Доступність посилання

25 Вересень 2017, Київ 18:35

Прага – Бути журналістом в Росії не легко. Напади на журналістів і погрози їхньому життю зробили цю професію однією з найбільш небезпечних, особливо тоді, коли сама влада ігнорує вимоги і потреби вільної преси в Росії. Зрозуміло, що деякі ЗМІ сильно критикують владу але журналісти кажуть, що головна проблема для них не в тому, чи здатні вони повідомити про проблеми держави, а в тому, щоб їх хтось почув.

У 2003 році один із репортерів російської «Нової газети» вів боротьбу проти кримінальних злочинів і досліджував справу, до якої була причетна і служба безпеки – ФСБ Росії. В один день журналіст відчув себе зле і за кілька днів помер. Друзі й колеги журналіста переконані, що його отруїли. Анну Політковську, кореспондента цієї ж «Нової газети» і провідного критика чеченської війни застрелили 5 років тому перед її будинком у Москві. Раніше Політковську також намагалися отруїти під час висвітлення трагічних подій у середній школі Беслана в 2004 році.

Безкарність атак на журналістів у Росії свідчить про позицію влади щодо незалежних ЗМІ. Не дивно, що за наслідками 2010 року Росія скотилася у світовому індексі свободи ЗМІ зі 140-го на 178-е місце.

Заступник редактора «Нової газети» Андрій Ліпський каже, що вбивства журналістів мали на меті залякати всіх, посіяти атмосферу страху в ЗМІ Росії. «Ми повинні бути обережними», – зазначає він, але вважає, що немає тем, які б його газета не могла висвітлювати.

Влада має цілий арсенал методів тиску на ЗМІ в Росії

Якщо погроз насильства не вистачає, то влада Росії має інші шляхи для заборони висвітлення у пресі, згідно, наприклад, із чинним законом – йдеться про такі теми, як особистий бізнес Путіна, членів його команди чи їхніх родичів. Ліпський каже, що зазвичай влада діє проти ЗМІ нібито з формально юридичних позицій: судові процеси і розслідування, чимало з яких базуються на такому жорсткому законі, як боротьба з екстремізмом.

«Закрити нас ніхто не може. Але можна діяти іншими методами: через податкову поліцію придиратися, звинувачувати у наклепі, дифамації (поширенні неправдивих свідчень) та інше», – сказав Андрій Ліпський Радіо Свобода.

Важливу роль у діяльності ЗМІ відіграють і їхні власники. Від часу приходу режиму Володимира Путіна у 2000 році найбільші ЗМІ перейшли до рук олігархів, які борються між собою за більший вплив і зацікавлені у підтримці з боку Кремля.

Якщо до продажу газети «Комерсант» у 2006 році стальному магнату Алішеру Усманову це видання вважалося повністю незалежним, то після цього воно характеризується певними обмеженнями у виборі тем публікацій. Хоча газета й надалі намагається бути свого роду бізнесом і залишатися в цілому об’єктивною.

Страшнішою є ситуація для регіональних ЗМІ. Вони перебувають не лише під тиском Москви, але й під контролем місцевої влади. Хоча в регіонах ЗМІ намагаються боротися зі зловживаннями офіційних осіб. І часто проблемою для газет є мала кількість читачів.

Ветеран у справах прав людини в Росії Лев Пономарьов розповідає про відомий випадок у сибірській в’язниці Іркутська, коли керівництво не лише чинило розправи й тортури над в’язнями, але й убивало їх. «Місцева газета регулярно пише про це, але ефекту ніякого. Тому що влада фактично попередила, що, мовляв «ви можете писати про це і ми прочитаємо також», але нічого не зміниться», – зазначає правозахисник.

Представники незалежних ЗМІ кажуть про такий фактор, як байдужість і аполітичність більшості росіян і переважання принципу дбати про особисте життя, відгородитися від зовнішнього світу. Люди, наприклад, визнають, що корупція тотальна, але нічого не роблять для її викорінення і вважають це зло стороннім для них.

Якщо інтернет трохи активізує суспільний рух, невдоволення діями влади у Росії, то цей шлях критики влади, на думку експертів, досить віддалений поки що від реалій. Тим більше, що не без потурання влади діють хакери, котрі інколи просто блокують небажані для влади інтернет-сторінки. Як це ставалося і з блогами Навального і з LiveJornal.

Олексій Сімонов із Фонду захисту гласності каже, що держава перестала здійснювати якусь відкриту політику щодо ЗМІ, вона дає якісь сигнали, натяки. Ви самі розумійте що до чого, зауважує він

«Влада боїться нестачі контролю», – каже заступник редактора «Нової газети» Андрій Ліпський. Розуміючи, що ніякої альтернативи демократії у кінцевому підсумку немає, вона все ж боїться заплатити високу ціну за це. Тому й очікувати якихось кардинальних змін у атмосфері ЗМІ в Росії в найближчі роки не доводиться, підсумовує Ліпський.

Матеріал підготували Василь Зілгалов і Gregory Feifer
  • 16x9 Image

    Василь Зілгалов

    Із Радіо Свобода співпрацюю з 1989 року. Переїхав з Мюнхена до Праги у березні 1995 року. Народився в сталінській Україні. Троє з родини загинули від голоду у 1932-33 роках. Мати ледве уціліла в 1933-му. Батько пройшов Колиму але система все ж знищила його. Окрім батька, тоталітаризм згубив чотирьох моїх дядьків. Закінчив історичний факультет. Викладав методологію історії. Підготував дві дисертації. Чимало написав. Журналістом став з 1969 року, після вторгнення радянських військ до Праги. Опублікував роботи з історії політичної публіцистики, книги з історії українських міст, дослідження про Василя Пачовського, з історії української еміграції.

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG