Доступність посилання

18 Листопад 2017, Київ 06:58

Рік після скасування політреформи. Що зміг зробити «сильний» Президент?


Оцінками ситуації в Україні після скасування рік тому політреформи в ефірі Радіо Свобода поділилися Дмитро Луценко, віце-президент Центру інституційного розвитку, і Ігор Хсів, незалежний експерт, політолог.


Частина перша


Частина друга

Ірина Штогрін: Сьогодні фактично завершується рік керівництва Президента України з новими-старими повноваженнями. Оскільки 1 жовтня 2010 року КСУ на подання депутатів розглянув і визнав неконституційним закон про внесення змін до Конституції України від 8 грудня 2004 року. І, власне, звернувся до органів влади, щоб усе законодавство привели до норм Конституції 1996 року.

Фактично Україна знову стала президентсько-парламентською республікою. Парламент втратив ряд своїх функцій. Зокрема парламент не може призначати Прем’єр-міністра, міністрів, заступників міністрів.

А Президент натомість розширив свої повноваження. І вертикаль влади стала вибудуваною просто відразу під Банкову, під Адміністрацію Президента, під особу Президента України.

Наразі послухаймо, що думають люди на вулицях Києва, чи відчули вони, що вдалося Президенту щось зробити за цей рік, коли його повноваження стали посиленими?

Респондент: Нічого не вдалося. Що не побачиш: і пенсіонерам, і «афганцям», я є «чорнобильцем», то все підвищується, інфляція і – будьте здорові.

Респондентка: Реформа – це тоді, коли робиться для народу, для покращення життя народу. Це не реформи, це йде проти народу.

Респондентка: Взагалі я навіть не очікувала боротьби з корупцією. Жити не стало краще, а, можливо, в деяких сферах навіть і гірше. Я маю на увазі провінцію України.

Респондент: Нічого хорошого він не зробив. Повноважень він набув більше, відповідальності він не відчуває. Сільське господарство в плачевному стані. На початок навчального року стільки позакривалося шкіл!

Переговори з Росіє за здешевлення російського газу – це дуже добре, але реально для українського народу ми поки що не помічаємо його якихось реформ. Він говорить про рух у Європу, але держиться за Росію. Він поки що сам не визначився, куди він хоче. Він боїться втратити і Росію, і Європу.

– Ось такі «філософи» трапилися на вулицях нашому журналістові. Ми задля балансу намагалися отримати більше позитиву – не отримали. Тому запитую вас, шановні гості: чи є якийсь очевидний плюс у тому, що Президент набув більше повноважень і зміг щось конкретне зробити?
За Президента Кучми, за масштабами подібна реформа була завершена протягом 2-3 місяців. Щоб старі міністерства поряд з новим існували понад 9 місяців – це, вибачте

Дмитро Луценко: Я б проаналізував діяльність чинного Президента за останній рік після того як він набув тих повноважень, як Ви казали, «нових-старих», використовуючи, так би мовити, чотири плани, або фронти, або складові – як завгодно. Це ідеологічна складова, це законодавча, інституційна і кадрова.

Якщо подивитися на ідеологічну, подивитися на програму Президента, яка називається «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», тобто, я думаю, будь-який громадянин України підпишеться під кожним із цих трьох гасел, які є в назві цієї програми. Тобто, слова правильні.

Більше того, я скажу, що якщо з нею уважно ознайомитися, то здебільшого це є абсолютно правильний документ. Проблеми поставлені правильно, шляхи їх вирішення здебільшого теж поставлені правильно, тобто ідеологічно все начебто правильно.

Давайте тепер подивимося на фактичне виконання цього. Законодавчий аспект – це прийняття низки законодавчих актів, де здобутки влади є половинчасті. Була ухвалена, наприклад, низка законів, які дійсно наближають нас до Європи, зокрема щодо укладення угоди про зону вільної торгівлі з ЄС. Ці закони є достатньо прогресивні. Але, з іншого боку, наприклад, є достатньо сумнівні здобутки, контраверсійні, як, наприклад, той самий Податковий кодекс, проблемна достатньо пенсійна реформа.

Знову ж таки тут, незважаючи на те, що, на жаль, думають наші громадяни, деякі з цих дій є вимушеними. Інакше просто не можна, щоб економіка не зазнала колапсу. Але це є контраверсійно. Тут є половинчасті здобутки.

Інституційно. Президент майже рік тому розпочав величезну реформу міністерств і відомств. Рух начебто теж правильний: утворення служб, агентств, інспекцій, розрізнення цих функцій і так далі. Це є абсолютно правильно, питання просто в тому, що ця реформа в реальності триває і досі. Наприклад, якщо я пам’ятаю останній раз, за Президента Кучми, коли була за масштабами подібна реформа, фактично вона була завершена упродовж 2-3 місяців.

Так, щоб старі міністерства поряд з новим існували понад 9 місяців – це, вибачте, трошки тут питання до цього.

Крім того, відбуваються не зовсім позитивні речі, коли, наприклад, внаслідок того, що була зменшена кількість заступників міністра, які були політичними призначенцями, – фактично на посаду політичних призначенців перетворюється вище керівництво середньої ланки, тобто директори департаментів.
Із усіх напрямків проведення реформ Президент успішно реалізував тільки одну – концентрація всієї влади у своїх руках. Вибудовується в Україні (з кожним днем це все більше проявляється) диктатура однозначно

Ігор Хсів: Мені здається, що для переважної більшості українців очевидними є негативні результати діяльності Президента. Цей рік дуже добре проявив, що реформи проводяться для олігархів, а не для простих українців. Результати я оцінюю, як украй негативні.

Із усіх напрямків проведення реформ Президент успішно реалізував тільки одну: концентрація всієї влади у своїх руках. І вибудовується в Україні (з кожним днем це все більше проявляється) диктатура однозначно.

– Будь ласка, кілька прикладів. Тому що це таке звинувачення, яке потребує доведення.

Ігор Хсів: Символічний приклад. Оце дорогою до вас ідеш через Хрещатик. Я тільки що знову бачив цю акцію під Печерським судом, судилище, над Тимошенко, іншими, і над Луценком. Ну, це складова просто в очі кидається, ця акція. Вона дуже велика і тривала. Там два табори стоять: організований владою, де нікого немає ,– видно все це діло перед очима…

– Мається на увазі два табори: один на підтримку Тимошенко, другий – проти.

Ігор Хсів: Там, де проти, майже немає людей. І видно, що це за гроші.

– І міліціонерів немає.

Ігор Хсів: Міліціонери є в автобусах, поряд стоять і чекають, коли знову треба буде людей бити, якщо вийдуть перекривати рух чи знову буде масова акція протесту. От стоять автобуси з «Беркутом». Але той табір, який підтримує владу, порожній. Хоча там люди і за гроші. Видно по організації, як усе там відбувається.

І поряд табір на підтримку, де люди за ідею стоять дійсно. І там зараз сотні людей перебуває не за гроші, а дійсно, там відбувається народне волевиявлення, яке символізує ставлення перш за все до президентської влади.

– Так у чому проявляється те, що Ви тут назвали «диктатурою»?
Парламент перетворився на підрозділ Адміністрації Президента, який тільки «освячує» прийняті там рішення

Ігор Хсів: Проявляється у тому, що за останній рік ми побачили концентрацію повноважень Президента. Перш за все повна поставлена під контроль судова гілка влади. Однозначно.

Це не моя оцінка, це оцінка світового співтовариства: країн ЄС, США. Якщо подивитися на останні місяці, заяви керівництва ЄС і Держдепу США, інших чільників, високих функціонерів ЄС, навіть на Ялтинському саміті останньому попередження про те, що в Україні йде наступ на демократичні свободи, що порушується верховенство права, демократичні стандарти і так далі. Це є очевидні речі.

Усередині країни ми всі бачимо, що парламент перетворився на підрозділ Адміністрації Президента, який тільки «освячує» ухвалені там рішення, дискусії там немає, все вирішується за помахом руки Чечетова – і голосування відбувається.

Цілий ряд ще кроків здійснено, якими поставлено під контроль і законодавчу, і судову гілку влади, і правоохоронну систему підпорядковано виключно одному Президенту. Ну і судові процеси над опозицією, політичні процеси, які є великою проблемою, перешкодою для іміджу України та й взагалі для діяльності цієї влади, є очевидними всьому світові.

– Якраз те, що судова система є несправедливою, поставило під загрозу підписання угоди про асоціацію. Це прямо було озвучено.

Я лише нагадаю, і мене дуже занепокоїла заява Валентини Теличенко, яка є адвокатом у судовому процесі у справі Гонгадзе, яка сказала, що зараз довіра до судів сягнула критичної межі. І що за цим уже може бути така ситуація, коли люди не у судах вирішуватимуть свої проблеми.

Ми пам’ятаємо, що Віктор Янукович, здобувши максимальні повноваження, сказав, що чиновник тепер має повернутися обличчям до людей, він має бути таким, що допомагатиме суспільству, і пообіцяв скоротити на 90% дозволи та ліцензії.

На вашу думку, панове, чи сталося зниження це адміністративного тиску за цей рік? Це те, що прямо могла влада зробити, маючи концентровані повноваження.

Дмитро Луценко: На жаль, мусимо констатувати, що цього не сталося. І це, до речі, зачіпає той четвертий аспект, про який я не договорив. Це кадровий аспект. Зараз те, що відбувається з кадровими призначеннями, ну є ситуація, яка, з моєї особистої точки зору, близька до катастрофи. Тобто це пов’язано з тим, що з професійних посад звільняють професійних людей, частину через те, що йдуть на пенсію, ставлять політичних призначенців. Це абсолютно неправильний підхід.

І, на жаль, складається таке враження, що у дуже багатьох із них (я не кажу про всіх, серед них дійсно трапляються професійні люди) насправді ідеєю, основною метою не є впровадження отієї програми Президента з правильними назвами, а абсолютно інші цілі. Ну, і відповідно маємо результат.

Насправді, незважаючи на те, що законодавчо, можливо, якісь зрушення відбулися, але написати і мати гарний закон, на жаль, мало. Його треба впроваджувати у життя. І саме оцього не відбувається. У нас усе рухається, як казав великий класик марксизму-ленінізму, один крок вперед, два кроки назад. От виглядає ситуація приблизно так. На словах і на папері, начебто, все кудись рухається. Звичайно, не так швидко, як можна було б і треба було б, але рухається наче у правильному напрямку. Але через абсолютно неадекватне кадрове забезпечення цього процесу відбувається те, що ми бачимо.

– Які ще причини того, що не здійснюється мрія Президента про те, щоб чиновник мав би очі, які просто блищали б від його бажання працювати на благо країни і реформувати цю країну? Чому чиновник не став рушієм реформ, про які говорить влада?
Партія регіонів – це є клуб по інтересах олігархів. Головний принцип – це збагачення і обстоювання власних бізнес-інтересів. Іншого результату бути не може

Ігор Хсів: У наших умовах це просто неможливо, а тим більше, якщо подивитися на політичну складову і на кадровий потенціал влади.

Треба розуміти, що політична сила – Партія регіонів – це є клуб за інтересами великого бізнесу, олігархів. Тому, звичайно, вони формують підходи і принципи кадрової політики в державі. Головне питання, головний принцип – це власне збагачення і обстоювання власних бізнес-інтересів. Тому під цю мету все підпорядковано. Іншого результату бути не може.

Причина полягає в тому, що криза є системною і політичною. І до тих пір, поки не буде змінено систему влади і систему її формування, не буде радикально змінений і реформований закон про вибори народних депутатів, про місцеві вибори, до тих пір ми з цього болота не виберемося. І це наслідки, те, що ми зараз бачимо, відбуваються на наших очах. Це наслідки тієї політичної системи, яку ми отримали після приходу до влади Партії регіонів і Президента.

Ще одна теза, з якою Партія регіонів ішла до влади, яку озвучував неодноразово Президент Віктор Янукович, стосувалася того, коли перестане бути оцей «розгардіяш», як вони називали, у суспільстві: парламент своє, Президент своє, Прем’єр-міністр своє, у чому, власне, не безпідставно звинувачували попередню владу, то регіони, власне, місцеве самоврядування отримають функції, які дозволять їм бути повновладними господарями у регіоні.

Ремарка коротенька. Учора просто один з очільників Київської області, пан Присяжнюк сказав: а ось голові міської ради Василькова я б порадив самому написати заяву на звільнення.

Він не пояснив причин, просто сказав: напишіть заяву на звільнення.
Розмови зараз зосереджуються щодо децентралізації на рівень областей. Більше повноважень губернатору. Країна перетвориться на своєрідні вотчини, якими будуть правити князі, які підпорядковуються нікому, окрім великого князя Київського

Дмитро Луценко: Це дійсно трохи дивує, чому меру, який є обраний громадою, чиновник державної вертикалі сказав писати заяву про звільнення. Тут є або нерозуміння свого місця в ієрархії державної влади в Україні, або, може, просто якісь зловживання.

Але я Вам скажу так, що дійсно проголошувалися гасла, що децентралізація влади і так далі. На жаль, цього не відбулося. Наскільки мені відомо, цього, можливо, не відбудеться, принаймні, до 2015 року, наскільки я маю інформацію. Натомість розмови зараз зосереджуються щодо децентралізації на рівень областей.

Я при цьому особливо наголошую на тому, що на рівні областей і районів де-факто місцевого самоврядування чи регіонального, як воно теоретично могло б бути, не існує. Є ради, але кошти бюджету є кошти державного бюджету. І фактично всіма заправляють районні і обласні держадміністрації. Мова йде про посилення регіонального рівня, не про посилення місцевого самоврядування чи представницьких структур на обласному рівні, а йдеться про посилення вертикалі влади.

Причому йдеться про те, щоб дати якомога більше повноважень губернатору. При цьому, я звертаю Вашу увагу, губернатор підзвітний Президенту тільки. Небезпека цього полягає в тому, що країна фактично перетвориться на своєрідні вотчини, якими будуть правити якісь очільники і князі, які не підпорядковуються нікому, окрім великого князя Київського.

Скажімо так, така децентралізація, напевне, достатньо далека від демократії і навіть від того, як, скажімо, реформа місцевого регіонального самоврядування сприймається, взагалі вимагається згідно з європейськими стандартами.

– Ви поділяєте цю думку, пане Хсів?

Ігор Хсів: Поділяю. Ви наводили приклад Присяжнюка. Треба згадати й приклад Києва. На наших очах було фактично усунуто, який би він не був, але мер обраний, і зараз Києвом править призначений Президентом голова адміністрації. Київрада – знову ж таки повністю кадрові зміни і там відбулися, ті, які були потрібні команді Президента.

– Але громада абсолютно усунута від цього.

Ігор Хсів: Абсолютно. Це вибудовування моделі тоталітарного суспільства, де головний начальник, Президент, вирішує всі питання на всіх рівнях. І влада на місцях, самоврядування фактично поступово знищується і підпорядковується виключно через голів адміністрації Президенту.

– У нас є слухачка.

Слухачка: Як реформи, які намагається протягнути влада, відповідають передвиборній програмі Президента «Україна для людей»?

Нам обіцяли, що ця програма – шлях до економічного та політичного процвітання України. А що в дійсності? Наприклад, пенсіонерам гарантували, що мінімальна пенсія буде на 20% вища прожиткового мінімуму. А це на словах, а тільки на 20 гривень у жовтні її збільшили. І вона, здається, на 200 гривень менша від встановленого прожиткового мінімуму. І що маєте сказати напередодні Дня ветеранів?

Ігор Хсів: У нас обіцянки – цяцянки. Тим більше політичні. У період передвиборної кампанії можна багато чого пообіцяти. Для політика, особливо українського політика, головне потім пояснювати, чому ці обіцянки не реалізовані, і обґрунтовувати це. Не буде виконання цих обіцянок. І це очевидні є речі. І що стосується так званої пенсійної реформи, яка не сприймається суспільством, інших кроків влади.

Фактично базовою проблемою (на цьому наголошують усі) є корупція. І якраз Президент і його команда неодноразово декларували, що вони зможуть подолати корупцію. І вказували на те, що ось високопосадовці страждають. Як приклад – Юлія Тимошенко чи Юрій Луценко, також там є заступник міністра екології, є нижчого рангу чиновники, яких звинувачують у тому, що вони порушили закон і вдавалися до корупційних дій.

Але ось маємо заяву посла Німеччини в Україні, який буквально учора сказав, що у плані корупції реального поліпшення він не побачив, і що якраз основна причина того, що інвестиції не прийшли в Україну і не йдуть, – це корупція.

Чи справді Президент справді за рік міг щось зробити з корупцією? Чи ми багато вимагаємо від нього?

Дмитро Луценко: Корупція є дуже складним явищем. Вона, до речі, поширена не тільки в таких країнах, як Україна. Тобто в цивілізованих, демократичних, розвинених Європи, у США вона теж присутня. Питання у масштабах. І питання в ставленні суспільства до цього явища.

До речі, щодо корупції існує багато різних точок зору. Можна подивитися з юридичної, етнографічної, антропологічної і так далі. Деякі, наприклад, науковці вважають, що корупція в країнах, де не розвинена нормальна правова держава, корупція насправді виконує свою позитивну роль.Роль змазки, яка дозволяє, принаймні, рухатися якомусь процесу.

– Ми вже вичерпали цей ресурс як малорозвинута держава, як Ви думаєте?
У нас вона (корупція – ред.) вже перетворюється на конкретну ракову клітину з метастазами, яка просто може вбити організм. За рік покінчити з корупцією в Україні тим більше неможливо. Корупція – це не тільки вимагання, це і давання хабарів

Дмитро Луценко: Судячи з усього, у нас вона (корупція – ред.) вже перетворюється на конкретну ракову клітину з метастазами, яка просто може вбити організм. І це є дійсно дуже небезпечний процес.

Насправді за рік покінчити з корупцією, в Україні тим більше, неможливо. Чому? Тому що корупція – це не тільки вимагання, це і давання хабарів. Що теж поширено в нашому суспільстві, на жаль.

– Маємо закон про корупцію. Але чи діє?

Дмитро Луценко: Але питання, що Президент міг би дати якісь серйозні сигнали того, що він дійсно налаштований на боротьбу з корупцією. Він насправді такі сигнали, так виглядає, намагається дати. Як Ви правильно помітили, що судять там не тільки очільників опозиції…

– Спікера АРК.
Факти є про зловживання, у тому числі корупційні, щодо членів команди Президента. Тут нічого не робиться

Дмитро Луценко: Так.

Я нагадав би Василя Волгу, наприклад. Це, до речі, набагато вища посада, ніж посада заступника міністра екології. Є ще декілька прикладів таких яскравих. Але, наприклад, якщо подивитися на це, подивитися на належність цих людей, то стає зрозуміло, що не всі вони належать до Партії регіонів, тобто вони до союзників належать. Своїх, таке враження, а факти є про зловживання, у тому числі корупційні, щодо безпосередньо членів команди Президента.Тут нічого не робиться.

І тут я хотів би нагадати отакий приклад, який колись вичитав у мемуарах президента Сінгапуру колишнього, який вивів цю країну з достатньо жалюгідного, корумпованого стану. Корумпований регіон – Південно-Східна Азія. Але це є найчистіша країна в плані корупції зараз.

І він у своїх мемуарах наводить такий приклад, що коли до нього прийшли, взяли з «полічним», так би мовити, одного з його родичів і кажуть: ми маємо його посадити, чи що ви нам скажете? І він каже, що я, як його родич, відчуваю, що мені боляче, але я розумію, що якщо я скажу, що ви не маєте його садити, то ця система дасть тріщину. І він сказав: робіть так, як каже закон.

– Ви страшні речі говорите.

Ігор Хсів: Можна скільки-завгодно вести розмови про боротьбу з корупцією, ухвалювати якісь законодавчі акти. Але результати ми всі бачимо. І не тільки зі слів посла Німеччини. З України «тікають» інвестиції, скорочуються. У цьому році значне скорочення прямих іноземних інвестицій і непрямих в Україні.

Я вже не кажу про малий бізнес, про спрощенців, які масово здають свої посвідчення і патенти, масово відмовляються займатися бізнесом. Це явище вже набуло масового характеру. Хоча штучно стримується податковими інспекціями, на місцях: у людей не приймають документи, не дають їм закрити бізнес, щоб так не було обвально статистику цю демонструвати.

Треба пригадати наших сусідів недавніх по СРСР – Грузію. Була політична воля президента Саакашвілі і його команди. І за кілька років Грузія продемонструвала величезний, якісний стрибок у боротьбі з корупцією. Колись вона пасла задніх, як і зараз Україна, у всіх рейтингах, а зараз входить у десятку країн з найкращим інвестиційним кліматом. Позбавилася вона корупції.
  • 16x9 Image

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Атор ідеї, режисер та продюсер документального фільму «СІЧ». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа». 

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG