Доступність посилання

ТОП новини
17 Грудень 2018, Київ 12:13

Герой України Бандера і нікчемний донецький суд


Київ – У Страсну П’ятницю Україну сколихнули чергові політичні пристрасті. Донецький окружний адміністративний суд вирішив: указ Президента Віктора Ющенка про надання звання Героя України Степанові Бандері протиправний і має бути скасований. Мотивація дуже проста: Бандера ніколи не був український громадянином, а звання Героя, за законом, може отримати лише громадянин України. Такий вирок зачитала головуюча суду Каріне Абдулкадирова.

При цьому відповідачем у справі за позовом про указ виступав нинішній Президент України, бо позов був спрямований не до конкретної людини, а до інституції – Глави держави. Отже, оскаржити рішення суду впродовж 10 днів матиме право тільки Віктор Янукович. А якщо оскарження не буде, з 12 квітня Степан Бандера юридично перестане бути Героєм України.

Бандера і Шухевич були громадянами Української держави

Рішення суду викликало хвилю протестів в інтернеті. Деякі коментатори, зважаючи на прізвище судді, вели мову навіть про «мусульманський теракт по-донецьки».

Більшість …вбачала у судовому рішенні елемент великої політичної гри, яку наразі ведуть спільно «кремлівські чекісти» та «донецькі пахани» проти українських патріотичних сил

Більшість, утім, до такого безглуздя не доходила, а вбачала у судовому рішенні елемент великої політичної гри, яку наразі ведуть спільно «кремлівські чекісти» та «донецькі пахани» проти українських патріотичних сил.

Висловилися й опозиційні політичні сили. Заступник лідера фракції НУНС Тарас Стецьків заявив: «Рішення суду не правове, це було зрозуміло з самого початку. Суд не мав права навіть розглядати таке рішення… і з правової точки зору тут навіть нічого коментувати».

А голова опозиційного кабінету міністрів України, народний депутат від фракції БЮТ Сергій Соболєв оцінив рішення суду як помилкове. «Те, що стосується героїв, визначається нацією. Є достатня кількість людей, які вважають Степана Бандеру героєм. Це не справа судів», – сказав Соболєв.

І ніхто чомусь не назвав це судове рішення таким, яким воно є насправді: некомпетентним, необґрунтованим і нікчемним від самого початку.

…Ніхто чомусь не назвав це судове рішення таким, яким воно є насправді: некомпетентним, необґрунтованим і нікчемним від самого початку

Адже вся справа у тому, що Степан Бандера БУВ громадянином України, і далеко не один день.

Степан Бандера народився, як відомо, 1 січня 1909 на Калущині. А 19 жовтня 1918 року на Галичині була проголошена Українська держава, яка 13 листопада отримала назву (за тогочасним правописом) Західньо-Української Народньої Республіки (ЗУНР).

У листопаді 1918 року батько Степана Андрій Бандера став послом (депутатом) парламенту ЗУНР – Української Національної Ради.

А 22 січня 1919 року у Києві відбулося урочисте проголошення Акту про Злуку ЗУНР (Галичина, Буковина, Закарпаття) і УНР (Наддніпрянська Україна) в єдину соборну Українську Народну Республіку. Згідно з законом «Про форму влади в Україні», прийнятим Трудовим Конгресом України, ЗУНР отримала назву «Західна Область Української Народної Республіки» (ЗО УНР, ЗОУНР).

Улітку 1919 року територія ЗУНР була окупована польськими військами, але у Севрському мирному договорі 1920 року зафіксований державно-правовий статус Галичини як окремого утворення. І тільки 14 березня 1923 року на засіданні Ради послів держав Антанти були визнані фактичні кордони Польщі на Сході з умовою надання автономії для Східної Галичини. Останнє, як відомо, Варшавою не було виконано, що юридично делегітимізувало її претензії на ці території.

Іншими словами, Степан Бандера був у дитинстві громадянином ЗУНР та УНР (які в чинному Законі про громадянство України названі серед попередників нинішньої Української держави) достатній час, щоб на це звернув увагу навіть Донецький окружний адміністративний суд.

Ба більше: Роман Шухевич (1907 року народження) також мав громадянство ЗУНР та УНР, а відтак – і юридичне право на звання Героя України.

…Що в усіх цих сюжетах насправді жахає – це не брутальна тупість (чи тупа брутальність) донецького суду (зрештою, всі дії теперішньої влади підрівняні під один копил), а правова безпорадність і незнання української історії нотаріально завіреними українськими патріотами з депутатськими мандатами

Але що в усіх цих сюжетах насправді жахає – це не брутальна тупість (чи тупа брутальність) донецького суду (зрештою, всі дії теперішньої влади підрівняні під один копил), а правова безпорадність і незнання української історії нотаріально завіреними українськими патріотами з депутатськими мандатами. Мабуть, і справді нинішні політики (за винятками кільканадцяти осіб) повністю дискредитували себе, до якого б табору вони не належали.

Хто ділить народи на «перший» і «другий» сорти?

Утім, Страсна П’ятниця ознаменувалася не тільки цією вісткою. У її затінку лишилася інформація про те, що російські військові підрозділи візьмуть участь у параді на честь 9 Травня у Києві.

Виникає закономірне запитання: а чому тільки російські?

Навіть якщо прийняти логіку нинішнього керівництва України – мовляв, головною силою, яка зламала хребет німецькому нацизмові, були російсько-совєтські війська, у складі яких воювали й українці, постає проблема: а як бути з білорусами? Чому вони не гідні брати участь у цьому параді? Бо ж чи рухалася вперед так успішно Червона армія, якби не допомога їй з боку білоруських партизанів?

Ба більше: в оперативному підпорядкуванні командування Червоної армії перебував Чехословацький армійський корпус, у складі якого воювало чимало закарпатських українців та волинських чехів. То як, чехи й словаки – це теж брати по зброї нижчого ґатунку, не гідні крокувати поруч із росіянами київським Хрещатиком?

І зовсім уже негарна історія виходить із поляками.

Військо Польське, а в його складі 200 тисяч українців, воювало з нацистами вже 1 вересня 1939 року. Нагадаю, що Червона армії тоді діяла як фактичний союзник німецького Вермахту. І після поразки та окупації Польщі українці воювали у складі польських частин і армій як на Західному, так і на Східному фронтах.

Як бачимо, поляки теж в очах «донецьких паханів» потрапили до числа «негідних» і «неправильних» ворогів нацизму. Аякже: вони ж бо не підписували з гітлерівцями угод про дружбу і не ділили Європу між собою…

Отож можна підвести риску і зробити висновок – поки що попередній, який, утім, дуже скоро може перерости в остаточний.

…Перед нами провокація (в обох випадках) у класичному стилі Луб’янки

Ясна річ: перед нами провокація (в обох випадках) у класичному стилі Луб’янки. Не випадково для її реалізації були обрані Донецький окружний адміністративний суд та суддя неукраїнського етнічного походження. Мета – вкотре зіштовхнути регіони України між собою та дати номінальні підстави звинуватити українських патріотів у «ксенофобії»; ну, а на параді наочно показати, що українці – це «нація сержантів» (Василь Стус) совєтської імперії.

Насправді ж виходить дуже цікава ситуація.

Ті, хто закидає своїм опонентам «переписування історії» (хоча історію ХХ століття слід не переписувати, а писати наново), самі цю історію відверто ґвалтують. Не беручи до уваги навіть совєтських історичних міфологем – скажімо, щодо активної участі усіх «братів-слов’ян» у борні з нацистами.

А відтак перед Президентом Віктором Януковичем стоїть цікава проблема: чи й самому офіційно виступити в ролі такого ґвалтівника (у ситуації з некомпетентним судовим вердиктом щодо Степана Бандери і з запрошенням на парад до Києва тільки російських військовиків) чи все ж бодай прикинутися Президентом усієї України, зробити вигляд, що для тебе історична істина та закони не порожній звук.

Звісно, шансів на це мало, але вони є. Відмова ж Президента використати їх означатиме, що він свідомо розпочинає стає на бік тих, хто веде «холодну війну» проти історичної правди та самої української нації.

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода.

  • 16x9 Image

    Сергій Грабовський

    Публіцист, політолог, історик, член Асоціації українських письменників, член-засновник ГО «Київське братство», автор понад 20 наукових, науково-популярних та публіцистичних книг, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник відділу філософських проблем етносу та нації Інституту філософії імені Григорія Сковороди Національної академії наук України.

Ваша думка

Показати коментарі

XS
SM
MD
LG