновника Народного Руху України для нинішнього Руху та нинішньої України?

У світлі ювілейних суфітів

Ювілейні дійства почалися напередодні знаменної дати – «Ми повинні пам’ятати 8, 9 і 10 вересня 1989 року, коли в «Київській політехніці» працювали 1109 делегатів із усіх областей України, щоб покласти початок феномену Народного руху. Повинні осмислити той вклад в завоювання української незалежності, який зробили його учасники. І, нарешті, ми повинні зрозуміти, чому не було реалізовано далекосяжні наміри українських патріотів, які опинилися 20 років тому на вершині революційної хвилі в 1989 році», – пише Станіслав Кульчицький у ґрунтовній статті «Феномен народного Руху України» в газеті «День». І зауважує при цьому, що НРУ «давно припинив бути учасником політичних баталій. На українській авансцені ще залишаються деякі діячі з рухівською родословною, але її вже заполонили представники молодшого покоління». Однак «сучасна Україна сформувалася за діяльної участі НРУ», – вважає дослідник.

Вячеслав Чорновіл, 1992 рік.
Роль В’ячеслава Чорновола у створенні та становленні могутньої на початках організації важко перебільшити. Про це вже написано цілі томи книг. Від березня 2003 року в Україні закладено традицію «Чорноволівських читань», започаткували цю акцію НРУ й Міжнародний благодійний фонд В’ячеслава Чорновола. Зібрано безліч матеріалів про національного Героя і його роль у становленні української державності, відбувалися науково-практичні конференції на цю тему.

НРУ, який називали і «визвольним рухом», і «рухом за перебудову», культурологічною, а згодом – політичною організацією, за життя В’ячеслава Чорновола справді реалізувався в його постаті. Тепер уже історичній. У час ювілейних дійств не прийнято згадувати щось прикре. Говорити про те, чому ідеї та ідеали В’ячеслава Чорновола виявилися невтіленими, чому замість підтримати його у президентській гонці, демократичний табір висунув свого часу багато інших кандидатів-конкурентів; чому лідер Руху «не став українським Гавелом», як потім ствердили історики. Про те, що лише другий з’їзд Руху спромігся виключити в 1990 році зі своєї програми положення про «керівну роль Комуністичної партії» та зняв означення «за перебудову»… Про ідейність чи не ідейність Руху «Чорноволівського» та «пост-Чорноволівського», загальну роз’єднаність демократичних сил, яка спостерігається й досі.

Знаковість «розколів»

Історія «Руху Чорновола» і «Руху без Чорновола» виглядає так. – У 1992 році Рух трансформувався в політичну партію. Тоді це ще був рух Чорновола. Потім були кризи – між третім та четвертим з’їздами, головних із них було дві: ідеологічна та політично-організаційна. Перша стосувалася переходу Руху на націоналістичні засади – таке гасло висував відомий дисидент Валентин Мороз; друга полягала у намаганні визначити місце Руху на політичній карті тодішньої держави. В’ячеслав Чорновіл ратував за те, щоб Рух став єдиною політичною організацією демократичних сил. Дещо іншої позиції притримувалися тодішні керівники Руху – Іван Драч і Михайло Горинь, обстоюючи можливість існування різних політичних партій під «дахом» Руху.

Від грудня 1992 року, з часу четвертого з’їзду НРУ, чорноволівське гасло «Рух сповідує два принципи – державність і демократія» стало визначальним для організації. Потім був шлях «конструктивної опозиції» (що, виглядає, триває і досі). Намагаючись поєднувати реформаторські, консервативні й ліберальні шляхи розвитку водночас (що рідко буває поєднуваним), Рух пройшов складний шлях становлення. Складною в цьому плані була й постать самого В’ячеслава Чорновола – унікальної людини, політика, публіциста, зі своїм непростим характером, харизмою і глибокою індивідуальністю, що, певна річ, накладалося й на його діяльність.

Розкол Руху відбувся ще до смерті В’ячеслава Чорновола. У січні того печального 1999 року частина керівництва Руху з Юрієм Костенком на чолі відверто виступили проти В’ячеслава Чорновола. На початку березня з’їзд підтвердив повноваження Голови Руху – В’ячеслава Чорновола, в цій іпостасі рухівський засновник і лідер покинув і світ, і Рух. Через день після похорону В.Чорновола виконуючим обов’язки Голови НРУ став Геннадій Удовенко. Подальша історія НРУ відома з багатьох джерел. «Чорноволівський Рух» у тому часі завершився.

Міфи живуть своїм життям

Почалося життя Руху і життя взагалі без В’ячеслава Чорновола. Тривання пам’яті, зведення пам’ятників, запевнення у тому, що його ім’я – «вічне». При цьому багато хто вважає, як відома «шістдесятниця», літературознавець Михайлина Коцюбинська, що «Чорновола не треба підносити, не треба міфологізувати. Треба боятися хрестоматійного глянця. Натомість треба його читати, видавати його твори, думати над книгами. І тоді ми будемо відчувати його співучасть у нашому житті».

Мабуть, що так. Але… – Міф про нього йшов поперед нього – світлий, добрий і жорстокий. У міфів своє життя. Вони народжуються, як люди, якоїсь гарної чи поганої миті, виростають, А вже історія робить з ними, що хоче.

Міф про нескореного Чорновола народився в часи непоступливої і тоді ще юної його боротьби з колишнім совєтським режимом, цей міф невіддільний уже від його життя і навіть смерті. Його іменем поповнений довжелезний український мартиролог, а обставини загибелі досі не з’ясовані.

В’ячеслав Чорновіл залишається Україні, яку омріяв собі вільною і за яку поклав життя, грудкою землі. Його доля, як і Михайла Осадчого, і Василя Стуса, і – нема їм числа – інших борців за волю рідного народу, – то ті важкі й гіркі камені, яких Україна порозкидала немало. Час уже те каміння збирати... Час і відповісти на запитання, чому нинішній Україні, вільній і незалежній, котра вже звично – бучно чи ні, але – стало святкує свята своєї Незалежності та ювілеї Руху, – стають усе чужішими імена її дітей, котрі поклали за неї життя. Це знакове питання своїм існуванням викликає пекучий сором. За незалежну Україну, в якій можна безкарно руйнувати пам’ятники, паплюжити імена Тараса Шевченка і Лесі Українки, забувати Василя Симоненка, Василя Стуса, Аллу Горську, В’ячеслава Чорновола, пригадуючи – до ювілеїв…

Найкращим пам’ятником йому став камінний хрест – символ того, який він ніс протягом не так довгого життя на ту Голгофу, яка звалася Україною.
Його не вистачає багатьом. Не всім. Хоч перед лицем його страшної смерті схилили голови навіть ті, хто досі вимовляв його ім’я лише крізь зуби.
Не хотілося б, щоб ці, останні, які за життя В’ячеслава Чорновола мали зиск з його прагнень і похибок, скористалися ще й з його смерті. Бо ж «багато людей витрачають своє життя на зведення п’єдесталів, на які потім ставляться пам’ятники іншим», як сказав письменник Едуард Севрус.

Вячеслав Чорновіл залишив Україні один великий заповіт: любити Україну. Не абстрактно, не міфологічно, «не словом, а – ділом». Це була моноідея В’ячеслава Чорновола, заради якої він жив і через яку, очевидно, загинув. Проблема тих, хто прийшов після нього – і в Русі, і поза ним, – у тому, що вони цю ідею не осягнули.

У світлі цього виконання «заповітів Чорновола» – справа, напевно, майбутнього, а не сьогодення.

(Київ – Прага)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG