Хоча за вікном 21 століття, Європейська співдружність у питанні енергетики все ще живе у столітті минулому.
Так вважає Ґюнтер Еттінґер, єврокомісар, що опікується цією життєво важливою сферою. З огляду на зростання світових цін на енергоносії, старіння європейської інфраструктури, невпинне збільшення потреби в енергії та залежність Євросоюзу від імпортної нафти та газу, настав час розробити спільну європейську стратегію, каже пан Еттінґер.
Справа термінова, бо поки що Європа до нових викликів не готова, а криза призвела до замороження інвестицій на розвиток нових технологій у енергетиці, вважає єврокомісар.
«Європейського енергоринку ще немає» – комісар
«Якщо нас запитати, чи добра теперішня ситуація в європейській енергетиці, то відповідь однозначна – ні!, – каже Ґюнтер Еттінґер. – Навіть після 12 років від часу офіційного оголошення про створення єдиного внутрішнього енергетичного ринку, ми його насправді все ще не маємо».
Тому інтеграція європейського енергетичного ринку має повністю завершитися до 2015 року. Нова стратегія Єврокомісії, до того ж, передбачає протягом наступного десятиліття інвестувати трильйон євро на розвиток енергетичної інфраструктури.
Серед найбільших проектів – створення офшорного парку вітрових електростанцій у Північному морі. На півдні планують втілити іншу ініціативу під назвою «Дезертек». Йдеться про велетенську площу сонячних батарей, що будуть розташовані у пустелі Північної Африки та живитимуть струмом об’єднану Європу.
Серед інших пріоритетів енергетичної стратегії Євросоюзу до 2020 року – зменшення енергоспоживання на 20 відсотків. Як ефективніше використовувати ті обсяги енергії, що існують, буде сформульовано у спеціальному плані, який оприлюднять навесні наступного року.
До того ж, 4 лютого Євросоюз має намір провести тематичний саміт для обговорення питань енергетики.
Зовнішньополітичний різнобій
Останній, не менш важливий напрямок енергетичної стратегії, – вироблення єдиної європейської політики у цій сфері.
«Європейський внутрішній енергетичний ринок – найбільший у світі, більший, ніж у Китаї та США, – каже член Єврокомісії Ґюнтер Еттінґер. – Я на цьому наголошую, бо якщо ми хочемо скористатися цією перевагою, то нам слід говорити в один голос. Якщо ми виступатимемо на міжнародних переговорах як одне ціле, то матимемо найвигіднішу позицію».
Ідея, з одного боку, полягає у диверсифікації енергопостачання, щоб, наприклад, уникати криз, подібних до тих, що виникали через газовий конфлікт між Україною та Росією.
З іншого боку, саме Євросоюз, а не окремі країни-члени, повинні поглиблювати стосунки з існуючими постачальниками і транзитерами.
Проте, як зауважують європейські експерти, рух у цьому напрямку доволі складний, бо кожна з великих європейських держав має і відстоює насамперед свої інтереси і сама визначає, як і з ким із постачальників іти на зближення.
Так вважає Ґюнтер Еттінґер, єврокомісар, що опікується цією життєво важливою сферою. З огляду на зростання світових цін на енергоносії, старіння європейської інфраструктури, невпинне збільшення потреби в енергії та залежність Євросоюзу від імпортної нафти та газу, настав час розробити спільну європейську стратегію, каже пан Еттінґер.
Справа термінова, бо поки що Європа до нових викликів не готова, а криза призвела до замороження інвестицій на розвиток нових технологій у енергетиці, вважає єврокомісар.
«Європейського енергоринку ще немає» – комісар
«Якщо нас запитати, чи добра теперішня ситуація в європейській енергетиці, то відповідь однозначна – ні!, – каже Ґюнтер Еттінґер. – Навіть після 12 років від часу офіційного оголошення про створення єдиного внутрішнього енергетичного ринку, ми його насправді все ще не маємо».
Тому інтеграція європейського енергетичного ринку має повністю завершитися до 2015 року. Нова стратегія Єврокомісії, до того ж, передбачає протягом наступного десятиліття інвестувати трильйон євро на розвиток енергетичної інфраструктури.
Серед найбільших проектів – створення офшорного парку вітрових електростанцій у Північному морі. На півдні планують втілити іншу ініціативу під назвою «Дезертек». Йдеться про велетенську площу сонячних батарей, що будуть розташовані у пустелі Північної Африки та живитимуть струмом об’єднану Європу.
Серед інших пріоритетів енергетичної стратегії Євросоюзу до 2020 року – зменшення енергоспоживання на 20 відсотків. Як ефективніше використовувати ті обсяги енергії, що існують, буде сформульовано у спеціальному плані, який оприлюднять навесні наступного року.
До того ж, 4 лютого Євросоюз має намір провести тематичний саміт для обговорення питань енергетики.
Зовнішньополітичний різнобій
Останній, не менш важливий напрямок енергетичної стратегії, – вироблення єдиної європейської політики у цій сфері.
«Європейський внутрішній енергетичний ринок – найбільший у світі, більший, ніж у Китаї та США, – каже член Єврокомісії Ґюнтер Еттінґер. – Я на цьому наголошую, бо якщо ми хочемо скористатися цією перевагою, то нам слід говорити в один голос. Якщо ми виступатимемо на міжнародних переговорах як одне ціле, то матимемо найвигіднішу позицію».
Ідея, з одного боку, полягає у диверсифікації енергопостачання, щоб, наприклад, уникати криз, подібних до тих, що виникали через газовий конфлікт між Україною та Росією.
З іншого боку, саме Євросоюз, а не окремі країни-члени, повинні поглиблювати стосунки з існуючими постачальниками і транзитерами.
Проте, як зауважують європейські експерти, рух у цьому напрямку доволі складний, бо кожна з великих європейських держав має і відстоює насамперед свої інтереси і сама визначає, як і з ким із постачальників іти на зближення.
