Доступність посилання

18 Листопад 2017, Київ 00:15

Суперечності українсько-російських відносин (слідами візиту Віктора Януковича до Росії)


Віктор Каспрук

Київ – Візит Президента Януковича до Росії був формально відзначений якщо не дружніми, то принаймні вельми приятельськими заявами, фото- і відеожестами. Що, власне, не викликає здивування, оскільки саме цього очікували як обидві сторони візиту, так і сторонні спостерігачі. З одного боку, Москва чекала на «свого президента України», а Президент Янукович мав у своєму «меню» цілу низку пропозицій по здаванню українських позицій на користь ідеологічних інтересів Кремля. Причому саме ідеологічних. Оскільки стосовно стратегічних інтересів обох сторін у царині економіки все виглядає так, що найближчими роками спостерігатиметься не їх збіг, а здебільшого зростання їх суперечностей.

Мабуть, найважливішою для обох сторін темою, котрій, окрім загального зближення Москви й Києва, ЗМІ приділяли найбільше уваги, була тема газового співробітництва і загалом співпраці в енергетичній галузі. У тому числі й газотранспортній. І хоча обидві сторони повторювали, як мантру, що «чорні часи» непорозуміння пройшли і нарешті вдасться досягти дружніх відносин, проте навіть у запропонованих початкових схемах співробітництва проглядаються суттєві суперечності.

Янукович приїхав із пропозицією здавання національних інтересів контролю над газотранспортною системою, куди він збирається допустити на 25-30 відсотків Росію, а також із вимогою знизити до цілком конструктивних 210 доларів за тисячу кубометрів ціну газу. Проте російська сторона, в найкращих візантійських традиціях задекларувала, що вона нібито не зацікавлена в подібній пропозиції. Оскільки вона застаріла майже на 6 років і зараз начебто вже нецікава.

Газові альтернативи

Позиція України є тут набагато конструктивнішою і реалістичнішою, бо, як відмічають експерти, ціна у 210 доларів є вигідною для обох сторін. Тому що будь-яка вища ціна вже є збитковою для української сторони, якщо взяти до уваги падіння цін на газ в останні півтора-два роки на світовому ринку. Існує реальна перспектива отримати газ із інших джерел, наприклад, скраплений газ із Алжиру чи Катару. Мало того, донецькі фінансисти вже повністю підготували бізнесовий план використання альтернативних джерел постачання газу. Про всяк випадок.

Із російського боку заяви, що вони в разі згоди України виконати усі їхні вимоги готові відмовитись від «Південного потоку», виглядають не лише лукавими, а навіть наївними. Із найпростіших розрахунків зрозуміло, що в контексті загального падіння попиту на природний газ, викликаного використанням американської технології видобутку газу зі сланців та її широкому розповсюдженню, в першу чергу, на європейські терени, ціни на російській газ падатимуть. А попит на нього найближчим часом буде зменшуватись ще й з огляду на недавні спроби Кремля використати газ як політичну зброю. Тому мова про «Південний» чи навіть «Північний потік» може вестись лише для залякування України. І не більше того.

Відтак, єдиним шансом для утримання Росії на європейському ринку є співпраця з Україною. Позаяк, в разі жорсткої конкуренції, до Росії будуть застосовані набагато жорсткіші юридичні норми гарантій постачання газу. І, з огляду на недавні зриви поставок та газові війни з Україною, ці юридичні норми можна буде виконати тільки в разі доброї волі з українського боку.

Таким чином, у будь-якому разі на «фронті» газової дружби треба очікувати в найближчий рік, а може і півтора, не газової дружби, а скоріше газово-бізнесових конфліктів. Через те, що жодна зі сторін (як показує досвід), не готова поступатися економічними інтересами задля будь-яких інших, особливо, ідеологічних моментів.

Другим важливим пунктом з економічного блоку питань, які обговорювали у Москві, було питання можливого вступу України до Митного союзу. І хоча Віктор Янукович формально продемонстрував готовність працювати на цьому напрямку, але знаменно, що будь-яких конкретних гарантій Росії він не дав. І тут немає нічого дивного, оскільки вступ до Митного союзу може стати важким ударом по фінансово-промисловим групам, котрі стоять за самим Президентом Януковичем. Відповідно і тут найближчим часом дружби в руслі російських інтересів не може спостерігатися.

Третім найважливішим пунктом економічного блоку є співробітництво в авіаційній і машинобудівній галузі. Тут, окрім загальних декларацій і тих проектів, що вже відомі протягом останнього десятиліття, нічого нового не відбулося, і очікувати ані значних проривів, ані значного збільшення реального економічного обороту не варто. А заяви про спільні космічні програми за умов відсталості космічної галузі обох країн не лише від Сполучених Штатів, а по багатьом показниках і від Китаю, викликають не вельми оптимістичні прогнози з приводу реалістичності таких програм. Так само, як і можливість спільного синергетичного та інноваційного прориву, про що говорили обидва президенти.

Ідеологічні дилеми

В ідеолого-політичному блоці мабуть найбільш стратегічною темою є підтримка Януковичем надання офіційного статусу російській мові, що він задекларував під час зустрічі з президентом Росії Дмитром Медведєвим. Хоча він і не сказав про це напряму, з’їхавши на необхідність створення комфортних умов для численного населення, котре розмовляє на російській мові, щоб його права були захищені. Але ж ми добре пам’ятаємо, що обіцяв Янукович перед виборами. Та прогнозувати, що це питання Януковичу вдасться провести легко, не випадає. З огляду на українські реалії та політичний розклад, із котрими Президент зіткнеться найближчими тижнями чи навіть днями.

Так само, як і з питанням про Чорноморський флот, базування котрого Росія прагне продовжити і після 2017 року, а Янукович, у свою чергу, обіцяє підписати угоди, котрі влаштують обидві сторони. Проте сказати, що це питання Віктор Янукович зможе також легко провести було б перебільшенням, хоча б тому, що строк його президентства добігає 2015 року.

І, мабуть, найбільш болючою темою з усього ідеологічно-політичного блоку є так звана дегероїзація ОУН-УПА, що має на увазі позбавлення звання Героїв України Степана Бандери і Романа Шухевича. Янукович обіцяв вирішити це питання до спільного святкування 9 травня – Дня перемоги. Але простота здійснення цього наміру є, можливо, ще меншою, ніж усього іншого задекларованого ним у ідеологічній сфері. Згадана складність виконання Януковичем усіх цих питань є в тому, що створення коаліції в Верховній Раді і слухняного Кабінету Міністрів не лише ще не проведено, а тепер, після візиту до Москви, буде суттєво утруднено. Бо політики з «Нашої України», Блоку Литвина і колишні «б'ютівці» тепер подумають двічі чи навіть тричі, чи підтверджувати свій намір про входження до коаліції. Оскільки тепер це не лише може поставити хрест на їхньому політичному майбутньому, а й може мати в подальшому серйозні неприємні наслідки більш стратегічного характеру.

Можна сказати, що навряд чи на місці Януковича Леонід Кучма поїхав би 5 березня до Москви. А якщо й поїхав, то не провівши укріплення тилів у Верховній Раді і Кабінеті Міністрів, не декларував би такі далекосяжні плани. Тепер здійснити їх Віктору Януковичу буде ще важче, аніж до візиту в Росію. І якраз це, а також справжні інтереси бізнесових груп, котрі стоять за Януковичем і загалом присутні в Україні, навряд чи зроблять можливим просте і дружнє задовольняння інтересів Росії на українських теренах, як це видавалося двом президентам у Кремлі.

Проникнення на українські терени

З іншого боку, Янукович, надавши такі серйозні обіцянки і не виконавши їх, втратить імідж не лише в очах московських політиків, а й у самій Україні. Але останнє – це вже внутрішня справа України. А от стосовно українсько-російських відносин, то, мабуть, саме це здатне привести не лише до масованого «штурму» України і її керівництва в міжнародних засобах масової інформації, котрий Росія проводила вже неодноразово, а й до спецоперацій із дискредитації Януковича та вищого керівництва України на кшталт «кольчужного» чи «касетного» скандалів.

Проте є іще один аспект, дуже неприємний для України. Росія може і, певно, зробить це: використає готовність здачі українських інтересів Януковичем для ще більшого проникнення на українські терени як спецслужб Росії, так і інших її структур. Що в подальшому може призвести не лише до загострення у стосунках обох сторін, а й до посилення протистояння на території України…

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.
  • 16x9 Image

    Віктор Каспрук

    Політолог, журналіст-міжнародник, публіцист. Закінчив Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського. Працював завідувачем відділу політики в газеті В’ячеслава Чорновола «Час-Time». Автор понад 2500 статей. Спеціалізується на висвітленні проблем України, Росії, Білорусі, Близького Сходу, арабського світу, Латинської Америки та Південно-Східної Азії. Лауреат премії журналу «Сучасність» та Ліги українських меценатів за 2006 рік за цикл статей, присвячених проблемам внутрішньоукраїнської і світової політики, а також за інтерв’ю із провідними діячами білоруської опозиції.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG