Доступність посилання

25 Вересень 2017, Київ 20:24

Прага – Минає 140 років від дня народження Лесі Українки. В Україні широко відзначається ювілей, однак не всім відомо, що з Лесею назавжди також пов’язана і чеська Прага, що в Чехії жили найближчі родичі Лесі – сестри Ольга та Оксана, – і що в чеських архівах зберігаються безцінні матеріали про життя, творчість, людську долю великої української поетеси.

Не знаємо, якою того дня була погода в Празі, але хочеться вірити, що сяяло тепле весняне сонце. 28 травня 1903 року Леся Українка разом з молодшою сестрою Оксаною Косач-Шимановською по дорозі в Україну із італійського Сан-Ремо, де лікувалась, на кілька днів затрималась у Празі.

На цьому наполягала мама – письменниця Олена Пчілка. В листі до Михайла Кривинюка, чоловіка ще однієї Лесиної сестри Ольги, який у той час вчився в празькому політехнічному інституті, вона писала:

«Наші десь біля Вас загубилися, то є Леся і Оксана… З певностю можна думать, що будуть у Празі. Задержіть їх довше у Празі (коли з того буде не дуже велика перешкода). Прага стоїть того, щоб в ній довше бути треба, щоб конечне побули у Пражскому Музею. Та ще нехай конечне почують у Празі церковні співи – дуже інтересні».


Довго затриматись не вдалось, та все ж кілька днів Леся з Оксаною поблукали старою Прагою, мабуть, були у відомій між чеськими православними церкві Святого Миколая, чули церковні співи. А жили на квартирі у Михайла та Ольги Кривинюків – на вулиці На Боїшті, 12.

За кілька днів Леся покинула Прагу. Тоді вона не могла знати, що її творча і людська доля будуть пов’язані з тим містом назавжди.

Склалось так, що її сестра Ольга Косач-Кривинюк повернулась до Праги ще раз – на початку 1945 року. Вона привезла з собою великий родинний архів.

Наприкінці Другої світової війни перед від’їздом до Німеччини Ольга Косач-Кривинюк передала більшу частину архіву на збереження до Музею визвольної боротьби України в Празі. І хоча Музей після комуністичного перевороту в Чехословаччині був ліквідований, все ж значна частина Лесиного архіву збереглась.

Листування Лесі Українки зберігається в Празі

Цей архів, а в ньому безцінне Лесине листування, нині зберігається у Слов’янській бібліотеці в Празі, розповів Радіо Свобода її директор Лукаш Бабка.

«У фондах Слов’янської бібліотеки є відносно велика збірка особистої кореспонденції Лесі Українки і близьких до неї осіб. Ще донедавна ми не знали, як Лесина кореспонденція дісталась до Праги, вважали це таємницею. Тепер знаємо, що це дар Лесиної сестри Ольги. Колекція складається із 270 листів, серед яких найбільша частина – листи від родини і друзів до самої Лесі України. Є також багато Лесиних листів до мами, чоловіка, інших членів родини. Збірку Лесі Українки в нашій бібліотеці на початку 21-го століття опрацювала українська дослідниця Світлана Кочерга. Сьогодні всі матеріали із Лесиного архіву можна вільно вивчати у Слов’янській бібліотеці», – розповів директор.

На щастя, кореспонденція Лесі Українки не згубилась у вирі часу. З хвилюванням завжди про нього згадувала молодша сестра Лесі Українки Оксана Косач-Шимановська, яка від початку 1920-х років жила в Чехословаччині. Оксана дістала освіту в університеті у швейцарській Лозанні, блискуче володіла іноземними мовами, до війни працювала вчителькою в Українській гімназії. До кінця життя, а померла вона в Празі в 1975 році, згадувала свою старшу сестру Лесю й рідне Колодяжне.

Леся Українка у спогадах празьких сучасників

Мало хто знає, що саме Оксана Косач-Шимановська виявила велику відвагу, коли в 1966 році, за комуністичного режиму, взялась передруковувати на машинці рукопис Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація». Дев’ять примірників – максимальна кількість, якою тоді за раз через копіювальний папір переписували чи передруковували самвидавні тексти – врятували долю першого видання відомої праці Івана Дзюби, що побачила світ у 1968 році в мюнхенському видавництві «Сучасність».

І ще одна людина, яка в Празі подумки розмовляла з Лесею, – це Максим Славінський, посол Української Народної Республіки в Чехословаччині в 1919–1921 роках і перше Лесине кохання. «Я і пан Максим» – так часто в листах згадувала Леся спільну працю зі Славінським над перекладами Генріха Гейне.

Про Лесю та її празькі мандри згадуємо у день, коли в Україні відбуваються поетичні читання «140 рядків для Лесі». Нехай ці спогади стануть символічним 140-м рядком для Лесі з української Праги.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG