Незважаючи на кризу, цього року закордонні інвестори вже вклали в сільське господарство України майже 200 мільйонів доларів, загальний обсяг їхніх інвестицій наближається до трьох мільярдів. Найбільші країни-інвестори – Кіпр, Великобританія, Данія та Сполучені Штати, свідчить статистика Міністерства агропромислової політики.
Сьогодні в українські чорноземи вкладають гроші всі провідні аграрні компанії світу, оскільки саме тут, за прогнозами, виростатиме значна частина світового продовольства, пояснює директор з агробізнесу ЄБРР Жиль Меттетал.
«Україна вже успішно працює як експортер сільськогосподарської продукції, сільське господарство забезпечує потік твердої валюти до країни. Однак частина інвесторів відмовляються від будівництва ферм та інших господарств через проблеми з поверненням ПДВ та відсутність нормального ринку землі. Земля є активом фермера, який він міг би використати, скажімо, як заставу. Але він не може, і це проблема», – підсумовує Жиль Меттетал.
ЄБРР за останні півтора десятиліття вклав у сільське господарство України понад мільярд євро. Але перепони в залученні коштів для розвитку галузі відчувають не лише інвестори, а й прості аграрії.
До більшості фермерів інвестори не доходять
Фермер із Кіровограда Василь Кириченко вирощує гриби та кролів-акселератів, має прибуткове виробництво та інвестиційний проект із його розширення, однак свого інвестора досі не знайшов.
«Вони цікавилися, але до цього ставляться з побоюванням. Скажу відверто: спокійніше купити нафту чи зерно і перепродати. А тут в усьому інвестор вбачає ризик. Потроху нам допомагають, але це мізер, треба ставити це на державну основу», – переконаний фермер.
«Неможливо залучити кошти, окрім власних, – додає фермер зі Світловодська Кіровоградської області Василь Мацагир. – Нам з екранів та з газет говорять, що гроші в банків та інших установ є, але я переконуюся, що насправді їх немає».
Не дотувати, а створити умови
Українські аграрії, опитані Радіо Свобода, скаржаться передовсім, що їм важко залучати кошти до свого бізнесу – як від банків, так і від інвестора. Цю проблему треба вирішувати, але не державними дотаціями, а створенням стабільного інвестиційного клімату, зазначає радник президента з аграрних питань Леонід Козаченко.
«Науковці всього світу розмірковують, як збільшити виробництво продовольства. Або рубати джунглі, або використовувати потенціал таких країн, як Україна, де чудові агрокліматичні умови і нічого не треба рубати. Щоб підняти аграрний сектор України до європейського рівня, потрібно десь 60 мільярдів доларів. Державних дотацій не потрібно. Запитайте інвестора, чи мають вони для нього значення. Інвестора зупиняє неможливість контролювати свої кошти. Тому що ми вчиняємо дії, неприйнятні для країни з ринковою економікою, наприклад, забороняємо експорт продукції. Та ще й земельне питання: не зрозуміло, який статус має земля», – каже Козаченко.
Саме ці проблеми зупиняють інвесторів, однак спроби вирішити їх швидко можуть спричинити катастрофу, говорить президент Українського клубу аграрного бізнесу Алекс Ліссітса: «Останнім часом я говорив більш ніж з 50 інвесторами. Вони вважають наше сільське господарство ефективнішим і динамічнішим, проти таких лідерів аграрного ринку, як Аргентина й Бразилія. До того ж, ми маємо вільний рух капіталу й свободу слова, але за це платимо нестабільністю. Інвестори адаптуються до неї. Залишилося відпрацювати дії на ринку землі, але на це потрібно два роки».
На думку експерта, одразу скасовувати мораторій на продаж сільськогосподарських земель не можна – це викличе хаос. Варто провести спочатку аукціони з продажу, наприклад, земель, які не використовуються. Це не лише наповнить бюджет і залучить іноземний капітал в аграрний сектор, а й дасть змогу відпрацювати ринкові принципи поводження з землею, наголошує Алекс Ліссітса.
Сьогодні в українські чорноземи вкладають гроші всі провідні аграрні компанії світу, оскільки саме тут, за прогнозами, виростатиме значна частина світового продовольства, пояснює директор з агробізнесу ЄБРР Жиль Меттетал.
«Україна вже успішно працює як експортер сільськогосподарської продукції, сільське господарство забезпечує потік твердої валюти до країни. Однак частина інвесторів відмовляються від будівництва ферм та інших господарств через проблеми з поверненням ПДВ та відсутність нормального ринку землі. Земля є активом фермера, який він міг би використати, скажімо, як заставу. Але він не може, і це проблема», – підсумовує Жиль Меттетал.
ЄБРР за останні півтора десятиліття вклав у сільське господарство України понад мільярд євро. Але перепони в залученні коштів для розвитку галузі відчувають не лише інвестори, а й прості аграрії.
До більшості фермерів інвестори не доходять
Фермер із Кіровограда Василь Кириченко вирощує гриби та кролів-акселератів, має прибуткове виробництво та інвестиційний проект із його розширення, однак свого інвестора досі не знайшов.
«Вони цікавилися, але до цього ставляться з побоюванням. Скажу відверто: спокійніше купити нафту чи зерно і перепродати. А тут в усьому інвестор вбачає ризик. Потроху нам допомагають, але це мізер, треба ставити це на державну основу», – переконаний фермер.
«Неможливо залучити кошти, окрім власних, – додає фермер зі Світловодська Кіровоградської області Василь Мацагир. – Нам з екранів та з газет говорять, що гроші в банків та інших установ є, але я переконуюся, що насправді їх немає».
Не дотувати, а створити умови
Українські аграрії, опитані Радіо Свобода, скаржаться передовсім, що їм важко залучати кошти до свого бізнесу – як від банків, так і від інвестора. Цю проблему треба вирішувати, але не державними дотаціями, а створенням стабільного інвестиційного клімату, зазначає радник президента з аграрних питань Леонід Козаченко.
«Науковці всього світу розмірковують, як збільшити виробництво продовольства. Або рубати джунглі, або використовувати потенціал таких країн, як Україна, де чудові агрокліматичні умови і нічого не треба рубати. Щоб підняти аграрний сектор України до європейського рівня, потрібно десь 60 мільярдів доларів. Державних дотацій не потрібно. Запитайте інвестора, чи мають вони для нього значення. Інвестора зупиняє неможливість контролювати свої кошти. Тому що ми вчиняємо дії, неприйнятні для країни з ринковою економікою, наприклад, забороняємо експорт продукції. Та ще й земельне питання: не зрозуміло, який статус має земля», – каже Козаченко.
Саме ці проблеми зупиняють інвесторів, однак спроби вирішити їх швидко можуть спричинити катастрофу, говорить президент Українського клубу аграрного бізнесу Алекс Ліссітса: «Останнім часом я говорив більш ніж з 50 інвесторами. Вони вважають наше сільське господарство ефективнішим і динамічнішим, проти таких лідерів аграрного ринку, як Аргентина й Бразилія. До того ж, ми маємо вільний рух капіталу й свободу слова, але за це платимо нестабільністю. Інвестори адаптуються до неї. Залишилося відпрацювати дії на ринку землі, але на це потрібно два роки».
На думку експерта, одразу скасовувати мораторій на продаж сільськогосподарських земель не можна – це викличе хаос. Варто провести спочатку аукціони з продажу, наприклад, земель, які не використовуються. Це не лише наповнить бюджет і залучить іноземний капітал в аграрний сектор, а й дасть змогу відпрацювати ринкові принципи поводження з землею, наголошує Алекс Ліссітса.
