Доступність посилання

11 Грудень 2017, Київ 06:20

Невідома депортація: бойки у Польщі нагадують, як їх виселяли в 1951-му


Мальовнича Західна Бойківщина (околиці села Бандрів)

Варшава – У Польщі розпочалося відзначення 60-річчя депортації українців із Західної Бойківщини. Виселені з рідних земель у 1951 році бойки та їхні нащадки зібралися у місті Устрики-Долішні, щоб узяти участь у фестивалі «Бойківське літо». Бойки хочуть нагадати польському та українському суспільствам про це маловідоме виселення корінного населення Карпат. Учасники урочистостей дискутують про те, що можна зробити для збереження решток вцілілої бойківської культури.

На три дні Устрики-Долішні, місто, що в південно-східній Польщі, а також мальовниче село Бандрів стали своєрідною Меккою для бойків. Сюди прибули ті, кого рівно 60 років тому за наказом Сталіна змусили покинути рідну землю. Приїхали й діти та онуки горян, депортованих влітку 1951-го.

У програмі Другого фестивалю «Бойківське літо» конференція, присвячена сумним роковинам, а також культурно-мистецька програма.

Урочисті організувало Об’єднання українців Польщі за підтримки місцевого самоврядування.

Виселені за наказом Сталіна

Ініціатор фестивалю Маріанна Яра, діячка з Об’єднаня українців Польщі, розповідає, що Сталін передав комуністичній Польщі Новоустрицький район Дрогобицької області взамін за Сокальський повіт Польщі. Понад 60 років тому в околицях міста Сокаль виявили поклади вугілля, тож Сталін «запропонував» полякам обмінятися територіями.
На старому бойківському кладовищі (с. Бандрів)

Долею місцевого населення комуністи не переймалися. Понад 30 тисяч українських бойків примусово вивезли в причорноморські степи, де вони та їхні нащадки живуть дотепер.

Проте, каже Маріанна Яра, всупереч старанням комуністів, не всі бойки покинули рідну землю. Такі фестивалі, як «Бойківське літо», допомагають їм зберігати свою тотожність.

«У горах залишилися бойки, розповідає Яра, які час від часу приходять на такі фестивалі. Ці фестивалі гуртують, бойки бачать, що вони не самі по тих горах, що нема потреби ховатись і приховувати своє походження».

Як твердить Маріанна Яра, фестиваль «Бойківське літо», що вперше відбувся минулого року, розбудив серед бойків їхню приспану національну свідомість. За словами ініціаторки фестивалю, частина місцевих бойків під час цьогорічного перепису населення в Польщі вперше вказала своє українське походження.

Дивовижне відчуття рідного дому

Прибули на бойківський фестиваль і нащадки тих горян, яких 60 років тому депортували в посушливі причорноморські степи. Наталя Кляшторна, авторка книжки «Акція-1951», розповідає про враження від побаченого й пережитого на рідній землі своїх батьків.
Надмогильний пам'ятник з традиційною бойківською «розетою» (неподалік Устрик Долішніх)

«Шкода, та в моєму селі не збереглася церква, в моєму селі збереглося дуже мало житлових споруд, дуже багато відбулося змін, є такі села, на місці яких взагалі майже нічого немає, і люди, які сюди приїжджають, бачать цю пустку, і їм, звісно, боляче. Та все ж є відчуття дому. Ти чудово розумієш, що, як би там не було, але це є твій дім», – каже вона.

Дослідницю драматичних подій 1951 року вразило те, що депортовані бойки, нині старенькі люди, чудово орієнтуються в місцях, які залишили 60 років тому. «Це таке відчуття , яке потрібно пережити, – ділиться враженнями Кляшторна. – Я бачила людей на місці зовсім зруйнованих сіл. Ми йшли берегом ріки Сян і бачили тільки залишки здичавілих садів. Однак люди чудово орієнтувалися по струмках, горах, показували, де вони виростали, де жили їхні сусіди, де відбувалися ті чи інші події».

Кляшторна з сумом констатує той факт, що й дотепер депортовані бойки мають підстави почуватися скривдженими.

Вона розповідає, що в 1951 році мешканці бойківського села Шевченкове (тепер Лютовіска) перед виселенням на Херсонщину закопали в землі дзвони. «Дванадцять років тому громада вирішила все-таки їх знайти, – каже Кляшторна. – Бойки прибули до Польщі і за погодженням із польською стороною, високопосадовцями польськими, дзвони були викопані, але дозволу на їхнє перевезення в Україну досі не отримано».

Як наголошує Кляшторна, варто було подолати значну відстань, щоб на Бойківщині пережити незвичайне відчуття рідного дому.

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG