Доступність посилання

22 Листопад 2017, Київ 08:20

Прийняття мовного підданства рівнозначне відмові від суверенітету


Олена Шустик

В Україні вже традиційно перед виборами (цього разу місцевими) нещадно експлуатується мовна тема. Єдина відмінність теперішнього моменту – майже стовідсоткова ймовірність затвердження парламентською більшістю законопроекту «Про мови в Україні» (№ 1015-3) і, як наслідок, повного зросійщення мовного середовища.

Адже документ вносить зміни до 34 базових законів, які регулюють сферу використання української мови як державної. При законодавчому встановленні «українсько-російської двомовності» чужоземна мова на практиці стане панівною в освіті, органах державної влади та місцевого самоврядування, судочинстві, ЗМІ, культурному житті.
Небезпека законопроекту – в прихованій загрозі зміни Основного закону неконституційним способом. За своєю суттю він докорінно переглядає засади державної мовної політики, фактично надаючи російській мові статус другої державної мови.

Як відомо, всі мовні норми містяться у розділі І «Загальні засади» Конституції України. Цей розділ закладає підвалини конституційного ладу в Україні, і для зміни понять, закріплених ним, обов’язкове проходження відповідної процедури, в тому числі затвердження змін всеукраїнським референдумом.

На жаль, автори проекту проігнорували порядок, встановлений Конституцією. Наслідки їхнього рішення можуть бути дуже далекосяжними. Воно, без перебільшення, може змінити напрямок історичного розвитку країни, її самовизначення і сприйняття у світі. Ухвалення проекту поставить під загрозу національну ідентичність українців, закріпить розмежування регіонів за мовною ознакою і, як результат, поглибить розкол, створить підґрунтя для гострих конфліктів, поляризує суспільство на багато десятиліть.

Регіонали не врахували, що в розділеності, яку вони породили, приховано небезпеку непокори їхньому ж режимові, адже якщо немає єдності між членами громади, нею не завжди покеруєш.

У запопадливості перед Росією немає жодної потреби

Україна лише утверджується в статусі незалежної держави зі своєю територією і головним атрибутом нації – самобутньою мовою. І добровільне прийняття мовного, а значить, культурного та політичного підданства, буде рівнозначним відмові від державного суверенітету.

Ми тільки-но почали позбавлятися колоніальної свідомості, розправляти плечі, усвідомлювати непересічну цінність української культури і мови. Повернення ж у російське лоно відкине Україну у геополітичному та соціокультурному розвитку на багато десятиліть назад. Тим більше, що в такій запопадливості перед Росією немає потреби.

Приводом для розробки законопроекту стала абсолютно надумана ідея про дискримінацію російської мови, не підтверджена ні факторами вжитковості, ні книговидавництва, ні кількістю російськомовних друкованих засобів масової інформації.

Згідно з чинним законом про мови, російській надані необмежені гарантії. Його було б варто частіше читати апологетам теорії пригнічення російськомовних.

Наразі ситуація протилежна – в деяких східних регіонах на межі зникнення українська. За даними соціологічних досліджень, у нас українська преса складає 31,8%, тоді як російська – 68,1%. Відповідно у книговиданні – 13% продукції виходить українською, а 87% – російською.

І зміна цих тенденцій дуже примарна. Адже в проекті взагалі не прописані механізми сприяння використанню державної мови в ЗМІ, в науці, культурі, в інших сферах суспільного життя. Ним проігноровані вимоги Європейської хартії регіональних або міноритарних мов стосовно того, що «охорона і розвиток регіональних мов або мов меншин не повинні зашкоджувати офіційним мовам і необхідності вивчати їх».

Не відповідає дійсності й твердження ініціаторів проекту про те, що саме російською мовою «повсякденно користується більшість громадян України», що вона є мовою «міжособового спілкування на всій території України». За результатами останнього всеукраїнського перепису населення 2001 року, українська мова є рідною для 67,5% мешканців країни, в тому числі для 85% українців за національністю, 4% росіян та 11% представників інших національних спільнот. Водночас для 29,6% жителів (у тому числі для 15% українців, 96% росіян і 31% представників інших етнічних спільнот) рідною є російська мова.

Розкол країни за мовно-територіальною ознакою

Проект містить і інші сумнівні твердження. Наприклад, у статті 7 автори зазначають, що «українсько-російська двомовність … є важливим надбанням українського народу, потужним чинником консолідації багатонаціонального українського суспільства». Якщо це дійсно так, то які ідеї надихали українців боротися проти Валуєвського циркуляру, Емського указу, проти утисків за радянського режиму?

Великою мірою, утвердження офіційного статусу інших мов у регіонах – це шлях до сепаратизму, федералізації. У цьому контексті показовий приклад Канади, на яку так люблять посилатися прихильники двомовності.

Наявність багатомовності та багатокультурності ніяк не сприяє єдності країни. Попри законодавчі гарантії і надзвичайні бюджетні вливання у цю сферу, франкомовний Квебек ставить питання про відділення від англомовної Канади, і вже проводив із цього питання референдуми. Для розколу Канади у 1995 році не вистачило всього одного відсотка голосів.

Чи не до цього підсвідомо ведуть нас адепти двомовної України? Адже зрозуміло, що Україна – не Білорусь. Двадцять років незалежності та утвердження української державної мови роблять неможливим поголовне зросійщення українців, як це сталося з білорусами, де білоруська мова витіснена з широкого вжитку в маргінес, а от призвести до розколу країни за мовно-територіальною ознакою – цілком.

Недарма вже сьогодні серед письменників, які зазвичай тонше відчувають подих історії, звучать заклики відділити від України Донбас і Крим, щоб зберегти українську ідентичність решти території держави і народу.

Соборність і цілісність України, єдність її народу мають брати гору над прагненням отримати політичні дивіденди. Найбільшою об’єднувальною цінністю для кожної нації є власна мова.

Тому політиканам пора нарешті припинити спроби посунути українську на задвірки. А всім українцям хочеться нагадати, що з нами можуть зробити лише те, що ми самі дозволимо.

Олена Шустик – народний депутат (БЮТ)

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG