Доступність посилання

19 Жовтень 2017, Київ 19:53

Кіно за державні гроші. Чи почалися зйомки?


Про нинішню ситуацію щодо української кінематографії Радіо Свобода розпитувало в Катерини Копилової, голови Державної агенції України з питань кіно, і Андрія Халпахчі, генерального директора фестивалю «Молодість».

Ірина Штогрін: Вперше, можна сказати, українська держава таки звернула увагу на те, що Україна, маючи багаті, величезні традиції у сфері кіно, поки що «пасе задніх».

Цю тезу – «держава звернула увагу на кіновиробництво» – я придумала не сама. Її озвучив в ефірі Радіо Свобода міністр культури Михайло Кулиняк.



Михайло Кулиняк: Зараз Президент звернув пильну увагу на кіно. І Ви знаєте його кроки. Це і збільшення фінансування.

– Назвіть цю цифру, будь ласка?

Михайло Кулиняк: 11 мільйонів – у 2009 році було порядку там 2,5 мільйони на все кіно.

Звичайно, наша проблема була в тому, що ніхто, скажімо, широкий загал, люди не розуміли, що знімається, на яких підставах і чому за цей фільм, а не за цей платяться державні кошти?

Зараз прозора система відбору, де немає нікого ні з Мінкультури, ні з Кабміну, ні з Адміністрації Президента. Тобто, це ці спеціалісти, які працюють з кіно в Україні. І бальна система.

– І переможці отримають гроші на те, щоб свій сценарій реалізувати?

Михайло Кулиняк: Абсолютно точно.

Я впевнений, що добрі фільми в Україні з'являться. Звичайно, що коштів цих, навіть 111 мільйонів, – на них багато фільмів не знімеш. Хоча ми й не будемо старатися зараз їх зразу започаткувати багато. Президент чітко сказав, що фінансування галузі кіно ще треба збільшувати.

Також Михайло Кулиняк сказав, що ось ще одним символом того, що кіно нарешті буде в Україні розвиватися, було створення Державної агенції України з питань кіно.

Пані Копилова, вже другий конкурс на відбір кіносценаріїв. 18 листопада треба, щоб уже всі здали усі необхідні документи. Як Ви взагалі оцінюєте оцей процес конкурсного відбору? Чи відбувається він так, як про це говорив міністр?

Катерина Копилова: Мені хочеться зауважити, що вперше в країні європейський конкурсний відбір. І ми наголошували на тому, що це має бути не відбір сценаріїв, як було раніше, а потім пошук творчих сил для його реалізації, а повний пакет документів, який називається «проект», в якому мислять не тільки за сценарієм, а й за творчою групою. Тобто і режисерське бачення, і продюсерське бачення, і маркетингова стратегія, і зведений ліміт витрат.Нас цікавить все, яким чином буде проект реалізований, і яким чином він дійде до глядача. Це дуже важливо.

Ми довго аналізували європейський досвід, як працюють європейські комісії, які відбирають проекти для фінансування, і зробили таку досить вдалу систему для нашої країни. І перший конкурс нам дуже добре показав, що ми мали рацію, що все відбулося так, як ми й очікували. Адже зростає нове продюсерське покоління, зростає нове режисерське покоління. Вони вже бачать і слідкують за тим, як працює Європа. Вони зробили свої висновки, і ми дали їм змогу реалізуватися у своїй державі так, як вони реалізувалися б у Європі.

І це нас дуже радує, тому що було 113 проектів. До речі, конкурс мав два тури, два етапи. Було 113 на першому відборі, 57 чи 58 пройшли до другого. Другий етап був дуже цікавий. Він вперше був абсолютно відкритий. Були запрошені журналісти, колеги, молоді митці, представники спілки. І це все відбувалося чотири дні в абсолютно відкритому режимі з камерами, мікрофонами, з коментарями. І учасники конкурсу мали змогу представити свій проект, так як би вони захищали дипломні роботи, вони мали змогу діалогу. І що важливо.

Пане Халпахчі, як Ви оцінюєте те, що ось такий конкурс був проведений перший, зараз проводиться другий? Чи справді можна говорити про те, що цим держава стимулює кіновиробництво?

Андрій Халпахчі: Те, що стимулює, то безумовно. Бо, по-перше, держава дає гроші. Держава сьогодні підтримує кіновиробництво не тільки словами, але грошима.

Що стосується самого конкурсу, то це справді вперше було європейське явище. Розумієте, що таке оцінка? Я працював у цій комісії, читав сценарії. Не мав змоги бути на пітчингу на другому турі, але сценарії майже всі прочитав, які були надіслані. В кіно оцінка не може бути така, як у спорті, коли… У легкій атлетиці – там ясно, хто перший пересік фінішну пряму.

– Хто найдовше стрибнув або які секунди.

Андрій Халпахчі: Так. Але вже у спортивній гімнастиці чи у фігурному катанні завжди буде суб’єктивізм.

І, безумовно, читаючи сценарії, хтось може помилитися. Не можна казати, що це краще, а це гірше. Але це була велика група людей, різних фахівців, різні були оцінки, з різними поглядами. І так же інакше, як і журі працює на фестивалі – серед суб’єктивних думок народжується об’єктивне рішення.

І те, що вперше (це я, знаєте, вже 20 років кажу) були опубліковані повністю і перелік проектів, і оцінки їх, їх результати. І далі, коли прийняте рішення державною агенцією, навіть опубліковані розміри фінансової підтримки. Раніше це все було за зачиненими дверима.

Так, як відбувається на тому ж фестивалі… Все борюся з містом Києвом – немає у них грошей. Але я хочу хоч раз побачити звіт міста про те, на культуру які витратили гроші, щоб просто порівняти.

– Боюся, що ми здивувалися б.
Режисери, які не отримали свою підтримку, влаштовують старими партійними засобами – доноси, звертання у Верховну Раду. Це рудименти радянської епохи!

Андрій Халпахчі: Тому я хочу ще раз, бо сьогодні режисери, які не отримали свою підтримку, влаштовують старими партійними засобами – доноси, звертання у Верховну Раду. Це страшне! Це рудименти радянської епохи! Є рішення.

Те ж саме відбувається у Польщі. Хтось буде незадоволений, всі не можуть бути, бо всім неможливо дати. Але є комісія, яка визначає, чи цей проект має бути цікавим. Результат побачимо, коли будуть зйомки.

– Ми свідомо взагалі не хотіли зачіпати цю тему, бо була комісія, вона визначила. І зрозуміло, хто виграв. Люди знають, які суми їм мають бути видані на те, щоб вони зробили чи кіностудією Довженка разом з творчою групою був реалізований проект.

Пані Копилова, один з переможців, дебютант Максим Буйницький, каже, що ось вже у вересні у нього мав відбутися запуск, він мав знімати, бо йому треба ця осіння натура, тобто ось цей простір, в якому перебуває Україна у листопаді. Але поки що він не розуміє, з яких причин не має засобів, і запуск не відбувся.

Максим Буйницький: Зараз не зовсім зрозуміла ситуація, тому що кінець року – багато що треба зробити. Починаються роботи із запуску. Але його не відбулося. Тобто, якщо ці гроші розподілені на державному пітчингу, вони зараз уже мають працювати, вони мають бути надані кіностудії, і вона має запустити цей проект у виробництво.

– Можете пояснити ситуацію?

Катерина Копилова: Так, безумовно, можу.

По-перше, я хочу сказати, що Максим Буйницький – це дуже талановита молода людина. І він дійсно виграв конкурс зі своїм дебютним проектом.

– «Метелик». Так?

Катерина Копилова: Так.

Цей проект подавався від Державної кіностудії імені Довженка. Тобто, державна кіностудія робила пакет документів, у робочому порядку цей пакет документів передавався в державне агентство.

Але Максим – режисер. І він не зовсім розуміє, що існує тендерна процедура, від якої ми не можемо відійти. Це тендер державної закупівлі. Це державне замовлення. І кіностудія Довженка – це державна кіностудія. Ми маємо провести таку процедуру, яка називається закупівля у одного учасника, одного виконавця на базі виграного творчого конкурсу.

Тобто, це є державна процедура. На жаль, цього року ми не змогли від неї відійти. Вона існує.

Тобто, існує загальна процедура, як витрачаються державні гроші?

Катерина Копилова: Так.

– І оскільки тут конкурс уже був проведений, але все рівно від цієї бюрократичної норми ви не змогли відійти у цьому році. Так?

Катерина Копилова: На жаль, ми не змогли відійти. Ми намагалися подати зміни до закону «Про тендерні закупівлі», який голосувався влітку. Ми давали пояснення. Але все рівно на сьогоднішній день, оскільки це державне замовлення, то має пройти процедура державної закупівлі.

Новий закон «Про тендерну закупівлю» ввійшов у силу з 2-го жовтня. Конкурс був проведений у вересні. З 2-го жовтня ми мали змогу розпочати цю процедуру, подавати об’яви.
У цьому законі прописана кількість днів, яка має пройти, оголошення, в які строки даються.

– Ви можете хоч приблизно сказати, коли це закінчиться? Коли вже, власне, можна буде починати знімати тим, кому це треба?
Сьогодні нарешті будуть відкриті рахунки – до кінця дня. Ми вже можемо безперебійно працювати через тиждень

Катерина Копилова: На сьогоднішній день документи кіностудії Довженка підготовлені, проект контракту розроблений, зараз документи у державному казначействі. Я дуже маю надію на те, що сьогодні нарешті будуть відкриті рахунки. Саме сьогодні, до кінця дня. Так припало на наш ефір. І я думаю, що ми вже можемо безперебійно працювати десь через тиждень. Я думаю, що ми все владнаємо.

Андрій Халпахчі: Це є дійсно велика проблема. З цим ми стикаємося на всіх етапах роботи з державними структурами. Створена державна агенція. Необхідно їй надати більше повноважень. Вона не має проходити всі ці дійсно тендери через Мінфін і через все інше, бо це дійсно нівелює ці проблеми.

Але, на жаль, це так швидко не вирішується. І я знаю, що пані Копилова ще цим займається і має довести, що це просто необхідно. Бо дійсно будуть гальмуватися, не зможуть вчасно знімати свою натуру кінорежисери, які отримують гроші.

Я за те, що, якщо державна агенція уповноважена все це проводити, вона повинна мати більше свободи, щоб ці гроші були якось вчасно використані.

У нас було питання про зміну законодавства. От, власне, це виходить, що це і треба робити.
20 років кіно не вироблялося, і законодавство було застаре. Поляки змінювали законодавство 5 років. У нас готові зміни до закону про кінематографію, які будуть в Раді вже цього місяця. Не можна 20 років не звертати уваги на закон, а потім за рік його відрегулювати. 2-3 роки пройде, доки законодавство стане якісним

Катерина Копилова: Більше року вже заявлена політика державного протекціонізму стосовно кіно. Нарешті! Ми сказали «Нарешті!» і почали реформувати законодавство, тому що 20 років законодавство не торкалося кіно, тобто кіно не вироблялося, і законодавство було застаре.

Але ми всі розуміємо, що зміни до законодавства – це досить довга робота. Наприклад, поляки змінювали законодавство 5 років. Бо в нас дуже багато законів, підзаконних актів. Вони мають не суперечити, вони мають доповнювати одне одного. І оскільки ми почали з Податкового кодексу минулого літа для того, щоб надати преференції виробникам від початку виробництва і до кінопоказу, то зараз, відштовхуючись від Податкового кодексу, у нас вже готові нові зміни до закону про кінематографію, які, я думаю, будуть в Раді вже цього місяця, напевне. І потім підзаконні акти ми вже підлаштуємо.

Але все потребує часу. Не можна 20 років не звертати уваги на закон, а потім за рік його відрегулювати. Я думаю, що, принаймні, 2-3 роки пройде, доки законодавство стане якісним.

І це, власне, вказує на те, як працювала вся наша машина.

У нас є слухач.

Слухач: Скажіть, будь ласка (от ви казали про комісію), наскільки рішення цієї комісії україноцентричні? На ці 100 мільйонів можна назнімати фільмів штибу російських серіалів, які Україні не потрібні. Як вийти з цього положення?
Кожний кінематограф буде цікавий тільки тоді, коли він буде мати свої національні ознаки

Андрій Халпахчі: По-перше, сьогодні не перший рік, коли іноді маніпулюють українською мовою, українською ідеєю. Давайте все ж таки тверезо підходити до цього. Якщо твір талановитий, то незалежно… Я не хотів би так перекреслювати національну ідею. Безумовно, має бути. Кінематограф сьогодні у світі універсальний. Це ми побачили на фестивалі «Молодість», коли дуже близькі теми, коли це талановитий твір, незалежно від того, чи знятий в Австрії чи в Росії, то він торкається і нас. Теми мають бути універсальні.

Але кожний кінематограф буде цікавий тільки тоді, коли він буде мати свої національні ознаки. Ми не можемо розповідати сьогодні про життя на Марсі, не торкаючись реальних проблем в Україні. Ці проекти, які були подані, які я читав, принаймні, там є різні проекти, бо сьогодні копродукція – дуже важлива частина, є і російський фільм дуже талановитого Олексія Германа-молодшого, який буде знімати цей фільм в Україні. Але більшість фільмів – це молоді українські режисери, це і відомі режисери, як Кіра Муратова.

Ось, наприклад, одеська атмосфера – фільми Кіри Муратової. Чи українське це чи ні? Хтось заперечує, бо вона робить, здається, російською мовою. Але колись Кіра Георгіївна чудово відповіла на запитання одного журналіста, який запитав: ви вважаєте себе українським режисером? На що вона відповіла: якщо ви Одесу не вважаєте українським містом, то, мабуть, ні.

Бо одеський жаргон, знаєте, як у Марселі. Французькі фільми, які знімаються у Марселі на марсельському оцьому портовому жаргоні виходять з французькими субтитрами, бо не всі у Парижі зрозуміють цю мову.

І структура мови Кіри Муратової не підлягає перекладу українському. Тут дуже складні проблеми, бо Україна – велика країна, в якій існують різні культури. І я вважаю, що якщо знімуть цікаву картину татарською мовою – це теж буде дуже цікаво. Але ця складова у цих проектах саме те, що це український продукт, просліджується однозначно.

Кустуріца – він всесвітньовідомий режисер. Але про те, хто він і яку культуру несе, він не проговорює прямо, а це є всередині, у підтекстах.

Андрій Халпахчі: До речі, там є великі проблеми, бо його вважали боснійським режисером – він відхрестився від цього і став абсолютно сербським режисером. З цим проблеми існують скрізь.

– Пані Копилова, можливо, Вам хтось каже, наприклад, у Мінкультури: стільки-то фільмів має бути українською, стільки-то фільмів має бути російською мовою, стільки-то на таку тему? Є таке?
37 проектів першого конкурсу отримують державне фінансування. 35 проектів українських режисерів. Український продукт обов’язково має мати «український слід». Однією з умов запуску співвиробництва українсько-російського –обов’язково має бути український оператор

Катерина Копилова: Наразі немає. І я за те дуже вдячна Міністру культури України Михайлу Андрійовичу Кулиняку, тому що в нас існує зараз досить плідний тандем – він розуміє мене, я розумію його, і ми всі рішення ухвалюємо разом. І я дуже йому за це вдячна.

Мені хотілося б додати конкретики. 37 проектів першого конкурсу отримують державне фінансування. З цих 37 проектів 35 проектів українських режисерів. Це дуже важливо!

Я постійно наголошую на тому, що український продукт обов’язково має мати український ідентифікатор, тобто «український слід». Кажуть так у кінематографі: «слід». Тобто має відчуватися у візуальному творі, що це – Україна.

І якщо ми говоримо про російських режисерів, то однією з умов запуску, припустимо, співвиробництва українсько-російського – це обов’язково має бути український оператор, бо ми розуміємо, що двоє людей на площадці роблять кіно – це режисер і оператор. І це дуже важливі дві постаті у кінематографі. Тому, якщо ми вже говоримо про російського режисера, то я думаю, що у цих картинах будуть українські оператори.

– Тим більше, вони такі талановиті, українські оператори!
У Франції існує стобальна шкала національної ідентифікації фільму. Режисер – кількість балів, оператор головна роль, сценарій, територія. 25 балів маємо – фільм є французьким. Ми розробили таку шкалу для України

Катерина Копилова: Так. Зараз Андрій згадав про талановитого, Богом поцілованого Олексія Германа-молодшого. І з ним буде прекрасний оператор – Михальчук! Це український оператор. І це кіно буде, я думаю, мистецьким витвором. Ми в цьому впевнені.

І ще щодо ідентифікації українського фільму. Андрій мене підтримає, коли я скажу, що у Франції існує стобальна шкала національної ідентифікації фільму. Там кожна робота оцінюється у балах. Наприклад, режисер – кількість балів, оператор – кількість балів, перша головна роль, друга роль, сценарій, територія. І якщо за цією баловою шкалою, то досить легко підрахувати, що 25 балів маємо – фільм є французьким.

Зараз для нас задача – ми розробили таку шкалу для України. І зараз ми її висвітлимо у новому положенні про національний фільм. І буде досить легко рахувати, чи є фільм національним, чи не є. Ми спростимо для глядача цю проблему. Я думаю, що ми її усунемо найближчим часом.

– У нас є слухач.

Слухач: Як ви думаєте, коли в Україні виникне базова справедливість для всіх видів підприємницької діяльності, зокрема і для кіноіндустрії? Тоді справжні професіонали, вартісні, не будуть чекати від держави подачок і бальності їхньої оцінки. І тоді, зокрема, і кінодокументалістика у сфері захисту прав людини буде рентабельною, і тоді в нас вже буде законна, а не злочинна держава.

– Отож чи будуть у нас створені такі умови, щоб кіно розвивалося, як бізнес?
Європейський досвід – одна з шести знятих картин є рентабельною. Ми запустили 37 проектів, з яких 16 є ігрового повного метру. Якщо з них буде 2-3 рентабельними, це вже перемога для України

Катерина Копилова: Щодо розвитку кіно, як бізнесу. Хочу сказати, що європейський досвід – одна з шести знятих картин є рентабельною. Якщо зважити на те, що ми запустили 37 проектів, з яких 16 є ігрового повного метру, то якщо з них буде 2-3 такими, які будуть рентабельними, то це вже перемога для України.

Щодо питання слухача стосовно справедливості. Якщо продюсер є професіоналом, то коли він опирається на Податковий кодекс і на ті пільги, які там прописані, то він уже має преференції. Це не тільки йдеться про податок на додану вартість, про яку всі говорять. Там є такі, вони наче не значущі, але якщо їх застосовувати правильно, то вже виробники кіно можуть легше дихати у законодавчому полі. Це важливо!

– Так виглядає, що профільний виш мав би навчати цьому, як використовувати законодавство.
В радянські часи прибуток від продажу кіноквитків був на другому місці після горілки в бюджеті держави

Андрій Халпахчі: Безумовно, кіно має бути кіноіндустрією. Воно має приносити прибуток і державі, і тим людям, які там працюють. Але це можливо в США, це можливо в Індії. Це не дуже можливо в Угорщині чи у Швеції, бо маленькі країни з маленькою кількістю глядачів.

Але для того, щоб кіноіндустрія запрацювала, саме сьогодні створені ці умови – зрозуміла держава, що вона має це підтримати. Я неодноразово це наводив уже, навіть непристойно вже наводити цей приклад, що в радянські часи дійсно прибуток від продажу кіноквитків був на другому місці після горілки в бюджеті держави.

– Так кінотеатри були ж!

Андрій Халпахчі: Так.

– А їх зараз немає!
Треба 10 років, коли ця кіноіндустрія має стати на ноги. Сьогодні без державної підтримки це зробити неможливо

Андрій Халпахчі: Тому сьогодні треба створити багато умов з дійсно державною підтримкою, преференціями держави.Над цим працює державна агенція, над цим працюють навіть у парламенті сьогодні – мають бути створені відповідні закони для того, щоб інвестиції надходили у кінематограф. І не тільки за рахунок держави.

Я думаю, що на це треба, може, 10 років, коли ця кіноіндустрія має стати на ноги. Але сьогодні без державної підтримки це зробити неможливо. А потім ця індустрія має віддавати державі якісь прибутки і бути дійсно складовою у державного бюджету.

– Складовою іміджу країни.

Андрій Халпахчі: Іміджу – це теж дуже важливо!

– Пані Копилова, які Ви бачити основні підсумки того, що держава почала підтримувати кіновиробництво?

Катерина Копилова: Підсумки на зараз?

– Так. Можливо настрій змінився…? У режисерів.

Катерина Копилова: Дуже важливо зараз – це формування нового покоління української кінематографії. Тому що ці конкурси, направлені саме на це. Тому що 20 років провалля. Зараз має зрости нове покоління, яке буде прогресивне. Бо у нас дуже багато талановитих молодих людей. І нам треба створювати нову касту, нову еліту кінематографії. Тому всі конкурси і всі ідеї, і всі закони саме на це направлені.
  • 16x9 Image

    Ірина Штогрін

    Редактор інформаційних програм Радіо Свобода з жовтня 2007 року. Редактор спецпроектів «Із архівів КДБ», «Сандармох», «Донецький аеропорт», «Українська Гельсінська група», «Голодомор», «Ті, хто знає» та інших. Ведуча та редактор телевізійного проекту «Ми разом». Автор ідеї та укладач документальної книги «АД 242». Працювала коментатором редакції культура Всесвітньої служби Радіо Україна Національної телерадіокомпанії, головним редактором служби новин радіостанції «Наше радіо», редактором проекту Міжнародної організації з міграції щодо протидії торгівлі людьми. Закінчила філософський факультет Ростовського університету. Пройшла бімедіальний курс з теле- та радіожурналістики Інтерньюз-Україна та кілька навчальних курсів «IREX ПроМедіа».

Ваша думка

Показати коментарі

В ІНШИХ ЗМІ

Loading...
XS
SM
MD
LG