Доступність посилання

20 Листопад 2017, Київ 14:38

Київ – 2010 рік для України може виявитися не менш доленосним, аніж рік 1991-й. За допомогою і дій, і бездіяльності Віктора Ющенка владу отримав Віктор Янукович, соціально і ментально ближчий йому, ніж Юлія Тимошенко.

Думаю, що історики майбутнього, маючи на руках недоступні нам зараз документи, зможуть докопатися до істинної причини такого рішення Ющенка. Але вже зараз очевидно, що одним зі спонукальних мотивів уже колишнього Президента Ющенка було гарантування йому Януковичем недоторканності. Він повторив подібне рішення в 1999 році президента Росії Бориса Єльцина, який із тієї ж причини передав Росію в повне розпорядження каґебістів.

Можна сказати, що Янукович – це не тільки реакція частини України на постійну відверто безпорадну політику, яку проводив усі п’ять років режим Ющенка, але це і відповідь на корумпованість держави, у чому винні всі, хто був ці роки при владі, на економічну убогість її громадян та невпевненість у майбутньому.

Правда, реакція слабка й неадекватна. Що вповні може означати і неадекватність частини українського народу, яка не бажає вчитися на своїх помилках і піддалася на обіцянки, які за умови кризи неможливо виконати.

Реакція на Майдан-2004

Власне, Юлія Тимошенко на президентських виборах намагалася протистояти «путінізації» України. Адже всі наслідки перемоги «путінізації» добре відомі українцям, і навряд чи вони бажають утвердження в Україні довічного лідера нації, яким став для росіян Володимир Путін.

Для Януковича, у якого Помаранчева революція залишила глибоку психологічну травму, домагання довічного президентства може виявитися запізнілою реакцією на Майдан-2004. Це зараз він говорить, що йому необхідно 10 років для того, щоб реалізувати в Україні свою програму, – і все.

Та можна пригадати приклад венесуельського диктатора Уго Чавеса, якому з другого разу вдалося через референдум домогтися того, що президент у Венесуелі може обиратися необмежену кількість разів. То ж чи не на цю перспективу націлені «януковичі» в Україні?

Обрання Януковича означає для України перехід на орбіту російського впливу. Але Москва мститься не лише за перемогу Помаранчевої революції у 2004-му, а і за розвал СРСР у 1991 році.

Адже без повернення свого контролю над Україною відродження повноцінної імперської Росії є неможливим. І всі 10 років після освячення Володимира Путіна Борисом Єльциним на президентство путінська команда робила все можливе, щоб дестабілізувати ситуацію в сусідній Україні.

Для путінців дуже важливо, щоб український позитивний досвід у жодному разі не поширився на Росію. І тому нинішня перемога Януковича виглядає в їхніх очах як вихід на проміжний фініш у протистоянні з Україною.

Адже політичний реванш Віктора Януковича – це не лише повернення назад до кучмізму, але і шанс почати реалізовувати на теренах України реанімацію ментальної батьківщини Януковича – Радянського Союзу. Можливо, що це не будуть у чистому вигляді моделі колишніх СРСР чи УРСР, але Україна «януковичів» буде кардинально відрізнятися від тієї, яку намагалися реалізувати демократи на українських теренах після 2004 року. Очевидно, що ідеологія в Україні за «януковичів» буде вже не комуністична, а олігархічна, з приправкою із ностальгічних вкраплень за минулими часами.

Солодкої помсти за 2004-й і Кремль, і Янукович чекали п’ять років. І якою б не була Україна після завершення його правління, вона ніколи не буде такою, якою б могла б бути за Президента, котрому вона була справжньою Батьківщиною, а не відкраяною частиною колишньої батьківщини – СРСР.

Усі ідеї, котрі з’явилися останнім часом, – українізувати чи навіть націоналізувати Віктора Януковича, – це лише спроба якось відтягти той час, коли необхідно буде відверто визнати, що в українців різні з ним батьківщини за визначенням. Оскільки він усі ці роки продовжував перебувати в радянському просторі, а українці у переважному числі досить-таки просунулися в бік української України.

Влада має тисячі симптомів

Питання в тому, чи Віктор Янукович, котрий тяжіє до московської церкви і радянського минулого, здатен на найвищій державній посаді України поступатися своїми принципами, чи намагатиметься русифікувати і «совітизувати» під себе президентську посаду і перейти в цьому навіть той критичний «Рубікон», який так і не наважився свого часу перейти колишній Президент Леонід Кучма.

Маючи можливість кинути всю потугу державної машини на русифікацію українського суспільства, чи наважиться на це новий Президент України, котрий прийшов до влади на хвилі заперечення всього українського? І наскільки готові самі українці чинити спротив лідерові нації, що дивиться в бік нашого північного сусіди?

На мою думку, нинішній Янукович все ж є досить непрогнозованим політиком. І як він поведеться, отримавши до своїх рук усі важелі влади, достеменно не знає ніхто. Навіть і він сам.

Адже влада, як і медицина, має сотні, якщо не тисячі симптомів, і так само і способів лікування або реалізації. На що націлиться він і його найближче оточення, можна буде визначити лише через декілька місяців президентства Віктора Януковича.

Одне, що можна сказати, – в Україні сталося «відкочування» від минулих «помаранчевих» часів, або, як говорили французи, – «революція з’їла своїх дітей». Єдине, що можна нині знайти позитивного в усьому цьому, – що розвиток України, як і всього людства, відбувається по спіралі.

І тому, можливо, Янукович потрібен українцям як щеплення від усього радянського минулого. Щоб після того, як він покермує державою, більше ні в кого не виникало ностальгії і бажання йти за такими лідерами.

Біда переважної більшості сучасних українських політиків, що вони є дуже жадібними не лише до влади, а й до її похідної – грошей. Причому ця гіпертрофована жадібність виливається в амбіційне бажання створювати для себе і своїх близьких розкішне життя, побачене в голівудських фільмах.

Що тут поробиш, це покоління виросло в бідності радянських часів, хоча й багато хто з них із ностальгією згадує ті часи, і ніяк не може наїстися і нашикуватися. Хороми у вигляді замків та інші подібні «вибрики» новобагатьків цілком можна списати на голодне дитинство. Єдина надія на те, що на підході наступне покоління, котре прожило свою молодість у відносному достатку і яке вміє контролювати свої бажання і вчинки.

Але на головне на початку часів Януковича – не опускати руки, бо якщо віддати регіоналам усю владу, то згортання демократичних процесів в Україні може виявитись безповоротним. Адже до влади прийшли далеко не демократи, тим паче, що за п’ять років президентства Віктора Ющенка тихою сапою було «прополото» національно-демократичний рух. Одні пішли у владу заради влади, а інші наївно повірили у те, що демократія – це назавжди.

Перший етап «холодної війни»

Сьогодні необхідно визнати, що Кремлеві за президентства Віктора Ющенка вдалося виграти етап важливий «холодної війни», розв’язаної ним проти України після перемоги Помаранчевої революції в 2004 році. Прихід на президентську посаду Віктора Януковича – це одна зі складових цієї перемоги.

У 2010-му Україна має готуватися до наступного етапу цієї неоголошеної війни Росії з Україною. І тут дуже багато залежить від того, наскільки «колективний Янукович», про якого пише у своїй статті Ігор Лосєв, готовий здавати інтереси України Кремлеві. Адже великою стримувальною силою виступатимуть бізнес-інтереси «донецьких», котрі націлені в основному на Європу.

Також тут багато залежатиме від того, наскільки США і Європа готові працювати на результат із командою Януковича. Адже очевидно, що за певних сприятливих обставин західні бізнес-інтереси «януковичів» можуть переважити їхні устремління на московському напрямку.

Проте це може відбутися лише в тому разі, якщо Захід із перших же днів президентства Віктора Януковича покаже йому і його команді, що шлях до Європи розблокований, і лише від українських еліт тепер залежить, чи йти по цьому шляху.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

  • 16x9 Image

    Віктор Каспрук

    Політолог, журналіст-міжнародник, публіцист. Закінчив Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського. Працював завідувачем відділу політики в газеті В’ячеслава Чорновола «Час-Time». Автор понад 2500 статей. Спеціалізується на висвітленні проблем України, Росії, Білорусі, Близького Сходу, арабського світу, Латинської Америки та Південно-Східної Азії. Лауреат премії журналу «Сучасність» та Ліги українських меценатів за 2006 рік за цикл статей, присвячених проблемам внутрішньоукраїнської і світової політики, а також за інтерв’ю із провідними діячами білоруської опозиції.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG