Курбасівці ставлять драму Лесі Українки вперше. Постановник – київський режисер Андрій Приходько, а музичний супровід здійснює фольклорний гурт «Кросна» у складі поліщуків.
Андрій Приходько розповів, що хотів представити не солодку казочку про хлопчика і дівчинку. Бо Леся Українка, перебуваючи у Грузії, написала історію для свого народу про вічну українську біду – зраду власної Величі, показала, наскільки важливо берегти рідне коріння, яке єднає зі Всесвітом.
«Це історія людини своєї крові, свого роду, свого коріння. Всі позитивні персонажі – це Перелесник, Русалки, Мавки – ті, яких люди бояться. Леся Українка неосяжна, коли намагаєшся її осягнути, ту бідолашну жінку з сухотами, яка все це долала і Всесвіт осягла», – каже режисер Андрій Приходько.
У «Лісову пісню» Леся Українка вклала усю любов до Полісся
Леся Українка написала свою славетну драму-феєрію «Лісова пісня» у Грузії в 1911 році, і у цій далекій від дому країні вона через два роки померла. Тоді поліція, налякана тим, що прощання з письменницею зумовить демонстрацію, не дозволила мамі Олені Пчілці взяти домовину з тілом доньки до будинку.
Леся Українка, шляхетського походження, з дому Лариси Косач, знала більш як десять іноземних мов. Уже у 14 років вона переклала Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки».
За свої 42 роки життя, змученого сухотами, вона написала сотні поетичних, драматичних і прозових творів. А її драматургію критики називають феноменальним явищем в українській літературі.
У «Лісовій пісні» письменниці – любов до Полісся, глибокі міркування про красу і невмирущість духовної краси. У листі до мами у 1911 році Леся Українка писала: «Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую Мавку «в умі держала», ще аж із того часу, як ти в Жабокричі мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом з маленькими, але дуже рясними деревами».
До світу Лесі Українки потрібно дорости
Художній керівник театру імені Леся Курбаса Володимир Кучинський зазначає, що сьогодні драми Лесі України звучать сучасно, досі глибинність думок письменниці для багатьох залишається незрозумілою.
«Бо до неї потрібно дотягнутись і дотягуватись, вчитись і вчитись. Мусимо дорости. Бо це дуже гармонійно, це побудова світів, і своїм маленьким ключиком туди не потрапиш», – каже Володимир Кучинський.
Сенс людського життя полягає в класі душі, вважала Леся Українка. Під час вистави звучить поліська музика, а також мелодії на сопілці, нотні записи яких зробила Леся Українка. А ось Перелесник буде в гуцульському кептарі та капелюсі з вогняним пір’ям. Вистава курбасівців, наголосив Андрій Приходько, живе вивільненням поетичної фантазії і творчої енергії.
«Ні, я жива, я буду вічно жити, я в серці маю те, що не вмирає» – ці слова Мавки з «Лісової пісні» і через 140 років від народження Лесі Українки знаходять своє підтвердження.
Андрій Приходько розповів, що хотів представити не солодку казочку про хлопчика і дівчинку. Бо Леся Українка, перебуваючи у Грузії, написала історію для свого народу про вічну українську біду – зраду власної Величі, показала, наскільки важливо берегти рідне коріння, яке єднає зі Всесвітом.
«Це історія людини своєї крові, свого роду, свого коріння. Всі позитивні персонажі – це Перелесник, Русалки, Мавки – ті, яких люди бояться. Леся Українка неосяжна, коли намагаєшся її осягнути, ту бідолашну жінку з сухотами, яка все це долала і Всесвіт осягла», – каже режисер Андрій Приходько.
У «Лісову пісню» Леся Українка вклала усю любов до Полісся
Леся Українка написала свою славетну драму-феєрію «Лісова пісня» у Грузії в 1911 році, і у цій далекій від дому країні вона через два роки померла. Тоді поліція, налякана тим, що прощання з письменницею зумовить демонстрацію, не дозволила мамі Олені Пчілці взяти домовину з тілом доньки до будинку.
Леся Українка, шляхетського походження, з дому Лариси Косач, знала більш як десять іноземних мов. Уже у 14 років вона переклала Гоголя «Вечори на хуторі біля Диканьки».
За свої 42 роки життя, змученого сухотами, вона написала сотні поетичних, драматичних і прозових творів. А її драматургію критики називають феноменальним явищем в українській літературі.
У «Лісовій пісні» письменниці – любов до Полісся, глибокі міркування про красу і невмирущість духовної краси. У листі до мами у 1911 році Леся Українка писала: «Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую Мавку «в умі держала», ще аж із того часу, як ти в Жабокричі мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом з маленькими, але дуже рясними деревами».
До світу Лесі Українки потрібно дорости
Художній керівник театру імені Леся Курбаса Володимир Кучинський зазначає, що сьогодні драми Лесі України звучать сучасно, досі глибинність думок письменниці для багатьох залишається незрозумілою.
«Бо до неї потрібно дотягнутись і дотягуватись, вчитись і вчитись. Мусимо дорости. Бо це дуже гармонійно, це побудова світів, і своїм маленьким ключиком туди не потрапиш», – каже Володимир Кучинський.
Сенс людського життя полягає в класі душі, вважала Леся Українка. Під час вистави звучить поліська музика, а також мелодії на сопілці, нотні записи яких зробила Леся Українка. А ось Перелесник буде в гуцульському кептарі та капелюсі з вогняним пір’ям. Вистава курбасівців, наголосив Андрій Приходько, живе вивільненням поетичної фантазії і творчої енергії.
«Ні, я жива, я буду вічно жити, я в серці маю те, що не вмирає» – ці слова Мавки з «Лісової пісні» і через 140 років від народження Лесі Українки знаходять своє підтвердження.
