Доступність посилання

16 Грудень 2017, Київ 11:49

Данилишин: Тимошенко – людина, яка здатна об’єднати політичну опозицію


Екс-міністр економіки України Богдан Данилишин

Прага – Про свої поневіряння останніх місяців і отримання політичного притулку в Чехії в інтерв’ю Радіо Свобода розповів екс-міністр економіки України Богдан Данилишин. Він, зокрема, наголосив, що «не тікав з України як окремі представники колишньої-теперішньої влади у свій час в Росію чи в інші країни».

– Пане Данилишин, почнемо з минулого тижня. Український глядач чекав Вас у своїй домівці, бо рекламувалася Ваша присутність в програмі Савіка Шустера «Шустер Live» на Першому національному каналі. Під час передачі Савік Шустер жалівся, що Ви не взяли участь у цій програмі і так далі.

Вас просили на цю програму, чи це була якась піар-акція, яка була закручена київською стороною?


– Зі мною особисто ніхто про участь в програмі мову не вів. Так само можна було мене запросити полетіти в космічний простір, не показавши ракети і не поговоривши зі мною особисто, чи хочу я туди летіти, чи не хочу. Зі мною мови конкретно ніхто не вів. І говорити про те, що я не прийшов туди, куди мене не запрошували особисто, звичайно це було просто-напросто якось некоректно по відношенню до мене особисто.

– Чи Ви після цього якось намагалися з’ясувати ситуацію, чому глядача було підведено таким чином?


– Я думаю, що це справа української сторони, наскільки був поінформований і в якій мірі глядач чи слухач по певній програмі. Пізніше, я думаю, будуть робитися висновки, в тому числі і з моєї сторони, наскільки коректно чи некоректно було це все зароблено по відношенню до мене.

– Так що можна сказати, що продюсерський центр Савіка Шустера дезінформував українського глядача?


– Я хочу сказати, що зі мною особисто ніхто ніяких переговорів не вів.

– Ви попросили і отримали політичний притулок в Чехії. Чи це було Ваше особисте рішення чи, може, Вам хтось його підказував, чи порадив це зробити? Скажімо, може, колишній Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко або інші люди, чи радше Ви самостійно і тверезо обрали такий крок?

– Це був непростий крок, хочу сказати. І з моєї сторони він формувався не протягом одного дня і навіть не одного тижня. У мене була можливість подумати над тим, тому що дійсно захід неординарний, і рішення, яке було прийняте про прохання чеської сторони про надання системи міжнародного захисту, також приймалося дуже нелегко. Але врешті-решт таке рішення було прийняте.

Я звернувся до уряду Чеської Республіки, до МВС з приводу надання мені системи міжнародного захисту. І через проведення відповідних процедур таке рішення чеська сторона ухвалила 13 січня 2011 року.

– Коли Вам про це повідомили, яка була Ваша перша емоційна реакція?

– Зі мною була проведена відповідна співбесіда представниками МВС Чеської Республіки. Були присутні на цій співбесіді троє осіб, включаючи мого чеського адвоката Марину Махіткову. Були задані відповідні питання і надана відповідна інформація, надані пізніше і в цей час відповідні документи, які підтверджували те, що в Україні дійсно можуть бути ризики для мене як для особи і для громадянина по певних правах і, можливо, захисту моїх прав.

Я думаю, що чеською стороною були також прийняті відповідні заходи для того, щоб вони побачили, наскільки вони аргументовані чи не аргументовані. І рішення, яке було прийняте представниками чеської сторони, мені було доведене 13 січня 2011 року.

– Ви зраділи?

Є деяке почуття смутку, що твоя країна не може тобі дати можливостей захисту
Я думаю, що і для чеської сторони це було непросте рішення, і для моєї сторони.

Чи це була радість, чи якийсь мотив суму за тим, що саме в даний момент і в даний час можливості для забезпечення справедливого судового розгляду моїх прав в Україні є такими, які не дозволять в тій чи в іншій мірі провадити захист мене як особи і громадянина. Тут, можна сказати, радіти чому немає. Є деяке почуття смутку про те, що твоя країна, в якій ти жив, в якій ти народився, в якій ти виріс, в якій ти ставав доктором наук і академіком НАНУ, в даному випадку не може тобі дати тих можливостей захисту.

– Ви самі згадали, що Ви – академік. Навіщо Ви пішли в політику? Хто Вас в цьому переконав?

– Говорять про те, що людина живе в певній країні, працює в певній сфері. Сама по собі діяльність і на посту директора інституту, директора наукової установи, участь у відповідних заходах – це не є просто замикання в якомусь середовищі. Якщо людина вже потрапляє і займається і економічною діяльністю, аналізом відповідних економічних аспектів, окремих політичних подій, окремих аспектів розвитку нашого суспільства – це не є аналіз чи діяльність просто як діяльність, а вже інтеграція у відповідну політичну систему.

І говорити про те, що я ніколи не займався політикою, я займався політикою. І хочу сказати, що ще раніше, ніж деякі політики, які по списках обиралися у парламент від відповідних політичних партій. Тоді, коли дані політики ще хотіли ставати докторами чи кандидатами економічних наук, я на відповідних радах за них голосував по певних процедурах і деяких з них знаю.

– Так що це рішення було логічним продовженням Вашої професійної діяльності?

– Знаю дуже багато і знаю, хто чим з них дихає, хто що писав, і хто що не писав, і хто що думає робити як у найближчий період, так і в більш віддалений.

– Коли Ви приїхали до Чеської Республіки, Ви приїхали з доброї волі, так нам ситуацію пояснював Ваш попередній адвокат – Степан Українець. Ви приїхали сюди, щоб зустрітися зі слідчими і щоб роз’яснити цю справу. І Ви приїхали з певними надіями.

Вас тоді українська сторона видала чехам. І відпекувалася від того, були заяви, що це не сталося під українським посольством в Празі, що під час розмови з Вами не були присутні представники української прокуратури.

Як це насправді все відбулося? Чи Ви були шоковані тим, що зробили з Вами Ваші побратими, так би мовити?


Я не тікав з України як окремі представники колишньої-теперішньої влади у свій час в Росію чи в інші країни
Я зараз, наприклад, коли чую деякі аналітичні твердження, деякі роздуми філософські деяких наших теперішніх політиків, які взагалі, можна сказати, нічого так не розуміють ні в економіці, ні тверезо, ні в юриспруденції, але які беруть окремі листочки зі справи і роблять деякі узагальнення, і роблять аналізи, мені хочеться порадити тим людям, хай займаються тим, чим вони завжди займаються, або не лізуть туди, куди їм не потрібно.

Я офіційно пішов у відпустку 2 серпня 2010 року. 5 серпня я виїхав на територію ФРН, знаходився у клініках Баден-Бадена. Хочу сказати, що я не тікав з України як окремі представники колишньої-теперішньої влади у свій час в Росію чи в інші країни без паспорта і без віз. Хоча їх не потрібно, але взагалі нелегально. Я виїхав під своїм прізвищем, зі своїм паспортом. Офіційно є відмітка про вибуття з України, про приїзд у Кельн. Ніде не ховався.

І крім того, на період, коли я навіть дізнався, що проти мене порушена справа, я неодноразово давав інтерв’ю ЗМІ, зокрема «Київ Пост» й іншим виданням. І на пропозицію української сторони давно я шукав можливості пояснити свою позицію і українській владі, і правоохоронним органам. І така можливість випала. За попередньою домовленістю з українською стороною я був запрошений на територію посольства України в Празі 18 жовтня. Разом зі своїми адвокатами я прибув до посольства України в Празі. Знаходився там впродовж десь 6 годин.

– Що Вас питали ті «слідчі», яких не було?

– Питали мене по матеріалах справи. Питали мене по окремих положеннях, положення про закупівлю, яке було прийняте 17 жовтня 2008 року. Питали мене по матеріалах справи, яка пов’язана з закупкою для Міноборони України, Державного підприємства аеропорту «Бориспіль», і матеріалів, які стосуються порушених проти мене справ.

Після того, як ми вийшли з посольства, слідчий вивів нас і показав на мене папкою представникам чеської влади.

– І на цьому кінець? Не було якихось прощальних слів, вони Вам нічого не сказали? Посол України нічого не сказав?

– З послом України я в цей час не бачився. Я бачився із представником посольства. Я думаю, що ми вияснимо з часом, хто це, всі прізвища і все інше, і яким чином воно все подальше відбувалося.

– Ви були шоковані тим, що Вас просто передали чехам? Це для Вас була несподіванка?

– Звичайно, це для мене була несподіванка. Я надіявся тому, що я дам відповідні свідчення, поясню свою позицію по даній справі. Будуть зроблені відповідні дії, так як було мені обіцяно, по системі зняття.

– А що Вам обіцяли?

Мені обіцяли, що будуть зняті процедури, які пов’язані з міжнародним розшуком
Мені обіцяли те, що будуть зняті навіть не звинувачення, а будуть зняті процедури, які пов’язані з міжнародним розшуком, і я зможу повернутися в Україну.

– Ви зможете повернутися в Україну, розбиратися далі з тими звинуваченнями…?

– Звичайно. Я бачу, що такі дії нікому не були потрібні і сталося так, як сталося на території Чехії.

– Чи можна ствердити, що українська сторона Вас підвела?

– Сталося те, що сталося. Я був затриманий чеською владою і відповідні місяці провів там, де провів.

– Пане Данилишин, Вам інкримінують певні речі, що Ви підписували документи, які завдали певних втрат Україні. Здається, там йдеться про 17 мільйонів.

– В різних позиціях йде мова про різні цифри. Навіть у системі «Інтерполу», коли подавався запит в міжнародну систему розшуку, давали одні цифри, потім, коли вже надсилалися матеріали до Чеської Республіки, робилися дані про те, що на основі товарознавчої експертизи було виявлено те, що, наприклад, в Міноборони було виявлено порушень на суму 2,5 мільйони гривень. І є цифри міжнародного аудиту. Тобто, у кожному випадку наводяться зовсім інші дані.

– Отже, який найбільший гріх і який найменший?

– Я взагалі для себе гріха ніякого не маю.

– Те, що в чому Вас звинувачують.

– Коли навіть подавалися матеріали до представництва Чеської Республіки, вони формувалися настільки на швидку руку, що в деяких випадках є, наприклад, що справа стосується Державного підприємства аеропорту «Бориспіль», а йде мова про Міноборони. Тобто, навіть не було до кінця вичитки тих матеріалів, які були подані до Чеської Республіки.

– Ви сказали, коли Вас звільнили з-під варти, що Ви будете захищати своє добре ім’я, і що Ви свою правоту доведете в Україні. Як зараз ситуація виглядає? Чи зможете Ви повернутися?

Наскільки я розумію, українська сторона ще й далі вимагає екстрадиції, хоча з наданням Вам політичного притулку це питання, нібито, знімається. Які будуть Ваші наступні кроки?


З допомогою своїх адвокатів я буду захищати свої права в Україні
В Україні працює мій адвокат Ігор Фомін. Це, до речі, адвокат, який зараз захищає Юрія Луценка і Євгена Корнійчука. Хоча адвокат не має всієї системи доступу до моєї справи. Це також свідчить про те, наскільки в нас є можливості забезпечення доступу для ефективного захисту і правосуддя.

Думаю, що з допомогою своїх адвокатів я буду захищати свої права в Україні. І надіюся, що все ж таки настане такий час, коли я зможу довести свою правоту і можливість ефективного захисту своїх прав вже на території України.

– У зв’язку з звинуваченнями і справою, яку проти Вас порушила українська влада, чи Ваші родичі, члени Вашої сім’ї зазнають якихось переслідувань чи цькувань, чи турбують їх якимсь чином правоохоронці?

Справа проти Богдана Данилишина повинна бути справою проти Богдана Данилишина і тільки
Я хотів би так надіятися і надіятися, що така сама позиція буде і в представників влади, яка зараз є в Україні. Справа проти Богдана Данилишина повинна бути справою проти Богдана Данилишина і тільки.

В Україні я бачу ситуацію дещо по-іншому. Я не можу зрозуміти, чому моя справа перетворилася на справу проти мого інституту, де я був головою ради по вивченню продуктивних сил, директором інституту. Фактично інститут як такий ліквідований. Чому переслідування мене стало переслідуванням співробітників моїх, інших?

Тому я вважаю, що все, що пов’язано зі мною, як з особою, повинно бути тільки проти мене, а з не членами моєї сім’ї чи співробітниками, з якими я працював. І хотів би надіятися, що дійсно так і буде.

– В якому стані сьогодні, на Вашу думку, українська опозиція? Влада виступає проти членів колишнього уряду, кілька осіб перебувають під вартою, і опозиція як така стала досить аморфною і слабкою, вона не сконсолідована, вона не об’єднана.

Чи бачите Ви сьогоднішню опозицію як таку, яка є уособлена, скажімо, в персоні Юлії Тимошенко, а чи це більший, ширший рух, який має кілька лідерів? Чи опозиція може існувати без Юлії Тимошенко, наприклад?


– В Україні завжди діяли за принципом: де два українці, там три гетьмани. І для мене досить болісно було, наприклад, спостерігати Свято Соборності України…

– Це була роз’єднана соборність.

Я бачу політичне майбутнє Юлії Тимошенко і, на мій погляд, ще Анатолія Гриценка
Звичайно. Коли кожний так званий маленький гетьман святкував «свою соборність» на окремій площі. Це є досить не по-соборному і не по-українськи.

Повинні зрозуміти досить чітку річ, що опозиція і будь-яка інша форма думки буде мати значення тільки тоді, коли вона буде відображати прагнення більшої частини населення. Відбулися президентські вибори. Фактично різниця між кандидатами була досить невелика, було 3% у другому турі між Януковичем і Юлією Тимошенко. Є два лідери, які фактично відображають прагнення більшої частини населення мати свого відповідного лідера і мати свою систему політичного вираження.

В даному випадку, я думаю, що якщо представники опозиції хочуть бачити себе рухом, об’єднанням, яке хоче мати політичну перспективу, треба подолати свої політичні амбіції. Не може бути гетьманів на пустому ґрунті чи окремих гетьманів у своїй окремі хаті, навіть у своїй кімнаті. Треба подолати свої амбіції.

Я бачу на найближчий період таке політичне майбутнє Юлії Тимошенко і, на мій погляд, ще Анатолія Гриценка. Це є перша – Юлія Тимошенко – людина, яка здатна об’єднати політичну опозицію і здатна бути лідером цієї опозиції, людина, яка має досить таки тверезу форму мислення і тверезо може виражати свої думки по відношенню до певних аспектів.

Але все ж таки, я ще раз повторюю, що Юлія Тимошенко є тим національним лідером, який може об’єднувати опозиційні сили на найближчу і віддалену перспективу.
  • 16x9 Image

    Ірина Халупа

    На Радіо Свобода від 1990 року. Редактор і ведуча передач «Україна і світ», «52:30 у різних вимірах», «Вечірня Свобода», «Українське коло», «30 хвилин у різних вимірах». У 2001-2007 роках заступник директора Української редакції. 2007-2011 роки – директор редакції. Жила в п’яти країнах. Люблю мови, подорожувати, українську літературу 1920-30-х років, мистецтво та старі фільми. Не терплю фальш і брехню. Щоб не збожеволіти від української політики – вишиваю.

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG