До збірки «Анабазис», що з грецької означає «похід», увійшли 35 філософських есеїв Надії Степули, у яких автор розповідає про мандрівки шляхами відомих українських історичних постатей.
Нова книжка есеїв відомої української письменниці, журналіста Радіо Свобода Надії Степули «Анабазис»«Що веде? – Дорога. Анабазис. Похід. Не військовий – як «Похід Кіра», описаний Ксенофонтом під назвою «Анабазис», а похід – як пошук незвіданого», – пише Надія Степула в есеї, яким розпочинає однойменну збірку.
«Похід» письменниці розпочинається у Качанівці, де колись жили меценати Тарновські, чиїм коштом був похований Тарас Шевченко, і триває особливим маршрутом, яким ходили Сковорода і Гоголь, Довженко і Мазепа.
Ідею збірки сама авторка формулює так:
«Ця стежка не веде – вона несе мене
Повз плити мертвих днів і місто кам’яне
До світла днів нових, до життєдайних див,
Де досі ще ніхто ніколи не ходив…»
Книга есеїв Надії Степули – іронічна і лірична водночас, розповідає письменник і видавець Михайло Слабошпицький: «Вона не заламує руки. Тут людина, яка розуміє, ніби в оповіданні Шервуда Андерсона: це, звичайно, жахливо, але справа не в цьому, пішли далі. Тому, мабуть, ця книжка і є такою цілісною».
Слідами Гессе
У новій книзі публіцистка вслід за Гессе подорожує «до самої себе», зауважує автор передмови до «Анабазису», письменник Степан Процюк. За його словами, Степула – одна із небагатьох в українській літературі, хто найближче підійшов до ідеї віднаходження власного «я», своїх бажань і прагнень.
«Звичайно, це подорож назовні, але найперше це мандрівка всередину власного світу. І кожен намагається таку подорож здійснити протягом всього життя, – зазначає Процюк. – Вони не знають, чого насправді хочуть, що їм насправді потрібно, які у них насправді переконання, що їх хвилює».
Надію Степулу читають польською, латиською, російською та англійською мовами, а в Україні знають мало, нарікають колеги авторки. Зокрема, за їхніми словами, остання збірка очікувала на свій вихід близько двох років.
«Похід» письменниці розпочинається у Качанівці, де колись жили меценати Тарновські, чиїм коштом був похований Тарас Шевченко, і триває особливим маршрутом, яким ходили Сковорода і Гоголь, Довженко і Мазепа.
Ідею збірки сама авторка формулює так:
«Ця стежка не веде – вона несе мене
Повз плити мертвих днів і місто кам’яне
До світла днів нових, до життєдайних див,
Де досі ще ніхто ніколи не ходив…»
Книга есеїв Надії Степули – іронічна і лірична водночас, розповідає письменник і видавець Михайло Слабошпицький: «Вона не заламує руки. Тут людина, яка розуміє, ніби в оповіданні Шервуда Андерсона: це, звичайно, жахливо, але справа не в цьому, пішли далі. Тому, мабуть, ця книжка і є такою цілісною».
Слідами Гессе
У новій книзі публіцистка вслід за Гессе подорожує «до самої себе», зауважує автор передмови до «Анабазису», письменник Степан Процюк. За його словами, Степула – одна із небагатьох в українській літературі, хто найближче підійшов до ідеї віднаходження власного «я», своїх бажань і прагнень.
«Звичайно, це подорож назовні, але найперше це мандрівка всередину власного світу. І кожен намагається таку подорож здійснити протягом всього життя, – зазначає Процюк. – Вони не знають, чого насправді хочуть, що їм насправді потрібно, які у них насправді переконання, що їх хвилює».
Надію Степулу читають польською, латиською, російською та англійською мовами, а в Україні знають мало, нарікають колеги авторки. Зокрема, за їхніми словами, остання збірка очікувала на свій вихід близько двох років.
