Британська «Ґардіан», запитуючи, хто переміг в Україні внаслідок Помаранчевої революції, відразу ж відповідає: бандити. Газета має на увазі нещодавні опитування громадської думки в Україні, коли переважна більшість, до 80 відсотків опитаних, вважає що Помаранчева революція висунула правильні вимоги, але її плодами скористалися «бандити», продажні політики й олігархи. Українці переконані, що першими виграли від Помаранчевого мирного бунту якраз бандити, яких новий Президент Віктор Ющенко, хоч і обіцяв, але не посадив до в’язниць. Британська газета відзначає, що українці обрали у 2004 році демократичні, західні цінності, що не сподобалося путінській Росії і викликало схвалення на Заході. Хоча, як наголошує в «Ґардіан» оглядач Джеймз Марсон, після Помаранчевої революції «проявилася нездатність її лідерів провести обіцяні реформи, щоб вести країну по шляху демократичних, західних цінностей, що й вимагали учасники революційних подій осені 2004 року». Якраз і сьогодні, напередодні нових президентських виборів в Україні, боротьба ведеться довкола невиконаних обіцянок помаранчевих. Фактично, як зауважує автор статті в «Ґардіан», нинішнє лідерство глави Партії регіонів Віктора Януковича «не відображає драматичних змін у настроях виборців на користь Росії Путіна, а лише є обвинувальним актом на адресу невдалих лідерів Помаранчевої революції». Один із тих лідерів, сьогоднішній кандидат на посаду Президента, Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко заявляє про «прагматичні стосунки з Росією, але також є прибічницею європейської інтеграції». «Ґардіан» відзначає, що в нинішній Україні продажні політики, великі власники (олігархи), урядові бюрократи (що є часто одночасно одне й те ж) «залишаються недоторканними і пересуваються від їхніх вілл до парламенту в затемнених «Мерседесах», давлячи при цьому пересічних пішоходів на столичних тротуарах». Ці верхи, як зауважує британський часопис, «загрібають державну власність і ховаються від судового переслідування під політичним захистом свої мандатів, вони забирають державні землі, присвоюють береги річок, убивають ні в чому не винних людей і при цьому залишаються безкарними». Не дивно, що напередодні нових виборів гнів українців вихлюпується у вигляді протестів «проти всіх», і навіть з’явився навіть кандидат на Президента з таким прізвищем, наголошує «Ґардіан». Газета вважає, що найсумнішим підсумком Помаранчевої революції на сьогодні є те, що «програв не Захід, як дехто хоче стверджувати, а саме український народ».
«Суд над Джоном Дем’янюком не стане торжеством правосуддя, якщо навіть відповідача визнають винним», – стверджує на сторінках «Індепендент» англійський історик Дейвід Сезарані. У знавців німецького правосуддя виникає сум’яття , вважає Сезерані. Бо вже ж були виправдовувальніі вироки німецьких судів щодо самих німецьких нацистів, які служили в таборі «Собібур», а тут перед судом
ненімець, який лише виконував накази нацистів, та ще й старий і немічний, що означає просто відсутність у суду часу на необхідні юридичні очікування. Виникає питання, як пише «Індепендент», чи варто немічного старця садити до в’язниці до кінця життя, а якщо суд винесе «м’який вирок», то все це буде взагалі нісенітницею. «У будь-якому випадку, – завершує газета, – вийде, що з судом просто переборщили».
Лондонська «Таймз» попереджає, що російські підручники історії намагаються «переписувати історію» чи просто її замовчувати або ж брутально фальсифікувати. Сталіна сьогодні у багатьох російських підручниках зображають як «менеджера-державника» з позитивним іміджем, а за цим стоять нинішні державні лідери Росії і той же Володимир Путін. Кремль тепер схвалює «позитивні, державницькі підручники з історії», зауважує британська газета і наводить приклад такого підручника, автором якого є якийсь Олександр Філіпов. «Таймз» відзначає, зокрема, що свого часу низка відомих британських журналістів, таких як Ґарет Джоунз, Малколм Маґґерідж та інші, на свій страх і ризик ставали безпосередніми свідками Голодомору українців у 1932–33 роках, який організував Сталін та його поплічники, і написали про мільйони жертв цього геноциду в Україні. Лондонська газета також наголошує, що лише за Голодомору загинуло від 4 до 10 мільйонів українців, тоді як у підручнику Філіпова, схваленому Кремлем, про це «лише один абзац», а про «індустріальні подвиги» Сталіна тут написано «аж 83 сторінки».
(Прага – Київ)
«Суд над Джоном Дем’янюком не стане торжеством правосуддя, якщо навіть відповідача визнають винним», – стверджує на сторінках «Індепендент» англійський історик Дейвід Сезарані. У знавців німецького правосуддя виникає сум’яття , вважає Сезерані. Бо вже ж були виправдовувальніі вироки німецьких судів щодо самих німецьких нацистів, які служили в таборі «Собібур», а тут перед судом
ненімець, який лише виконував накази нацистів, та ще й старий і немічний, що означає просто відсутність у суду часу на необхідні юридичні очікування. Виникає питання, як пише «Індепендент», чи варто немічного старця садити до в’язниці до кінця життя, а якщо суд винесе «м’який вирок», то все це буде взагалі нісенітницею. «У будь-якому випадку, – завершує газета, – вийде, що з судом просто переборщили».
Лондонська «Таймз» попереджає, що російські підручники історії намагаються «переписувати історію» чи просто її замовчувати або ж брутально фальсифікувати. Сталіна сьогодні у багатьох російських підручниках зображають як «менеджера-державника» з позитивним іміджем, а за цим стоять нинішні державні лідери Росії і той же Володимир Путін. Кремль тепер схвалює «позитивні, державницькі підручники з історії», зауважує британська газета і наводить приклад такого підручника, автором якого є якийсь Олександр Філіпов. «Таймз» відзначає, зокрема, що свого часу низка відомих британських журналістів, таких як Ґарет Джоунз, Малколм Маґґерідж та інші, на свій страх і ризик ставали безпосередніми свідками Голодомору українців у 1932–33 роках, який організував Сталін та його поплічники, і написали про мільйони жертв цього геноциду в Україні. Лондонська газета також наголошує, що лише за Голодомору загинуло від 4 до 10 мільйонів українців, тоді як у підручнику Філіпова, схваленому Кремлем, про це «лише один абзац», а про «індустріальні подвиги» Сталіна тут написано «аж 83 сторінки».
(Прага – Київ)
