Дейвид Мілібанд твердо заявив британським засобам масової інформації, які вже довший час спекулювали на цю тему, що не братиме участі в боротьбі за нову посаду, яку неофіційно прозвали «міністром закордонних справ» Європейського Союзу, а натомість знову підтримав кандидатуру колишнього британського прем’єра Тоні Блера на ще один новий пост у ЄС, теж неофіційно відомий як «президент ЄС».
Ідеться про дві нові посади Євросоюзу, що створюються за Лісабонським договором. Одна з них – посада постійного голови (президента) Європейської ради – найвищого політичного органу Євросоюзу. Нині на засіданнях Європейської ради, тобто на самітах ЄС, головами стають керівники держав чи урядів країн, які по черзі головують по півроку в ЄС. Друга – верховного представника ЄС із закордонних справ і політики безпеки – стане поєднанням нинішніх посад верховного представника ЄС зі спільної зовнішньої і безпекової політики (нині це Хав’єр Солана) і комісара ЄС із зовнішніх відносин і європейської політики сусідства (її обіймає Беніта Ферреро-Вальднер).
Мілібанд має непогані шанси стати наступним провідником владної нині у Британії Лейбористської партії в разі, якщо ця партія, як це виглядає, програє наступного року парламентські вибори, і нинішньому лідерові Ґордону Брауну буде кинуто виклик. Тож він заявив, що хотів би залишитися у Британії і «вести боротьбу» на парламентських виборах, які очікуються у травні. Водночас, він окреслив Тоні Блера як «чудового кандидата» на «президентську» посаду в ЄС.
Політичного оглядача Марка Ковелла не здивувало рішення Мілібанда. «Дейвид Мілібанд, – каже він, – мав вибір між нагодою стати високим чинником Європейського Союзу на п’ять років і можливістю у майбутньому перебрати на себе лідерство у Лейбористській партії від Ґордона Брауна, що, у свою чергу, дає можливість одного дня стати прем’єр-міністром Британії. Він вибрав друге, бо в євроскептичній Британії домашня політика завжди сприйматиметься як щось значно важливіше, ніж справи ЄС».
Підібрати кандидатів на три керівні посади в ЄС не легко
Прем’єр-міністр Швеції, що нині головує в ЄС, Фредрік Райнфельдт має скласти короткий список кандидатів на три важливі посади. Дві з них цілком нові, створені відповідно до щойно ратифікованої всіма 27 країнами-членами Лісабонської угоди Євросоюзу – це згадані посади «президента» і «міністра закордонних справ» ЄС. Третя – посада генерального секретаря Ради Європейського Союзу, відомої ще як Рада міністрів ЄС. Цю останню посаду нині займає, але все більше формально, той самий Хав’єр Солана, що є й нинішнім верховним представником ЄС зі спільної зовнішньої і безпекової політики.
Райнфельдт має великі труднощі з цим завданням. Він має знайти імена, які відповідали б потребам партійної політики, а також внутрішньої політики ЄС, а тоді отримати схвалення їх лідерами всіх 27 країн. У вівторок, коли всі провідники були на відзначенні 20-річчя падіння Берлінського муру в Німеччині, консенсусу досягти не вдалося. Нову спробу буде зроблено на вечері в Брюсселі наступного тижня.
Дейвид Мілібанд протягом останніх 18 місяців розчарував багатьох прихильників Лейбористській партії, коли щонайменше за двох слушних нагод ухилився від того, щоб кинути виклик Ґордонові Брауну на посаді лідера цієї партії. Тепер його заява про те, що він залишається відданим участі у британській політиці, може дати йому додаткові бали у майбутніх виборах провідника партії.
Що стосується Тоні Блера, то досі він не робив жодних публічних заяв щодо бажання чи небажання стати першим «президентом» ЄС, хоча британський уряд обрав його як свого кандидата.
Шведський прем’єр заявив, що на саміті наступного тижня оголосить своїх фаворитів на три посади. Він завершив перше коло перемов у форматі сам-на-сам із лідерами країн ЄС і попередив, що, можливо, йому доведеться вдатися до голосування кваліфікованою більшістю, щоб виявити переможців.
(Лондон – Прага – Київ)
Ідеться про дві нові посади Євросоюзу, що створюються за Лісабонським договором. Одна з них – посада постійного голови (президента) Європейської ради – найвищого політичного органу Євросоюзу. Нині на засіданнях Європейської ради, тобто на самітах ЄС, головами стають керівники держав чи урядів країн, які по черзі головують по півроку в ЄС. Друга – верховного представника ЄС із закордонних справ і політики безпеки – стане поєднанням нинішніх посад верховного представника ЄС зі спільної зовнішньої і безпекової політики (нині це Хав’єр Солана) і комісара ЄС із зовнішніх відносин і європейської політики сусідства (її обіймає Беніта Ферреро-Вальднер).
Мілібанд має непогані шанси стати наступним провідником владної нині у Британії Лейбористської партії в разі, якщо ця партія, як це виглядає, програє наступного року парламентські вибори, і нинішньому лідерові Ґордону Брауну буде кинуто виклик. Тож він заявив, що хотів би залишитися у Британії і «вести боротьбу» на парламентських виборах, які очікуються у травні. Водночас, він окреслив Тоні Блера як «чудового кандидата» на «президентську» посаду в ЄС.
Політичного оглядача Марка Ковелла не здивувало рішення Мілібанда. «Дейвид Мілібанд, – каже він, – мав вибір між нагодою стати високим чинником Європейського Союзу на п’ять років і можливістю у майбутньому перебрати на себе лідерство у Лейбористській партії від Ґордона Брауна, що, у свою чергу, дає можливість одного дня стати прем’єр-міністром Британії. Він вибрав друге, бо в євроскептичній Британії домашня політика завжди сприйматиметься як щось значно важливіше, ніж справи ЄС».
Підібрати кандидатів на три керівні посади в ЄС не легко
Прем’єр-міністр Швеції, що нині головує в ЄС, Фредрік Райнфельдт має скласти короткий список кандидатів на три важливі посади. Дві з них цілком нові, створені відповідно до щойно ратифікованої всіма 27 країнами-членами Лісабонської угоди Євросоюзу – це згадані посади «президента» і «міністра закордонних справ» ЄС. Третя – посада генерального секретаря Ради Європейського Союзу, відомої ще як Рада міністрів ЄС. Цю останню посаду нині займає, але все більше формально, той самий Хав’єр Солана, що є й нинішнім верховним представником ЄС зі спільної зовнішньої і безпекової політики.
Райнфельдт має великі труднощі з цим завданням. Він має знайти імена, які відповідали б потребам партійної політики, а також внутрішньої політики ЄС, а тоді отримати схвалення їх лідерами всіх 27 країн. У вівторок, коли всі провідники були на відзначенні 20-річчя падіння Берлінського муру в Німеччині, консенсусу досягти не вдалося. Нову спробу буде зроблено на вечері в Брюсселі наступного тижня.
Дейвид Мілібанд протягом останніх 18 місяців розчарував багатьох прихильників Лейбористській партії, коли щонайменше за двох слушних нагод ухилився від того, щоб кинути виклик Ґордонові Брауну на посаді лідера цієї партії. Тепер його заява про те, що він залишається відданим участі у британській політиці, може дати йому додаткові бали у майбутніх виборах провідника партії.
Що стосується Тоні Блера, то досі він не робив жодних публічних заяв щодо бажання чи небажання стати першим «президентом» ЄС, хоча британський уряд обрав його як свого кандидата.
Шведський прем’єр заявив, що на саміті наступного тижня оголосить своїх фаворитів на три посади. Він завершив перше коло перемов у форматі сам-на-сам із лідерами країн ЄС і попередив, що, можливо, йому доведеться вдатися до голосування кваліфікованою більшістю, щоб виявити переможців.
(Лондон – Прага – Київ)
