Голова Оскарівського комітету, режисер Олег Фіалко у присутності преси урочисто розгорнув конверт, де мала б бути назва фільму переможця. Але конверт виявився порожнім. Жодного фільму комітет не обрав.
Віце-президент Асоціації продюсерів України Дмитро Колесников говорить, що українські фільми не відповідають величезній низці суворих вимог, тож не можуть претендувати на премію.
«Норми чіткі: продюсери, сценаристи і режисери мають бути українцями – не менш як 2/3 знімальної групи фільму повинні бути українцями. Стрічка повинна бути не менше як тиждень в українському прокаті, – розповідає продюсер. – Також обов’язково має бути підтвердження касових зборів фільму від кінотеатру. Фільм повинен мати плакати, а також публікації в ЗМІ, що підтверджують його участь у прокаті. І це далеко не увесь список вимог. І це ми ще не говоримо про складний перелік технічний вимог».
Обирали з-поміж всього 4 кінокартин
Український оскарівський комітет розглядав чотири кінокартини, у виробництві яких брала участь Україна.
Це фільм «Любов і крапка» режисера Валерія Ямбурського, заявлена як «перша українська романтична комедія в 3D», альманах короткометражних фільмів «Мудаки. Арабески» Володимира Тихого (представлений на цьогорічному Каннському кінофестивалі), режисерський дебют телесценариста Костянтина Коновалова «Аня, Волга, рок-н-рол» і відзнята в чотиристоронній спільній продукції стрічка про чорнобильську трагедію Олександра Міндадзе «В суботу» (фільм, що цього року брав участь в основному конкурсі Берлінського кінофестивалю). Крім цього фільму, ніякого більше Україна на фестивалі у Берліні так і не показала.
Фільми, що розглядалися, і справді не відповідали вимогам американської кіноакадемії. Але справа не лише в якості кіно, а й у його кількості, говорить кінокритик Володимир Войтенко. Цього року просто не було з чого обирати номінанта. Українське кіно, як і було, так і залишається в глибокій кризі, зауважує кінокритик.
«Це не тільки цього року. Взагалі, упродовж останніх 20 років ми спостерігаємо одну й ту саму картину. Просто в середині двотисячних, коли було трошки більше державної підтримки, тоді, здається, найбільше вийшло на рік фільмів у прокат – дванадцять, – зауважує Войтенко. – А в 90-і роки по два повнометражні фільми, а в останні роки – приблизно п’ять. Але це дуже мало насправді».
Наступного року Україна надолужить?
Кінокритики очікують, що в найближчі роки українських фільмів побільшає.
Нині йде активна робота над 9 українськими стрічками. Зокрема, один із фільмів уже готовий. Це переможець третього Київського міжнародного кінофестивалю, фільм режисера Михайла Іллєнка «Той, що пройшов через вогонь». Також над своїми стрічками продовжують працювати Кіра Муратова та Мирослав Слабошпицький. Тож у комітеті сподіваються, що наступного року Україна свого шансу отримати «Оскара» не проґавить.
Український оскарівський комітет вже тричі висував фільми на здобуття премії «Оскар» в номінації «Фільм іноземною мовою»: у 2003 році то була картина «Мамай» режисера Олеся Саніна, в 2006 році – картина «Аврора» режисера Оксани Байрак, а в 2009 році – «Ілюзія страху» режисера Олександра Кирієнка.
Віце-президент Асоціації продюсерів України Дмитро Колесников говорить, що українські фільми не відповідають величезній низці суворих вимог, тож не можуть претендувати на премію.
«Норми чіткі: продюсери, сценаристи і режисери мають бути українцями – не менш як 2/3 знімальної групи фільму повинні бути українцями. Стрічка повинна бути не менше як тиждень в українському прокаті, – розповідає продюсер. – Також обов’язково має бути підтвердження касових зборів фільму від кінотеатру. Фільм повинен мати плакати, а також публікації в ЗМІ, що підтверджують його участь у прокаті. І це далеко не увесь список вимог. І це ми ще не говоримо про складний перелік технічний вимог».
Обирали з-поміж всього 4 кінокартин
Український оскарівський комітет розглядав чотири кінокартини, у виробництві яких брала участь Україна.
Це фільм «Любов і крапка» режисера Валерія Ямбурського, заявлена як «перша українська романтична комедія в 3D», альманах короткометражних фільмів «Мудаки. Арабески» Володимира Тихого (представлений на цьогорічному Каннському кінофестивалі), режисерський дебют телесценариста Костянтина Коновалова «Аня, Волга, рок-н-рол» і відзнята в чотиристоронній спільній продукції стрічка про чорнобильську трагедію Олександра Міндадзе «В суботу» (фільм, що цього року брав участь в основному конкурсі Берлінського кінофестивалю). Крім цього фільму, ніякого більше Україна на фестивалі у Берліні так і не показала.
Фільми, що розглядалися, і справді не відповідали вимогам американської кіноакадемії. Але справа не лише в якості кіно, а й у його кількості, говорить кінокритик Володимир Войтенко. Цього року просто не було з чого обирати номінанта. Українське кіно, як і було, так і залишається в глибокій кризі, зауважує кінокритик.
«Це не тільки цього року. Взагалі, упродовж останніх 20 років ми спостерігаємо одну й ту саму картину. Просто в середині двотисячних, коли було трошки більше державної підтримки, тоді, здається, найбільше вийшло на рік фільмів у прокат – дванадцять, – зауважує Войтенко. – А в 90-і роки по два повнометражні фільми, а в останні роки – приблизно п’ять. Але це дуже мало насправді».
Наступного року Україна надолужить?
Кінокритики очікують, що в найближчі роки українських фільмів побільшає.
Нині йде активна робота над 9 українськими стрічками. Зокрема, один із фільмів уже готовий. Це переможець третього Київського міжнародного кінофестивалю, фільм режисера Михайла Іллєнка «Той, що пройшов через вогонь». Також над своїми стрічками продовжують працювати Кіра Муратова та Мирослав Слабошпицький. Тож у комітеті сподіваються, що наступного року Україна свого шансу отримати «Оскара» не проґавить.
Український оскарівський комітет вже тричі висував фільми на здобуття премії «Оскар» в номінації «Фільм іноземною мовою»: у 2003 році то була картина «Мамай» режисера Олеся Саніна, в 2006 році – картина «Аврора» режисера Оксани Байрак, а в 2009 році – «Ілюзія страху» режисера Олександра Кирієнка.
