Для режисера «Фактора Фелліні» – молодої киянки Мирослави Хорошун – це не перша участь у кінофестивалі. Кілька років тому її документальна стрічка про відомого актора Григорія Гладія була показана у розділі «особлива подія».
Сьогодні – за 2 дні до закриття фестивалю «Молодість» – Мирослава гість Радіо Свобода. Із кулуарів цього кіно-дійства режисер розповіла про свій фільм, і про те, чому, на її думку, «Молодість» перестала бути святом для молодих митців?
Спершу – про те, як сприйняли український конкурсний фільм глядачі кінофестивалю.
Мирослава Хорошун: Для нас було дуже приємно, що фільм – у міжнародному конкурсі, ми дуже чекали цього показу. Мені сподобалось, як сприймали глядачі, тому що аудиторія була в основному молода, здебільшого студенти, які себе абсолютно впізнавали! А оскільки фільм наш про студента-кінорежисера першокурсника, точніше сказати, про страхи студента-першокурсника, то, звичайно, це – комедія. Ми назвали жанр фільму «комедійний трилер». І насправді нам здається, що цей жанр нам вдався, бо глядачі сміються, а студенти потім підходили і говорили, що це абсолютна правда – «саме так і є, ми так себе відчуваємо, те, що ти показала, це все абсолютно впізнається»! Але мені приємно, що не тільки наші студенти з Карпенка-Карого (Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого – ред.), не тільки кіношники, але й студенти інших вузів, і просто глядачі «не-студенти» говорили, що їм це також знайоме, і всі ці страхи-переживання також є в їхньому житті. Мені здається, що ми знайшли якусь таку форму, образ саме цього переживання, коли ти боїшся бути самим собою, коли ти боїшся якихось великих імен геніїв і боїшся щось зробити, бо це не так прекрасно і не так геніально, як робили вони.
– Ви напевно тому й назвали фільм «Фактором Фелліні», бо Фелліні є одним з найвідоміших імен в кіно, так?
– Звичайно! Ви абсолютно праві, тому, що з’явилась така ідея, що треба зняти кіно про студентів, а для мене переживання – страх – було одне з головних. І боялися ми таких імен як Фелліні, Берґман, тому що нас постійно викладачі порівнювали з ними! Ми їм показуємо фільм, а вони кажуть: «Ви бачили Берґмана? Ви бачили Антоніоні? Ви бачили Фелліні? Ну от подивіться на свій фільм і тоді побачите, хто ви!» І от це порівняння – воно завжди для нас було таким страшним, і коли ми думали, як назвати фільм – якого персонажа вибрати найголовнішого – ним звичайно став Фелліні, тому що люди, які навіть не знають про кіно, вони все одно знають про Фелліні. Тобто, він апріорі геній від кіно, такий талант, який є образом генія. Тому ми вибрали саме Фелліні.
– Ви вже не вперше берете участь у фестивалі «Молодість», чи, на Ваше відчуття, є якась різниця між цьогорічним фестивалем і минулими? Чи щось змінилось, на Вашу думку?
– На жаль, мені здається, що цього року фестиваль дуже відрізняється від всіх тих років, коли я бувала на показах... Передусім тим, що цього року студентам – саме студентам нашої кіношколи (імені Карпенка-Карого), наших вузів творчих – не дали можливості потрапити безкоштовно взагалі! Тобто, якщо раніше пускали студентів на вільні місця, після того, як усі вже зайшли з квитками – для того, щоб заповнити вільні місця, пускали студентів просто так, видавали вхідні квитки на денні конкурсні покази, то в цьому році чомусь організація «Молодості» вирішила: більше студентів безкоштовно пускати взагалі не будуть. І от, наприклад, на наш фільм, де пів-інституту знімалося, прийшли студенти, хотіли потрапити на фільм, а їх просто не пустили. Саме тому цього року, наприклад, дуже багато вільних місць у залах... Якщо раніше сиділи на підлозі, на сходах, все було забито, неможливо було зайти до зали, то цього року радикально все відрізняється…
– Тобто, цього року, на Вашу думку, це кіно «не для всіх»?
– Мені здається, що це кіно, в першу чергу, не для студентів. Тому що платити за вечірній показ 50 гривень ніхто не може, їм важко навіть 30 чи 20 гривень вдень платити, і це зрозуміло, бо ж вони студенти. Напевно, політика фестивалю має відповідати назві. Вони ж себе позиціонують повністю як фестиваль студентських фільмів і дебютів, а виходить, що реально цього року це фестиваль людей, які мають гроші, чи акредитації, і все! Тому в залах зараз сидить дуже мало людей, особливо на вечірніх показах, де повинні сидіти глядачі і дивитись. І насправді хтось повинен про це говорити, про цю ситуацію... Мені от всі студенти, кого не зустріну, всі кажуть – знайомі не знайомі – що так не можна, що це не гарно, що вони образилися дуже на фестиваль, що вони не будуть ходити принципово.
– А що Вам самій вдалося побачити з інших фільмів фестивалю?
– Для мене, наприклад, справжнім відкриттям став польський режисер Ян Комаса, якому всього 30 років, і його дебют у конкурсі «Кімната самогубців». Я знаю, що цей фільм у Польщі в прокаті перші місця займає! У 30 років в хлопця дуже цікаве, доросле кіно – я маю на увазі, доросле професійно. На дуже актуальну тему: про 17-річного юнака, який від того, що у нього не зовсім нормальні стосунки з батьками – вони дуже зайняті, ним не займаються – хлопець пішов у віртуальну гру, у віртуальний світ, і все закінчується трагічно, звичайно. Але це справжнє кіно, мені здається, що його треба показувати молоді, обов’язково, треба показувати батькам. Для мене це було справжнє здивування: у 30 років зняти такий фільм – повнометражний, серйозний, це дуже круто!