«Італія виграла свою битву у Страсбурзі», «Європейський суд із прав людини виправдав Італію» — такими заголовками християнські й інші часописи повідомили новину. Міністр закордонних справ Франко Фраттіні сказав, що перемогла італійська ідентичність.
Ватикан також задоволений. «Рішення суду відповідальне й історичне», – прокоментував речник Святого престолу Федеріко Ломбарді.
Абсолютно протилежна реакція у лікаря Массімо Альбертіни. Його дружина, громадянка Італії фінського походження, наприкінці 2009 року виграла цю ж справу. Тоді й він говорив про «історичний вердикт» у Страсбурзі. Подружжя домоглося заборони розп’яття Христа у школі, де вчилися їхні діти, з метою дотримання права учнів на свободу релігій і думки.
Де правда?
Уряд Італії подав апеляцію, її задовольнили – і що ж тепер? На чийому боці правда? Це навряд чи можуть сказати навіть поважні автори вердиктів, котрим довелося копирсатися в юридичних нетрях італійського законодавства.
Як вважає професор канонічного права університету в Сієні Марко Вентура, вже самим італійцям на сьогодні важко зрозуміти, яку позицію займає їхня країна у відстоюванні фундаментального принципу релігійних свобод.
«З одного боку, Італія – явно католицька країна, то ж чому вилучати з державних шкіл символ, який представляє самобутність цієї католицької країни? З іншого боку, наполягають, що водночас цю державу Конституційний суд проголосив світською», – зауважив професор Вентура в інтерв’ю Radio Radicale.
Фахівця не дивує суперечливість рішень європейських суддів. За його словами, це випливає із суперечливих положень італійського законодавства з юридичної та культурної точок зору.
Католицизм – вічна цінність
Без хрестів із розп’яттям Ісуса у громадських будівлях Італія була б серйознішою і кращою. Такої тези дотримується викладач сучасної історії Туринського університету Серджо Луццато, автор книжки «Державне розп’яття».
«Хрест із розп’яттям Христа, на мій погляд, – символ італійської провінційності, це запізнення, з яким Італія переживає свою сучасність. Цей хрест певною мірою є символом прозелітизму – бажання поширювати свою віру серед інших», – говорить історик.
Подібну позицію відстоюють італійські євангелісти, протестанти й Асоціація захисту релігійних свобод. Її секретар Дора Боньянді назвала рішення суду «втраченою можливістю, яка б допомогла країні остаточно обрати світський шлях розвитку».
За таких настроїв, однак, важко приховувати факт, що у суспільній свідомості католицизм таки залишається цінністю, від якої італійці не відмовляються, переконаний соціолог Антоніо Де Лілло. Часто це виявляється на словах, адже практикуючих католиків лише третина, у багатонаціональній країні поширюються інші релігії. Та католицька самобутність, а значить, і розп’яття для італійців – понад усе.
Так само, як і культ родини. Протягом останніх десятиліть італійська сім’я дуже змінилася: багато розлучень, неповних родин, громадянських шлюбів. Попри це, сім’я залишається тією цінністю, яку жителі Апеннін не хочуть втрачати.
Ватикан також задоволений. «Рішення суду відповідальне й історичне», – прокоментував речник Святого престолу Федеріко Ломбарді.
Абсолютно протилежна реакція у лікаря Массімо Альбертіни. Його дружина, громадянка Італії фінського походження, наприкінці 2009 року виграла цю ж справу. Тоді й він говорив про «історичний вердикт» у Страсбурзі. Подружжя домоглося заборони розп’яття Христа у школі, де вчилися їхні діти, з метою дотримання права учнів на свободу релігій і думки.
Де правда?
Уряд Італії подав апеляцію, її задовольнили – і що ж тепер? На чийому боці правда? Це навряд чи можуть сказати навіть поважні автори вердиктів, котрим довелося копирсатися в юридичних нетрях італійського законодавства.
Як вважає професор канонічного права університету в Сієні Марко Вентура, вже самим італійцям на сьогодні важко зрозуміти, яку позицію займає їхня країна у відстоюванні фундаментального принципу релігійних свобод.
«З одного боку, Італія – явно католицька країна, то ж чому вилучати з державних шкіл символ, який представляє самобутність цієї католицької країни? З іншого боку, наполягають, що водночас цю державу Конституційний суд проголосив світською», – зауважив професор Вентура в інтерв’ю Radio Radicale.
Фахівця не дивує суперечливість рішень європейських суддів. За його словами, це випливає із суперечливих положень італійського законодавства з юридичної та культурної точок зору.
Католицизм – вічна цінність
Без хрестів із розп’яттям Ісуса у громадських будівлях Італія була б серйознішою і кращою. Такої тези дотримується викладач сучасної історії Туринського університету Серджо Луццато, автор книжки «Державне розп’яття».
«Хрест із розп’яттям Христа, на мій погляд, – символ італійської провінційності, це запізнення, з яким Італія переживає свою сучасність. Цей хрест певною мірою є символом прозелітизму – бажання поширювати свою віру серед інших», – говорить історик.
Подібну позицію відстоюють італійські євангелісти, протестанти й Асоціація захисту релігійних свобод. Її секретар Дора Боньянді назвала рішення суду «втраченою можливістю, яка б допомогла країні остаточно обрати світський шлях розвитку».
За таких настроїв, однак, важко приховувати факт, що у суспільній свідомості католицизм таки залишається цінністю, від якої італійці не відмовляються, переконаний соціолог Антоніо Де Лілло. Часто це виявляється на словах, адже практикуючих католиків лише третина, у багатонаціональній країні поширюються інші релігії. Та католицька самобутність, а значить, і розп’яття для італійців – понад усе.
Так само, як і культ родини. Протягом останніх десятиліть італійська сім’я дуже змінилася: багато розлучень, неповних родин, громадянських шлюбів. Попри це, сім’я залишається тією цінністю, яку жителі Апеннін не хочуть втрачати.
