Гладіолуси, що злітають голубами у небо; чайники, що стережуть спокій нічної кухні; дерева, що прислухаються до життя за стінами будинків – це пастельний світ Ірини Муращик.
А її гобеленний світ мов вікно у інші виміри – дозволяє побачити прихований бік життя і смерті, магічне перетікання міста у небо, перехід у простір існування ідей і символів.
Як донька неповторного українського художника-шістдесятника Олега Мінька, Ірина увібрала у себе естетику батька, але при цьому знайшла оригінальні способи самовираження.
Рафінована естетика й пекельна праця
«Біла хата і гладіолуси»
Художник Іван Марчук, один із сотні найгеніальніших людей світу, виступаючи на урочистому відкритті виставки у Національному музеї Тараса Шевченка – не приховав свого задоволення від гобеленних полотен.
«Я навіть не думав, що взагалі можна робити такі маленькі гобеленні картини. Це ж пекельна робота. Я би радив Ірині Муращик зосередитися саме на гобеленах. Це така рафінована естетика. Кожна річ неповторна – просто взяти під скло й повісити собі на стіні. Вона дуже талановита мисткиня», – каже Іван Марчук.
На думку метра, цікавим є те, що художниця у своєму малярстві «не мислить формально, а у гобеленах вона дуже формальна, вона працює над композицією».
Іван Марчук вважає, що Олег Мінько зумів передати своїй дочці точне відчуття естетики, але не обмежував її пошуки.
Сприймати світ джерельно чистою душею
«Натюрморт з яблуками»Ірина Мінько-Муращик переконана, що лише намагається іти шляхом справжніх майстрів – розчиняти натхнення у довгій, наполегливій і важкій праці і «сприймати світ джерельно чистою душею».
«Треба робити такі твори, щоб відчувалося, що вони зроблені ніби на одному диханні. Тоді робота дійсно варта уваги. Старі майстри дуже довго робили свої шедеври, але вони настільки легко сприймаються і такі свіжі досі, що диву даєшся», – каже художниця. І додає, що важка мистецька стежка є її усвідомленим вибором.
«Батько не раз питає мене: «Нащо тобі це здалося. Ти б собі, як інші панянки, їздила десь відпочивати чи займалася розвагами. А ти у вихідні, у робочому одязі, працюєш», – передає Ірина слова Олега Мінька.
«Горщики»
Гобелен «Стара сосна»
А її гобеленний світ мов вікно у інші виміри – дозволяє побачити прихований бік життя і смерті, магічне перетікання міста у небо, перехід у простір існування ідей і символів.
Як донька неповторного українського художника-шістдесятника Олега Мінька, Ірина увібрала у себе естетику батька, але при цьому знайшла оригінальні способи самовираження.
Рафінована естетика й пекельна праця
Художник Іван Марчук, один із сотні найгеніальніших людей світу, виступаючи на урочистому відкритті виставки у Національному музеї Тараса Шевченка – не приховав свого задоволення від гобеленних полотен.
«Я навіть не думав, що взагалі можна робити такі маленькі гобеленні картини. Це ж пекельна робота. Я би радив Ірині Муращик зосередитися саме на гобеленах. Це така рафінована естетика. Кожна річ неповторна – просто взяти під скло й повісити собі на стіні. Вона дуже талановита мисткиня», – каже Іван Марчук.
На думку метра, цікавим є те, що художниця у своєму малярстві «не мислить формально, а у гобеленах вона дуже формальна, вона працює над композицією».
Іван Марчук вважає, що Олег Мінько зумів передати своїй дочці точне відчуття естетики, але не обмежував її пошуки.
Сприймати світ джерельно чистою душею
«Треба робити такі твори, щоб відчувалося, що вони зроблені ніби на одному диханні. Тоді робота дійсно варта уваги. Старі майстри дуже довго робили свої шедеври, але вони настільки легко сприймаються і такі свіжі досі, що диву даєшся», – каже художниця. І додає, що важка мистецька стежка є її усвідомленим вибором.
«Батько не раз питає мене: «Нащо тобі це здалося. Ти б собі, як інші панянки, їздила десь відпочивати чи займалася розвагами. А ти у вихідні, у робочому одязі, працюєш», – передає Ірина слова Олега Мінька.
