Не так давно, 70 років тому, це місто біля Тірренського моря оминали десятою дорогою. Відрядження до Капальбіо сприймали як покарання, бо там вирувала малярія. До кінця Другої світової війни із застосуванням хімічного інсектициду недугу вдалося побороти.
Якщо повернутися ще далі в минуле, то поселення бере початки у давньому середньовіччі. «Ця земля має древню історію, – розповідає краєзнавець Кармелінда Ді Маджо. – Вже лангобарди звели довкола міста оборонний мур з подвійними стінами. Це цікавий пішохідний маршрут для прогулянки. Завершуються мури в історичному центрі Капальбіо біля середньовічного замку Альдобрандескі».
Історія, мистецтво і кухня
До цього замку примикає історична перлина міста – аристократичний палац Коллакйоні епохи Відродження. В його апартаментах зберігаються античні меблі, серед яких фортеп’яно майстра Конрада Ґрафа.
На цьому інструменті грав італійський композитор Джакомо Пуччіні, коли бував на відпочинку в тутешніх краях. Кажуть, саме на цьому фортеп’яно маестро вперше представив вузькому колу свою оперу «Тоска».
Капальбіо у найвіддаленіших провулках зберігає не лише давню історію, а й колишні кулінарні аромати. Ресторанів у місті більше, ніж магазинів. Колись невибаглива юшка з м’ясом дикого кабана нині стала першою стравою для туристів.
А перша мистецька принада мандрівників – це дивовижний сад Тароккі, що розташований поблизу міста. З-поміж дерев та кущів виринають понад 20 химерних фігур заввишки 12–15 метрів. Вони оздоблені яскравою мозаїкою зі скла, дзеркал і кераміки. Французька художниця Нікі де Сен-Фаль таким чином втілила свою мистецьку мрію, захопившись картами таро, які використовують для ворожіння.
Земна благодать
Узбережжя Тірренського моря далеченько від самого міста, але морська свіжість відчутна у міському повітрі. Екологічні організації Італії часто преміювали Капальбіо за збереження довкілля та краєвидів.
На зеленій околиці міста розвів свою ферму Джованні Санджуст — не агроном, не зоолог, а художник і любитель природи. Коні, корови, телята і кури різних порід є і в його господарстві, і на його полотнах.
Для когось Джованні виглядає диваком, бо обрав сільський, майже аскетичний спосіб життя. Та митець-натураліст дивиться на все по-філософськи.
«На сьогодні у місті вже неможливо жити, – каже художник Санджуст. – Нам Бог дав цю землю і все довкола, але ми руйнуємо це багатство безвідповідально. Кожний повинен мати свій шматок землі, бо лише це і є справжня реальність, а решта – нічого не варте».
Якщо повернутися ще далі в минуле, то поселення бере початки у давньому середньовіччі. «Ця земля має древню історію, – розповідає краєзнавець Кармелінда Ді Маджо. – Вже лангобарди звели довкола міста оборонний мур з подвійними стінами. Це цікавий пішохідний маршрут для прогулянки. Завершуються мури в історичному центрі Капальбіо біля середньовічного замку Альдобрандескі».
Історія, мистецтво і кухня
До цього замку примикає історична перлина міста – аристократичний палац Коллакйоні епохи Відродження. В його апартаментах зберігаються античні меблі, серед яких фортеп’яно майстра Конрада Ґрафа.
На цьому інструменті грав італійський композитор Джакомо Пуччіні, коли бував на відпочинку в тутешніх краях. Кажуть, саме на цьому фортеп’яно маестро вперше представив вузькому колу свою оперу «Тоска».
Капальбіо у найвіддаленіших провулках зберігає не лише давню історію, а й колишні кулінарні аромати. Ресторанів у місті більше, ніж магазинів. Колись невибаглива юшка з м’ясом дикого кабана нині стала першою стравою для туристів.
А перша мистецька принада мандрівників – це дивовижний сад Тароккі, що розташований поблизу міста. З-поміж дерев та кущів виринають понад 20 химерних фігур заввишки 12–15 метрів. Вони оздоблені яскравою мозаїкою зі скла, дзеркал і кераміки. Французька художниця Нікі де Сен-Фаль таким чином втілила свою мистецьку мрію, захопившись картами таро, які використовують для ворожіння.
Земна благодать
Узбережжя Тірренського моря далеченько від самого міста, але морська свіжість відчутна у міському повітрі. Екологічні організації Італії часто преміювали Капальбіо за збереження довкілля та краєвидів.
На зеленій околиці міста розвів свою ферму Джованні Санджуст — не агроном, не зоолог, а художник і любитель природи. Коні, корови, телята і кури різних порід є і в його господарстві, і на його полотнах.
Для когось Джованні виглядає диваком, бо обрав сільський, майже аскетичний спосіб життя. Та митець-натураліст дивиться на все по-філософськи.
«На сьогодні у місті вже неможливо жити, – каже художник Санджуст. – Нам Бог дав цю землю і все довкола, але ми руйнуємо це багатство безвідповідально. Кожний повинен мати свій шматок землі, бо лише це і є справжня реальність, а решта – нічого не варте».
