– Чи володіє сьогодні письменник такою владою, щоб змінити світ?
– Звичайно, що так. Мистецтво взагалі має силу змінювати реальність, тому що націлює нас на ті кути зору, які по суті не є очевидними. Тоді ми починаємо усвідомлювати, наскільки по-іншому мав би виглядати світ, стаємо немов би більш політично заангажованими, дістаємо ідеї й альтернативи.
– Виходить, що це поети, письменники, митці виділяють те, на що ми не звернули увагу. А цими речами, особливо в авторитарних режимах, можуть бути тяжкі, навіть страшні справи.
– Письменник для мене, може, це звучить трохи романтично, виконує роль такого дзвону, який дзвонить і показує нам те, що ми бачимо, є свого роду звичкою. Мені здається, що сьогодні немає літератури, яка б у широкому значенні політичності не була політичною. Звичайно, за винятком хіба що романсів чи такої вже зовсім відпочинкової літератури найнижчого рівня. Але ця література, яка має амбіції, яка хоче щось сказати світові, ця література завжди є політичною.
– Що Ви думаєте про почесті й нагороди, якими удостоювались письменники в Польщі за комунізму? Чи не давали їх вибраним, щоб здолати непокірних?
– Як я собі пригадую ситуацію в Польщі перед 1989 роком, то тоді, як виглядає, хотіли задобрити письменників для режиму. Це дуже тонка гра, яку завжди веде режим із митцями. Я згадала нашого Ярослава Івашкевича – прекрасного, справді унікального письменника, якого свого часу режим так м’яко втягнув до гри з системою, безкінечної гри, яка для нього погано закінчилась.
– Відомо, що у вас добрі творчі й особисті контакти з письменниками в Україні. А що Ви можете сказати про Росію, до якої в поляків особливо складне ставлення?
– Так, як я собі уявляю Росію, а там часто не буваю, я бачила часто такі речі, які для мене не були зовсім зрозумілими. Я собі подумала, як можна описати таке суспільство, котре у певному сенсі віддане таким узагальнюючим ритуалам, що не вимагають відповіді? Я думаю, що єдиний шлях, як це не парадоксально, це повернення до базового шару: пробудження в людях співчуття шляхом показу звичного, людського в найдрібніших проявах життя. З однієї сторони, у поляків дуже тепле ставлення до росіян як до «друзів-москалів» – так як у Міцкевича, тобто близькі ставлення до людей. З іншого боку, жахливий страх і неприязнь до державної системи і російської державності, яка нам, полякам, видається азійською, якоюсь загрозливою, потворною, взагалі немов би з іншої цивілізації.
