– На цій конференції багато говориться про джерела антисемітизму. Новий поштовх цьому явищу на пострадянських теренах дали економічні зміни та те, що серед олігархів виявилося багато євреїв. Що, на вашу думку, можуть зробити засоби масової інформації, щоб не поглиблювати цей стереотип?
– У процесі розвитку різних суспільств є люди, які користуються новими обставинами – можливо, тому, що вони мають підприємницький дух, можливо, вони роблять це несправедливо щодо інших, – але коли люди звертають увагу лише на їхнє релігійне чи етнічне походження, то це означає, що вони є під впливом забобонів. Гадаю, що серед олігархів в Україні, Росії, інших пострадянських країнах є євреї. Але, ймовірно, є багато інших, які не є євреями. Здається, мало хто цікавиться їхньою етнічною чи релігійною тотожністю. Потрібно ставити у контекст ці питання. У різних частинах світу є давні традиції антисемітизму, які приписують євреям надмірний рівень політичного та економічного контролю. Такі забобони були ключовим елементом сумнозвісних «Протоколів сіонських мудреців», вигадки, яка походила з царської Росії. В деяких місцях існує атмосфера, родючий ґрунт, в яких ці забобони можуть відродитися. Потрібно усвідомлювати, що перенесення дій певних осіб на цілу групу є саме тим стереотипом, із яким ми намагаємося боротися.
– Під час виступів багатьох представників Європейського Союз йшлося про те, як важливо, щоб уряд реагував на найменші прояви антисемітизму. Але нещодавно в Україні, в Криму, через засоби масової інформації представників єврейської громади звинувачували у ритуальних вбивствах, і жодної реакції від урядовців не було.
У рамках конференції ОБСЄ відбулася виставка, приурочена жертвам Голокосту– Коли ми говоримо про антисемітизм у публічному дискурсі, то тут надзвичайно великою є роль уряду. Його сильна реакція важлива для того, щоб побороти це явище. Важко собі уявити, що звинувачення у ритуальних убивствах можуть пролунати в нинішній час. Те, що це відбувається, нагадує про стереотипи і забобони, які продовжують жити в суспільстві. Можливо, нам не вдасться знищити антисемітизм повністю в нашому суспільстві, але потрібно усвідомлювати важливість відповіді – і для того, щоб люди почувалися безпечно.
– Зараз в Україні розгорнулося протистояння по лінії урядовець – представники інтелігенції. У багатьох публікаціях та інтернет-форумах можна натрапити на думку, що міністр освіти Дмитро Табачник не любить українську культуру, бо він єврей. Як ЗМІ можуть повернути дискусію в конструктивне русло?
– Якщо взяти історію антисемітизму в Радянському Союзі, то Ви, мабуть, пригадаєте значну кількість людей єврейського походження, які були найбільш репресивними фігурами у найтемніші часи. Деякі з них так само жорстоко поводилися і щодо самих євреїв у Радянському Союзі. Вони піднялися до висот радянської влади не через те, що були євреями, і не представляли єврейську громаду чи єврейський народ. Такі випадки були раніше, вони трапляються і далі, але вони не мають бути причиною для таврування цілого народу. Адже є й інші євреї, які просувають вперед науку, мистецтво, медицину і працюють на користь всього суспільства. А є й такі, як і в кожній іншій релігійній чи етнічній групі, якими не будуть пишатися їхні колеги. Що потрібно пам’ятати, так це те, що переносити на цілу групу почуття, яке людина може мати до конкретної особи, є створенням стереотипів, проти яких потрібно боротися.
– У процесі розвитку різних суспільств є люди, які користуються новими обставинами – можливо, тому, що вони мають підприємницький дух, можливо, вони роблять це несправедливо щодо інших, – але коли люди звертають увагу лише на їхнє релігійне чи етнічне походження, то це означає, що вони є під впливом забобонів. Гадаю, що серед олігархів в Україні, Росії, інших пострадянських країнах є євреї. Але, ймовірно, є багато інших, які не є євреями. Здається, мало хто цікавиться їхньою етнічною чи релігійною тотожністю. Потрібно ставити у контекст ці питання. У різних частинах світу є давні традиції антисемітизму, які приписують євреям надмірний рівень політичного та економічного контролю. Такі забобони були ключовим елементом сумнозвісних «Протоколів сіонських мудреців», вигадки, яка походила з царської Росії. В деяких місцях існує атмосфера, родючий ґрунт, в яких ці забобони можуть відродитися. Потрібно усвідомлювати, що перенесення дій певних осіб на цілу групу є саме тим стереотипом, із яким ми намагаємося боротися.
– Під час виступів багатьох представників Європейського Союз йшлося про те, як важливо, щоб уряд реагував на найменші прояви антисемітизму. Але нещодавно в Україні, в Криму, через засоби масової інформації представників єврейської громади звинувачували у ритуальних вбивствах, і жодної реакції від урядовців не було.
– Зараз в Україні розгорнулося протистояння по лінії урядовець – представники інтелігенції. У багатьох публікаціях та інтернет-форумах можна натрапити на думку, що міністр освіти Дмитро Табачник не любить українську культуру, бо він єврей. Як ЗМІ можуть повернути дискусію в конструктивне русло?
– Якщо взяти історію антисемітизму в Радянському Союзі, то Ви, мабуть, пригадаєте значну кількість людей єврейського походження, які були найбільш репресивними фігурами у найтемніші часи. Деякі з них так само жорстоко поводилися і щодо самих євреїв у Радянському Союзі. Вони піднялися до висот радянської влади не через те, що були євреями, і не представляли єврейську громаду чи єврейський народ. Такі випадки були раніше, вони трапляються і далі, але вони не мають бути причиною для таврування цілого народу. Адже є й інші євреї, які просувають вперед науку, мистецтво, медицину і працюють на користь всього суспільства. А є й такі, як і в кожній іншій релігійній чи етнічній групі, якими не будуть пишатися їхні колеги. Що потрібно пам’ятати, так це те, що переносити на цілу групу почуття, яке людина може мати до конкретної особи, є створенням стереотипів, проти яких потрібно боротися.
